2.3.6 Розрахунки заліку взаємної заборгованості

До розрахунків, що здійснюються як зарахування взаємної заборгованості платників, належать розрахунки, за якими взаємні зобов'язання боржників і кредиторів погашаються в рівнозначних сумах, і лише на їхню різницю здійснюється платіж на загальних підставах. Такі розрахунки можуть здійснюватися між двома або кількома платниками всіх форм власності однієї або різних галузей господарства. Ті підприємства, які мають господарські зв'язки щодо поставок товарів (виконаних робіт, наданих послуг), можуть здійснювати розрахунки періодично відповідно до сальдо зустрічних вимог.

Підприємства, які здійснюють розрахунки як зарахування взаємної заборгованості, укладають договір, де обумовлюють періодичність звіряння взаємної заборгованості зі складанням відповідного акта, строки та платіжні інструменти, із застосуванням яких здійснюватимуться розрахунки. Після звіряння взаємної заборгованості та сторона, що має кредитове сальдо взаємозобов'язань, виписує розрахунковий документ (платіжне доручення, вимогу-доручення) або оформляє вексель.

2.3.7 Особливості розрахунків в електронних системах типу «Клієнт-банк»

Підприємства для оперативного ведення своїх рахунків у банку можуть застосовувати програмно-технічний комплекс «клієнт – банк». Ця система забезпечує автоматичне ведення поточного стану рахунка клієнта в банку, з урахуванням проведених початкових та зворотних платежів.

Підставою для здійснення безготівкових розрахунків є подання до банку спеціальних розрахункових документів (платіжного доручення, платіжної вимоги-доручення, реєстру документів за акредитивом, реєстру чеків тощо) на паперових носіях або в електронному вигляді, використовуючи програмно-технічний комплекс «Клієнт-банк». Застосування системи «Клієнт-банк» забезпечує автоматичне ведення поточного рахунку клієнта в банку і дозволяє економити час на здійснення розрахункових операцій. Можливе також проведення безготівкових розрахунків шляхом зарахування взаємних вимог контрагентів (клірингові розрахунки), у тому числі за бартерними угодами, якщо вони здійснюються без участі грошових коштів лише частково.

Юридичною підставою для розрахунків за допомогою системи «клієнт-банк» є договір між підприємством і банком, в якому обумовлюються права, обов'язки та відповідальність сторін. Банк, якщо це передбачено в договорі, може здійснювати періодичні перевірки виконання підприємством вимог захисту інформації та зберігання засобів захисту системи «Клієнт-банк», і, в разі невиконання ним вимог безпеки, припиняти його обслуговування зі цією системою.

Розрахунки через систему «Клієнт-банк» здійснюються за допомогою електронних розрахункових документів.

2.4 Платіжна дисципліна в управлінні фінансами

Платіжна дисципліна полягає в суворому дотриманні суб'єктами господарювання встановлених правил проведення розрахункових операцій і виконанні основних принципів здійснення грошових розрахунків [3, c. 39-41].

Додержання платіжної дисципліни сприяє прискоренню кругообігу коштів і зміцненню фінансового стану підприємства. Порушення розрахункової дисципліни найчастіше буває наслідком незадовільної роботи фінансових служб підприємства або його складного фінансового стану.

Платіжна дисципліна передбачає передусім здійснення підприємствами платежів за фінансовими зобов'язаннями в повному обсязі та в установлені строки.

Отже, її забезпечення залежить від фінансового стану суб'єктів господарювання і водночас впливає на їхній фінансовий стан. За безготівкових розрахунків відвантаження і оплата товарів не збігаються в часі, це призводить до виникнення дебіторської і кредиторської заборгованості. Беручи загалом, така заборгованість у процесі фінансово-господарської діяльності є неминучою через авансові платежі в розрахунках. Водночас така заборгованість може стати наслідком порушення розрахунково-платіжної дисципліни.

Дебіторська заборгованість пов'язана з порушенням строків оплати: за відвантажену продукцію (товари), виконані роботи і надані послуги; за розрахунками з бюджетом (переплата) або з працівниками підприємства (переплата). У наслідок нестабільності економіки України нині значно зросла несвоєчасність розрахунків за відвантажену продукцію, виконані роботи і надані послуги. Це призводить до того, що значна частина оборотних коштів підприємств-виробників виводяться з обороту на невизначений час.

Враховуючи це, досить важливими стають резерви розрахунків з боргами, які формуються з валового прибутку. За списання з балансу підприємства цих боргів відповідно зменшується сума створеного резерву в кореспонденції з рахунками обліку розрахунків з дебіторами. За доданням невитраченої суми резервів за сумнівними боргами до суми прибутку наступного (за роком їх створення) року відповідно зменшується сума резервів і збільшується розмір оподаткування прибутку. Сумнівними боргами вважаються такі види дебіторської заборгованості, які не погашено в установлені строки і не забезпечено гарантіями. Якщо протягом року не отримано борги з дебіторів, ці суми відносять на фінансові результати підприємства.

Фактично дебіторську заборгованість можна розглядати як безвідсоткову позику покупцям, тобто своєрідний спосіб інвестування оборотного капіталу. Надання покупцеві відстрочки платежу – це, по суті, надання йому товарного кредиту, який не може бути безоплатним. Збитки або упущену вигоду від надання такого кредиту можна оцінити, виходячи з розміру банківського відсотка, який міг би належати підприємству, якби покупець розрахувався своєчасно, а гроші було покладено на банківський депозит. І це необхідно використовувати у відносинах дебітор-кредитор.

Кожне підприємство мусить проводити облік дебіторської заборгованості та управління нею.

Управління дебіторською заборгованістю передбачає прийняття управлінських рішень стосовно двох протилежних процесів діяльності підприємства: зростання безнадійних боргів, з одного боку, а з другого – збільшення обсягів реалізації продукції (робіт, послуг).

Отже, у процесі управління дебіторською заборгованістю необхідно забезпечити оптимальний розмір інвестицій оборотного капіталу в дебіторську заборгованість.

Управління дебіторською заборгованістю дає змогу підприємству ефективніше використовувати фінансові ресурси, зменшувати можливість зростання безнадійних боргів і забезпечує збільшення інвестиційних можливостей підприємства. Кредиторська заборгованість виникає здебільшого за розрахунків з постачальниками і свідчить про використання в фінансово-господарській діяльності коштів, які не належать підприємству, але перебувають у нього в обороті.

Кредиторську заборгованість доцільно аналізувати за:

– розрахунковими документами, строк оплати яких не настав;

– постачальниками (за несплаченими своєчасно розрахунковими документами);

– товарами;

– розрахунками з бюджетом;

– розрахунками в порядку зарахування у взаємних вимог;

– виданими векселями, строк оплати яких не настав;

– простроченими векселями;

– використаним кредитом.

Нині в Україні обсяг кредиторської заборгованості підприємств зростає одночасно зі зростанням загальної дебіторської заборгованості. Заліки взаємної заборгованості можуть тільки тимчасово стабілізувати ситуацію, але не усувають причин виникнення заборгованості. Це свідчить про те, що система платежів і розрахунків об'єктивно відображає кризовий стан справ в економіці в галузі виробництва і реалізації товарів, надання послуг, виконання робіт.

Зменшенню обігу дебіторсько-кредиторської заборгованості підприємств сприятиме подальше вдосконалення грошових розрахунків, через використання обігу, клірингової системи обслуговування векселів та ін.

Зміцненню платіжної дисципліни сприяє запровадження санкцій за її порушення.

Санкцію в господарських відносинах слід розглядати як примусову міру покарання за порушення встановленого порядку здійснення господарсько-фінансової діяльності. Застосування санкцій спрямовано на зміцнення договірної, кредитної, розрахункової, фінансової дисципліни і поліпшення роботи економічного суб'єкта.

Чинним законодавством України до підприємств (підприємців) застосовуються штрафні санкції за:

• перевищення встановлених лімітів каси;

• неоприбуткування (неповне оприбуткування) в касах готівки;

• перевищення встановлених строків використання виданої під звіт готівки, а також за видачу готівкових коштів під звіт без вичерпного пояснення щодо використання раніше виданих коштів;

• витрачання готівки з виручки на виплати, пов'язані з оплатою праці, за наявності податкового боргу;

• використання одержаних в установі банку готівкових коштів не за цільовим призначенням;

• проведення готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів платіжного документа, який підтверджував би сплату покупцем готівкових коштів.

Організація готівкового обороту передбачає:

• повне і своєчасне забезпечення потреб економіки в готівкових коштах;

• забезпечення своєчасної видачі готівки підприємствам і підприємцям на оплату праці, пенсій, допомоги та на інші цілі;

• створення умов для залучення готівки до кас банків;

• сприяння скороченню використання готівки в розрахунках за товари і послуги через запровадження прогресивних форм безготівкових розрахунків;

• здійснення та вдосконалення контролю за дотриманням підприємствами і підприємцями порядку ведення операцій із готівкою та рухом готівкових коштів.

Залежно від того, які суб'єкти застосовують санкції, останні поділяються на договірні, банківські (кредитні), фінансові.

Договірні санкції спрямовані на забезпечення повного й безумовного виконання господарських угод. Такі санкції застосовуються у вигляді сплати недоутримки, яка визначається у відсотках до суми невиконаного зобов’язання.

Банківські (кредитні) санкції застосовуються до підприємств при порушенні кредитної дисципліни; за незадовільний стан обліку і звітності; нецільове використання кредитних ресурсів; порушення планових строків введення об'єктів, на які отримано кредит, в експлуатацію; за несвоєчасне повернення отриманих кредитів.

Фінансові санкції застосовуються при порушенні суб'єктами господарювання фінансової дисципліни. Вони застосовуються державними органами, податковою адміністрацією.