8.Дія кримінально-правової норми в просторі за правом України, Франції, рф, Англії, сша.

Україна. Чинність закону про кримінальну відповідальність у просторі визначається на підставі таких принципів: а) територіального; б) громадянства; в) космополітичного (універсального); г) реального. Перші два принципи вважають основними.

Територіальний принцип. Сутність цього принципу відбито в ч. 1 ст. 6 КК, де зазначено, що особи, які вчинили злочини на території України, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом. Територіальний принцип випливає із суверенітету держави, влада якої поширюється на всю її територію.

Дія закону про кримінальну відповідальність у просторі поширюється на випадки вчинення в межах такої зони злочинів, пов'язаних із порушенням правил: ведення рибного промислу, ведення наукових досліджень, проведення робіт і спорудження штучних островів, установок, споруд і встановлення зон безпеки навколо них, запобігання забрудненню морського середовища та інших. Космополітичний (універсальний) принцип. Цей принцип випливає із міжнародно-правових зобов'язань України у сфері боротьби із злочинністю. Сутність цього принципу полягає у спільності інтересів кількох держав у боротьбі зі злочинами, вчинення яких на території однієї держави здатне заподіяти шкоди й інтересам інших держав, в тому числі й Україні.

РФ. Кримінальна справа на території Російської Федерації незалежно від місця здійснення злочину ведеться відповідно до справжнього Кодексу, якщо міжнародним договором Російської Федерації не встановлене інше.

9. Поняття та ознаки злочину в кримінальному праві україни та рф.

Відповідно до ч.1 ст.11 КК України злочином визнається суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину.

За своїм змістом це поняття включає 3 ознаки: 1) діяння (дія або бездіяльність), що має в собі високу ступінь суспільної небезпеки; 2) таке діяння заборонено крим законом, 3) таке діяння є винним діянням, 4) таке діяння вчинене суб’єктом (фіз. особою)злочину. характерною ознакою злочинного правопорушення, поряд з суспільною небезпечністю, протиправністю, винністю та суб’єктом такого правопорушення, вважається караність такого правопорушення (злочину). Соціальна (матеріальна) сутність злочину - суспільна небезпечність діяння, яка вклю­чає в себе головним чином заподіяння або загрозу запо­діяння руйнівних наслідків і вказується його формальний зміст - діяння, заборонене кримінальним законом. Злочин завжди виявляється у протиправній поведінці лю­дини. Думки, бажання і воля людини не можуть визнавати­ся злочином, вони лежать за межами кримінального закону. Кримінальна відповідальність може настати лише тоді, коли воля людини дістає вияв у її суспільно небезпечному діянні.

у ст. 11 КК визначено два види злочинного діяння ­дія і бездіяльність. Злочинна дія - це активна небезпечна поведінка людини, яка заборонена законом.

Злочинна бездіяльність - це пасивна форма небезпечної поведінки людини, яка виявляється в утриманні від вчинен­ня дії (дій), яку людина могла і зобов'язана була вчинити на вимогу закону.

Суспільна небезпечність - це об'єктивна властивість опи­саного в кримінальному законі діяння заподіювати або ство­рювати загрозу заподіяння шкоди об'єктам кримінально-пра­вової охорони (ьсобистим благам людини, суспільним, за­гальнолюдським чи державним цінностям). Інакше кажучи, суспшьна небезпечність - це така ознака в межах заборо­неного кримінальним законом діяння, яка виражає внутріш­ню властивість такого діяння, вказує на його соціальну сутність. Разом з тим закон вживає і такі поняття, як «характер» і «ступінь суспільної небезпечності», Характер сус­пільної небезпечності злочину - це якісний показник, який визначається перш за все тією або іншою групою суспільних відносин, на які посягає злочин. Ступінь суспільної небез­печності вчиненого злочину залежить від форми вини, моти­ву й мети, способу вчинення дій, місця, обстановки та стадії його вчинення, тяжкості злочинних наслідків тощо. Наприк­лад, крадіжка з проникненням у житло значно підвищує ступінь суспільної небезпечності цього злочину порівняно з крадіжкою чужого майна з інших приміщень.

Протиправність злочину - це юридичне вираження сус­пільної небезпечності. суть її полягає в тому, що конкретне суспільно небезпечне діяння визнається злочином лише в тому випадку, коли воно, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначені у кримінальному законі (ч. 3 ст. 3 КК).

Треба мати на увазі, що протиправність як юридичне вираження суспільної небезпечності передбачає положення закону, що міститься у Загальній частині КК (наприклад, про винність особи, вік, стадії вчинення злочину, спів­участь), а також у диспозиції і санкції конкретної статті Особливої частини КК. Ці положення в їх сукупності харак­терні для кожного конкретного злочину.

Злочин - це винне діяння. Воно визнається таким за наявності у особи відповідного психічного ставлення (свідо­мості і волі) до вчинення дії або бездіяльності. Це ставлення може діставати вияв у формі умислу чи необережності. Не буде злочину в тому випадку, коли суспільно небезпечне діяння вчинила особа, яка перебувала у стані неосудності. Не вважається злочином також діяння, яке формально міс­тить ознаки злочину, але його вчинила особа внаслідок нездоланної сили або під впливом фізичного примусу, якому вона не могла протистояти. Не буде складу злочину в діяль­ності охоронця майна, який внаслідок поранення або під загрозою смерті з боку злочинців був позбавлений можли­вості перешкодити розкраданню.

Характepною ознакою злочину є його караність. Cyтнicт будь-якого кримінального покарання - це осуд злочину і особи, яка його вчинила, судом від імені держави. Кримі­нальне право визнає злочином лише ті правопорушення, що підлягають покаранню. Зазначимо, що наявність у діянні формальних, тобто лише зовнішніх, ознак складу будь-яко­го передбаченого законом злочину ще не є доказом того, що таке діяння злочинне.

Закон, визначаючи суспільну небезпеку обов'язковою оз­накою злочину, робить застереження, що «не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь­якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через мало­значність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподія­ла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі» (ч. 2 ст. 11 КК).

Злочинним правопорушенням, на відміну від інших пра­вопорушень (цивільних, господарських, трудових, адміністра­тивних тощо), властиві дві основні ознаки, а саме:)) вони заборонені кримінальним законом під загрозою за порушення такої заборони покарання з боку суду від імені держави; кримінально караний характер правопорушення - сутність злочинного діяння; 2) високий ступінь суспільної небезпеч­ності правопорушення. Визначення ступеня такої небезпечності залежить від їі складових - об'єкта та предмета посягання, способу та мети вчинення діяння, заподіяння шкоди людині, суспільству чи державі або загрози заподіяння такої шкоди. Кожний злочин несе в собі певні шкідливі наслідки, але скла­ди злочинів, що виписані в законі в ряді випадків (у так званих формальних складах злочину) не потребують вста­новлення таких наслідків з двох причин: 1) деякі дуже небез­печні діяння (організація банди, напад, загроза насильства, створення не передбачених законодавством воєнізованих фор­мувань чи груп тощо) за самою своєю сутністю містять шкід­ливі наслідки; 2) деякі шкідливі наслідки певних злочинів не піддаються обчисленню, визначенню (психологічна травма по­терпілої при їі згвалтуванні, моральне приниження особи при незаконному позбавленні волі людини).

Матеріально-формальне визначення поняття злочину дано і в чинному КК Російської Федерації. За ст. 14 КК РФ, це поняття включає чотири ознаки: суспільну небезпечність діяння, його протиправність, винність і караність. Співпадає з українським КК.