Література

1. Постанова від 28 лютого 2005 року № 157 м. Київ Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 15 січня 2005 р. № 50 // Урядовий кур’єр. – 2005 – № 42. – С. 7.

2. Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств: Навч. посіб. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2000. – 378 с.

Питання для самостійного опрацювання

На прикладі конкретних підприємств Донецького регіону України визначити склад і питому вагу фінансових вкладень у поповненні власного капіталу, прибутку, виходячи з того, що фінансові вкладення – це інвестиції в цінні папери: акції, облігації тощо; це активи, якими володіє підприємство з метою збільшення власного капіталу шляхом отримання доходів у вигляді відсотків, дивідендів тощо, або в результаті продажу (іншого вибуття) цих активів. Фінансові активи не є грошовими коштами і дебіторською заборгованістю (крім отриманої за договором цесії – передання іншим особам свого права на володіння власністю, засобами або їх отримання, наприклад, передача права на отримання боргу іншій особі). У міжнародних стандартах фінансової звітності (МСФЗ) термін «фінансові вкладення» відсутній; відповідні активи включено до «фінансових інструментів» поряд з фінансовими зобов'язаннями фірми.

Склад фінансових вкладень згідно МСФЗ:

1) торгові фінансові вкладення – інвестиції у фінансові активи з метою отримання доходу від короткострокових коливань ринкових цін даних активів; входять до складу інвестиційного портфеля, призначеного для короткострокових спекуляцій на ринку;

2. фінансові вкладення, що отримуються до погашення – фінансові активи, які фірма не планує продавати до настання терміну погашення (платежу) – облігації, векселі, дебіторська заборгованість, отримана в результаті відступлення прав вимог;

3. позики, що надаються іншим підприємствам – дебіторська заборгованість, яка виникла безпосередньо з відносин підприємства-кредитора з підприємством-боржником, у тому числі інвестиції за договорами позик (кредиту) та вкладення на депозитні рахунка у банках;

4. фінансові вкладення в наявності для продажу – фінансові активи, що не ввійшли ні в одну із перерахованих груп фінансових вкладень.

У вітчизняній практиці згідно з Положенням бухгалтерського обліку ПБУ19/02 до фінансових вкладень віднесено:

1. внески до статутних капіталів;

2. позики, надані іншим організаціям;

3) дебіторська заборгованість, отримана в результаті поступки (відступлення) права вимоги;

4. внески за договором простого товариства;

5. депозитні вклади в кредитних організаціях;

6. цінні папери інших організацій (облігації, векселі тощо);

7. державні та регіональні цінні папери.

Тема 5 фінансове забезпечення відтворення основних засобів

5.1 Економічна сутність та класифікація основних засобів

З 1 липня 2000 р. відповідно до Програми реформування системи бухгалтерського обліку в Україні запроваджено Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби» [П(С)БО – 7], затверджений наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 р. № 92.

1. До основних засобів згідно П(С)БО – 7 належать матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх в процесі виробництва або постачання товарів і. послуг, надання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

Під строком корисного використання (експлуатації) розуміють очікуваний період часу, протягом якого необоротні активи будуть використовуватись підприємством, або шляхом їх використання буде виготовлений очікуваний підприємством обсяг продукції (товарів, робіт, послуг). При визначенні строку корисного використання слід враховувати:

1) очікуване використання об'єкта підприємством з урахуванням його потужності або продуктивності;

2) фізичний та моральний знос, що передбачається;

3) правові або інші обмеження щодо строків використання об'єкта та інші фактори.

Таким чином, основні засоби – це частина майна підприємства, що переносить свою вартість на новостворений продукт частинами за декілька виробничих циклів.

Строк корисного використання (експлуатації) об'єкта основних засобів переглядається у разі зміни очікуваних економічних вигод від його використання.

До основних засобів належать:

земельні ділянки;

капітальні витрати і витрати на поліпшення земель;

будинки, споруди та передавальні пристрої;

машини та обладнання;

транспортні засоби;

інструменти, прилади, інвентар (меблі);

робоча і продуктивна худоба;

багаторічні насадження;

інші основні засоби.

Використовуються різні ознаки класифікації основних засобів (рис. 5.1) [17].

Рисунок 5.1 – Класифікація основних засобів

Залежно від участі у виробничому процесі основні засоби поділяються на дві групи: виробничі та невиробничі. Виробничі основні засоби прямо або опосередковано приймають участь у виробництві матеріальних цінностей, до їх складу включають: будинки, споруди, машини і обладнання тощо. Невиробничі основні фонди не приймають участі у виробничому процесі і до них відносяться житлові будинки, поліклініки, дитячі садки, санаторно-курортні установи та інші основні засоби нематеріальної сфери.

За роллю у виробництві продукції основні засоби поділяються на активні та пасивні. Активні основні засоби безпосередньо беруть участь в переміщенні і переробці сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих. До них відносяться машини, обладнання, передавальні пристрої, обчислювальна техніка, транспортні засоби, контрольно-вимірювальні пристрої тощо. Обладнання також поділяється на дві групи: основне та допоміжне обладнання. Безпосередньо на основному обладнанні в процесі виробництва створюються матеріальні цінності – це верстати, механізми. Допоміжне обладнання призначене для здійснення різних операцій, що забезпечують процес виробництва, наприклад, передавальні пристрої. Пасивні основні засоби не беруть безпосередньої участі в процесі виробництва, але створюють необхідні для його існування умови (будівлі, споруди тощо).

У різних галузях економіки структура основних засобів значно відрізняється, бо вона відображає технічну структуру, особливості технології, спеціалізації та організації виробництва в цих галузях.

З тієї причини, що основні засоби функціонують тривалий період часу і частинами переносять свою вартість на вартість продукції (робіт, послуг), зберігаючи при цьому свою майнову вартість, вони мають кілька видів грошової оцінки.

В П(С)БО – 7 визначені наступні види оцінки основних засобів.

Первісна вартість основних засобів визначається як історична (фактична) собівартість основних засобів у сумі грошових коштів, сплачених при придбанні або створенні необоротних активів.

Переоцінена вартість – вартість основних засобів після проведення їх переоцінки.

Вартість, що амортизується, представляє собою первісну або переоцінену вартість об'єкту основних засобів за вирахуванням ліквідаційної вартості.

Ліквідаційна вартість визначається як сума коштів або вартість інших активів, які підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) основних засобів по закінченні передбаченого періоду використання, за вирахуванням очікуваних витрат на ліквідацію (продаж) цього об'єкту.

Показники ліквідаційної вартості та вартості, що амортизується, є розрахунковими, оскільки їх значення визначається на підставі приблизних розрахунків, а не за допомогою безпосереднього вимірювання. Використання показників ліквідаційної вартості та вартості, що амортизується, дозволяє більш обґрунтовано визначити ту частину вартості об'єкту, яка повинна бути віднесена на витрати протягом періоду його використання підприємством (за умови достатньо точного визначення ліквідаційної вартості). Якщо величина ліквідаційної вартості є незначною, то при розрахунку вартості, що амортизується, її можна не враховувати. Справедлива вартість об'єкта основних засобів дорівнює сумі, за якої актив може бути обміняний при здійсненні угоди між компетентними, обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами.

Справедливою вартістю в більшості випадків є ринкова вартість за умови тривалого збереження способу господарського використання відповідних об'єктів, тобто для ведення одного і того ж або аналогічного виду діяльності. Ринкова вартість визначається професійними оцінювачами. При неможливості і неотриманні інформації про ринкову вартість будь-яких основних засобів у зв'язку із специфічним характером, вони переоцінюються за відновлювальною вартістю з врахуванням фактичного зносу.

Залишкова (балансова) вартість основного засобу визначається як різниця між первісною вартістю та сумою нарахованого зносу (амортизацією).

Згідно з П(С)БО – 7 «Основні засоби» первісна вартість основних засобів визначається як історична (фактична) собівартість основних засобів у сумі грошових витрат, сплачених при придбанні або створенні необоротних активів.

Первісна вартість основних фондів визначається як сума всіх грошових витрат на їх створення. До неї належать:

суми, що сплачують постачальникам активів та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків);

реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються у зв'язку з придбанням (отриманням) прав на об'єкт основних засобів;

суми ввізного мита;

суми непрямих податків у зв'язку з придбанням (створенням) основних засобів (якщо вони не відшкодовуються підприємству);

витрати зі страхування ризиків доставки основних засобів;

витрати на установку, монтаж, налагодження основних засобів;

інші витрати, безпосередньо пов'язані з доведенням основних засобів до стану, в якому вони придатні для використання із запланованою метою.

Витрати на сплату відсотків за користування кредитом не включаються до первісної вартості основних засобів, придбаних (створених) повністю або частково за рахунок позикового капіталу.

Первісна вартість об'єктів основних засобів, зобов'язання за які визначені загальною сумою, визначається розподілом цієї суми пропорційно до справедливої вартості окремого об'єкта основних засобів.

Первісна вартість безоплатно отриманих основних засобів дорівнює їх справедливій вартості на дату отримання.

Первісною вартістю основних засобів, що внесені до статутного капіталу підприємства, визнається погоджена засновниками (учасниками) підприємства їх справедлива вартість.

Підприємство переоцінює об'єкт основних засобів, якщо його залишкова вартість значно (більш як на 10 %) відрізняється від справедливої вартості на дату балансу. У разі переоцінки об'єкта основних засобів на ту саму дату здійснюється переоцінка всіх об'єктів групи основних засобів, до якої належить цей об'єкт.

Переоцінена первісна вартість та сума зносу об'єкта основних засобів визначається множенням, відповідно первісної вартості і суми зносу об'єкта основних засобів на індекс переоцінки. Індекс переоцінки визначається діленням справедливої вартості об'єкта, який переоцінюється, на його залишкову вартість.