Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Финансы предприятий. Брюховецкая Н.Ю. НП - 200...doc
Скачиваний:
4
Добавлен:
28.08.2019
Размер:
2.03 Mб
Скачать

7.4 Спрощені системи оподаткування підприємницької діяльності

Привабливу ідею заміни численних і різноманітних податків єдиним, реалізація якої забезпечила б одночасно як наповнення державного бюджету, так і суттєві переваги для платників податків та зручності для податкових служб, науковці відкинули давно. Хоча час від часу ця ідея й відроджується, вона не може претендувати на реальне застосування при формуванні ефективної системи державних фінансів [9].

Разом з тим у багатьох країнах світу використовуються спрощені системи оподаткування, суть яких полягає в заміні кількох податків (інколи й усіх) єдиним. Проте ці системи застосовуються для оподаткування окремих видів підприємницької діяльності чи окремих підприємницьких структур і ніколи не поширюються на всіх платників податків.

В Україні спрощені системи оподаткування використовуються для оподаткування малих форм підприємництва (єдиний податок зі суб'єктів малого підприємництва) та сільськогосподарських товаровиробників (фіксований сільськогосподарський податок).

Спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва запроваджено з 1 січня 1999 року відповідно до Указу Президента України (№ 727) від 3 липня 1998 р., зі змінами, передбаченими Указом Президента України № 746/99 від 28 червня 1999 року, – із 19 вересня 1999 р. Ця система, яка поширюється як на юридичних осіб – суб'єктів підприємницької діяльності, так і на фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, передбачає:

– заміну сплати визначених законодавством податків та обов'язкових платежів сплатою єдиного податку;

– сплату фізичними особами – підприємцями замість податків і обов'язкових платежів єдиного податку та отримання свідоцтва на здійснення певного виду діяльності;

– застосування спрощеної форми ведення документів бухгалтерського обліку та звітності.

Суб'єктами малого підприємництва, які можуть використовувати спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, визнано:

– юридичних осіб – суб'єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб, а величина виторгу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. грн;

– фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, в яких кількість осіб, що перебувають у трудових відносинах із такою особою, включаючи членів її сім'ї, за рік не перевищує 10 осіб і величина виторгу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) не перевищує 500 тис. грн.

Обмеження щодо використання спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності полягають у тому, що на цю систему не можуть бути переведені:

– довірчі товариства, страхові компанії, банки, інші фінансово-кредитні та небанківські фінансові установи;

– суб'єкти підприємницької діяльності, на яких поширюється дія Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» у частині придбання спеціального торговельного патенту;

– суб'єкти підприємницької діяльності, у статутному фонді яких частки, що належать юридичним особам – учасникам та засновникам даних суб'єктів (які не є суб'єктами малого підприємництва), перевищують 25 %;

– фізичні особи – суб'єкти підприємницької діяльності, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи і здійснюють торгівлю лікеро-горілчаними та тютюновими виробами, пально-мастильними матеріалами.

Суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, звільняється від сплати таких податків і зборів (обов'язкових платежів):

– податок на додану вартість, крім випадку, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 6 відсотків;

– податок на прибуток;

– збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення (скасований із 1 січня 1999 року);

– податок на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб – суб'єктів підприємницької діяльності);

– плата (податок) на землю;

– збір за спеціальне використання природних ресурсів;

– збір до Державного інноваційного фонду (скасований з 1 січня 2001 р.);

– збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;

– збір на обов'язкове соціальне страхування;

– відрахування та збори на будівництво, реконструкцію, ремонт та утримання автомобільних доріг загального користування (скасовані з 1 січня 2000 року);

– комунальний податок;

– податок на промисел;

– збір за видавання дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;

– внески до Фонду соціального захисту інвалідів;

– внески до Державного фонду сприяння зайнятості населення;

– плата за патенти згідно із Законом «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності».

Єдиним податком обкладається виторг від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору, який фактично надійшов на розрахунковий рахунок або в касу за здійснення операцій із продажу товарів, робіт чи послуг (при продажу основних засобів виторгом вважають різницю між отриманою сумою грошових коштів і залишковою вартістю основних фондів на момент продажу).

Таким чином з-під оподаткування виведено весь дохід, не пов'язаний із реалізацією, дохід від володіння корпоративними правами, суми відсотків, що підлягають отриманню за договорами депозиту, а також суми безповоротної фінансової допомоги тощо.

Суб'єктові малого бізнесу – юридичній особі пропонується самостійний вибір ставки єдиного податку:

– або в розмірі 6 % суми виторгу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору. Але при цьому платник єдиного податку залишається платником ПДВ (тобто має право на податковий кредит і на виписування податкових накладних);

– плати (податку) на землю;

– податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;

– комунального податку;

– збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за кошти з державного бюджету;

– збору до Фондів для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення (скасований із 1 січня 1999 року);

– збору на обов'язкове соціальне страхування;

– збору на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг (скасований із 1 січня 2000 року);

– збору на обов'язкове державне пенсійне страхування;

– збору до Державного інноваційного фонду (скасований з 1 січня 2001 року);

– плати за придбання торговельного патенту на здійснення торговельної діяльності;

– збору за спеціальне використання природних ресурсів (за користування водою для потреб сільського господарства).

Інші податки та збори, установлені Законом України «Про систему оподаткування», сільськогосподарські товаровиробники повинні сплачувати в порядку і розмірах, визначених відповідними законодавчими актами.

Платниками фіксованого сільськогосподарського податку є сільськогосподарські підприємства різних організаційно-правових форм господарювання та власності (колективні й державні сільськогосподарські підприємства, акціонерні товариства, агрофірми, фермерські господарства), які займаються виробництвом (вирощуванням), переробкою та збутом сільськогосподарської продукції, а їхній валовий дохід від операцій із продажу сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік перевищує 50 % загальної суми валового доходу підприємства.

Валовий дохід платника фіксованого податку визначається як загальна сума доходів від усіх видів його діяльності, отримана (нарахована) за звітний період у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами. До валового доходу включають:

– вартість реалізованої продукції рослинництва і тваринництва власного виробництва;

– вартість реалізованої сільськогосподарської продукції, виробленої із сільськогосподарської сировини власного виробництва на власних переробних підприємствах;

– вартість реалізованої продукції, виробленої з власної сировини на давальницьких умовах, незалежно від територіального розміщення переробного підприємства;

– вартість наданих послуг (послуги машинно-тракторного парку, будівельних і ремонтних бригад, інші послуги), пов'язаних із сільськогосподарським виробництвом.

Якщо у звітному періоді валовий дохід підприємства від операцій із реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її перероблення становить менше ніж 50 % загального обсягу реалізації, підприємство сплачуватиме податки в наступному податковому періоді на загальних підставах.

Платники фіксованого сільськогосподарського податку мають право на вибір форми сплати вказаного податку – грошима або поставками сільськогосподарської продукції.

Кількість сільськогосподарської продукції з одного гектара сільськогосподарських угідь встановлюється на початку року і не підлягає коригуванню залежно від зміни ціни на сільськогосподарську продукцію протягом податкового року.

Обчислення кількості сільськогосподарської продукції з одного гектара сільськогосподарських угідь, що має поставлятися як фіксований сільськогосподарський податок, здійснюється, виходячи з такого еквівалента – однієї тонни пшениці м'якої третього класу за цінами, які щороку визначатиме Кабінет Міністрів України.

Кількість сільськогосподарської продукції з одного гектара сільськогосподарських угідь, що має поставлятися в рахунок фіксованого сільськогосподарського податку, визначається як співвідношення вартості однієї тонни пшениці, узятої за еквівалент, до вартості однієї тонни відповідної продукції. Таке співвідношення встановлюють обласні ради щороку, але не пізніше ніж до 1 січня.

За об'єкт оподаткування береться площа сільськогосподарських угідь, переданих сільськогосподарському товаровиробникові у власність або наданих йому в користування, у тому числі на умовах оренди.

Ставки фіксованого сільськогосподарського податку встановлюються з одного гектара сільськогосподарських угідь у відсотках до грошової їх оцінки в таких розмірах:

  • для ріллі, сіножатей та пасовищ – 0,5 %;

  • для багаторічних насаджень – 0,3 %.

Платники фіксованого сільськогосподарського податку в грошовій формі визначають його суму на поточний рік у порядку та розмірах, передбачених законом, і до 1 лютого подають розрахунок до державної податкової служби за місцем їх реєстрації.

Протягом поточного року щомісяця до 20-го числа місяця, наступного за звітним, указаний податок сплачується в розмірі третини суми податку, визначеної на кожний квартал.

Установлено такий квартальний розподіл річної суми податку: І квартал – 10 %, II квартал – 10 %, III квартал – 50 %, IV квартал – 30 відсотків.

Для сплати фіксованого сільськогосподарського податку у формі поставок сільськогосподарської продукції встановлено такі терміни. Щодо поставок зерна термін встановлюється за погодженням із районною державною адміністрацією, але не пізніше ніж 15 жовтня (ранні зернові культури) та 1 грудня (пізні зернові та технічні культури). Поставка продукції тваринництва для сплати податку має здійснюватися щомісяця, але не пізніше від останнього дня поточного місяця. При цьому витрати, пов'язані з транспортуванням сільськогосподарської продукції до заготівельних підприємств та організацій, несуть платники податку.

Платники фіксованого сільськогосподарського податку переказують кошти на окремий рахунок Державної скарбниці України.

Спрощені системи оподаткування дають змогу не тільки значно зменшити витрати часу на роботу з податковими органами, скоротити витрати, пов'язані зі сплатою податків, обліком і звітністю, зменшити суми штрафних санкцій, а й у багатьох випадках знизити податкове навантаження на підприємство.

Проте рівень зниження податкового навантаження на підприємство, як свідчать теоретичні розрахунки та практичні результати діяльності підприємств, які використовують ці системи оподаткування, залежать від багатьох чинників, зокрема від структури витрат виробництва та обігу, частки заробітної платні у витратах, рівня рентабельності тощо. Тому для оцінки доцільності використання спрощених систем оподаткування потрібно зробити попередні розрахунки, які полягають у зіставленні всіх витрат, як прямих податкових, так і опосередковано пов'язаних з оподаткуванням витрат на плановий календарний період, за звичайної та спрощеної систем оподаткування.