55.Призначення покарання за кримінальним правом Німеччини.

За німецькою кримінально-правовою доктриною покарання є регулярним правовим наслідком винного скоєного злочинного діяння.

У КК Німеччини система покарань включає основні й додаткові види.. Діючий КК ФРН передбачає два види покарання, які по своїй правовій природі є основними – позбавлення волі і грошовий штраф

Смертна кара в Німеччині скасована Конституцією 1949 р.

Додатковим покаранням є заборона керувати транспортним засобом, що призначається разом із позбавленням волі або грошовим штрафом у тому випадку, коли злочинне діяння було здійснене з використанням або у зв'язку з управлінням транспортним засобом, на строк від одного до трьох років.

Специфічним для системи правових наслідків діяння за КК ФРН є й такий її елемент, як додаткові наслідки. Додатковими визнаються такі наслідки, які настають для засудженого без самостійного зазначення таких наслідків у вироку. До додаткових наслідків, відноситься позбавлення: право займати певні посади, право користуватися перевагами, отриманими в результаті публічних виборів, право обирати або голосувати, право бути обраним.

56.Призначення покарання за англійським кримінальним правом.

В англійських доктринальних джерелах з кримінального права покарання визначається як "владне заподіяння страждання особі за скоєний нею злочин". виділяють три основні теорії покарання: покарання як відплати, як засобу залякування і як засобу виправлення злочинця.

На сьогодні можна виділити основні й додаткові види покарань за англійським кримінальним правом, хоча, зрозуміло, що саме англійське кримінальне право такого розподілу не проводить.

Основні:

1) Тюремне ув'язнення може бути призначене будь-яким англійським судом, починаючи з нижчого суду магістратів, за здійснення майже всіх злочинів.

2) Штрафи. Дорослий правопорушник (в англійському праві старше 21 року) може бути засуджений до сплати штрафу за будь-який злочин, за винятком випадків, коли закон передбачає певне безальтернативне покарання у вигляді смертної кари, довічного або тривалого тюремного ув'язнення за найбільш тяжкі злочини. ;

3) Примусові роботи без позбавлення волі ;

4) Денні центри виховання. Направлення у такі установи має на меті «соціальне виховання особи, поєднане з інтенсивним наглядом служби пробації».

Додаткові:

1) Компенсація жертві злочину засудженим злочинцем Суд вправі зажадати від обвинувачуваного сплатити компенсацію відповідно до тілесного ушкодження, нанесеного жертві, а також до розмірів шкоди і збитку, понесеними останньої від злочину, у якому обвинувачується дана особа;

2) Конфіскація майна суд одержав право винести постанову про конфіскацію майна, що використовувалося або могло бути використане засудженим у злочинних цілях.;

3) Кримінальне банкрутство дає можливість суду оголосити засудженого неспроможним у розпорядженні своїм майном і коштами, якщо понесені збитки або шкода, заподіяна злочином, була значною.

4) Дискваліфікація. Суд у праві позбавити засудженого до 2 і більше рокам тюремного ув'язнення права керування після від'їзду покарання транспортним засобом, якщо останнє було використано при здійсненні злочину цією особою. Іншим видом допоміжного покарання можна виділити позбавлення активного й пасивного виборчого права на певний термін.

57. Звільнення від покарання та від подальшого відбуття покарання за правом України та Російської Федерації.

а наявності визначених у КК підстав винна у вчиненні зло чину особа може бути повністю або частково звільнена від покаран ня за вчинене. В аналізованому інституті кримінального права най більшою мірою знайшли своє відображення принципи гуманізму і економії заходів кримінального впливу, покладені в основу нової політики держави загалом та кримінального права зокрема. На від міну від звільнення від кримінальної відповідальності звільнення від покарання застосовується тільки до вже засуджених осіб. Звільнен ня від покарання здійснюється тільки судом (крім звільнення від покарання на підставі закону України про амністію чи акта про по милування — ч. 1 ст. 74 КК). Звільнення від покарання можливе лише в тих випадках, коли його мета може бути досягнута без реального відбування покарання (в цілому чи його частини) або коли її досягнення надалі стає неможливим і безцільним (важка хвороба засудженого) чи недоцільним (давність виконання обвинувального вироку). Звільнення від покарання жодною мірою не підриває принципу невідворотності покарання. Безперечно, якщо покарання недоцільне, воно не в змозі досягти мети, що стоїть перед ним. 2. КК передбачає різні види звільнення від покарання. їх часті ше за все об'єднують у дві групи: звільнення безумовне і звільнен ня умовне. При безумовному звільненні перед особою не ставляться які-не-будь вимоги в зв'язку з її звільненням. Умовне ж звільнення пов'язане з пред'явленням особі визначених законом вимог, які вона має виконати протягом певного іспитового строку. їх порушення тягне за собою скасування застосованого судом звільнення від покарання. До умовного звільнення від покарання належать: звільнення від відбування покарання з випробуванням (статті 75-79 КК), умовно- 342 Звільнення від покарання та його відбування дострокове звільнення від відбування покарання (ст. 81 КК), звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст. 83 КК); до безумовних — звільнення від покарання на умовах ч.4 ст. 74 і ст. 49 КК, звільнення у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку (ст. 80 КК), заміна невідбутої частини покарання більш м'яким (ст. 82 КК), звільнення від покарання за хворобою (ст. 84 КК). 3. Особливим видом звільнення від покарання є звільнення від покарання у разі прийняття нового закону, що виключає або пом'якшує призначене особі покарання (частини 2, 3 ст. 74 КК). Конституція України (ч. 1 ст. 58) та КК (ст. 5) встановлюють принцип, згідно з яким закони та інші нормативно-правові акти мають зворотну дію у разі, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Дія такого закону поширюється з моменту набрання ним чинності також на діяння, вчинені до його видання, в тому числі на осіб, що відбувають або вже відбули покарання, але мають судимість. Якщо новий закон пом'якшує караність діяння, за яке засуджений відбуває покарання, призначена йому міра покарання, що перевищує санкцію знов виданого закону, знижується до максимальної межі покарання, встановленого цим законом. Амністія і помилування частіше за все носять безумовний характер, хоча можуть бути (особливо амністія) й умовними. = § 2. Звільнення від покарання у зв'язку з втратою особою суспільної небезпечності 1. Відповідно до ч. 4 ст. 74 КК особа, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути за вироком суду звільнена від покарання, якщо буде визнано, що з урахуванням бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці цю особу на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною. Таке звільнення особи від покарання має місце при констатації судом того, що вона вже не є суспільно небезпечною, а відтак, що до неї недоцільно застосовувати кримінальне покарання. Тому оцінка судом особи винного відіграє тут вирішальну роль. Для визнання особи такою, що більше не вважається суспільно небезпечною, необхідно констатувати, що після вчинення нею злочину вона поводилася бездоганно і сумлінно ставилася до праці. Це 343 Розділ XIX повинно мати місце протягом відносно тривалого часу. Тільки в цьому разі можна говорити про формування в особи позитивних стійких навичок і установок, які б свідчили про її виправлення і недоцільність відбування нею покарання. При цьому суд ураховує три обов'язкові обставини: а) особа вчинила злочини невеликої або середньої тяжкості; б) особа після вчинення злочину поводилася бездоганно і сумлінно ставилася до праці; в) на час розгляду справи в суді особу не можна вважати суспільно небезпечною. 2. Бездоганна поведінка означає, що особа не тільки не вчинювала будь-яких протиправних діянь, а й сумлінно виконувала різноманітні обов'язки (фахові, службові, цивільні, військові, сімейні і т.ін.), додержувалася загальновизнаних норм поведінки в суспільстві. Проте не можна розглядати як бездоганну поведінку один лише факт, наприклад, дійового каяття без оцінки подальшої поведінки особи. 3. Під сумлінним ставленням до праці розуміється відповідальне та позитивне ставлення винного до роботи, підвищення освітнього рівня і кваліфікації в будь-якій сфері і т.ін. Слід звернути увагу на те, що на відміну від КК 1960 p., який не містив вказівки на ступінь тяжкості злочину, при вчиненні якого було можливо звільнення від покарання з урахуванням втрати особою суспільної небезпечності, КК 2001 р. чітко встановлює, що звільненню в зв'язку з втратою суспільної небезпечності можуть підлягати тільки особи, що вчинили злочини невеликої або середньої тяжкості (ст.12). Звільнення від покарання у разі втрати особою суспільної небезпечності застосовується тільки судом. Суд постановляє обвинувальний вирок (без призначення покарання) і звільняє особу від покарання. Таким вироком особа визнається винною у вчиненні злочину і тим самим засуджується судом від імені держави. Звільнення від покарання з підстав, зазначених в ч. 4 ст. 74 КК, є правом, а не обов'язком суду, і носить безумовний характер. Особа, яка звільнена від покарання, у цьому разі визнається такою, що не має судимості (ч. З ст. 88 КК)

58.Звільнення від кримінальної відповідальності за кримінальним правом України та Росії.

аралельно з кримінально-правовими тут виникають і розвиваються кримінально-виконавчі правовідносини. Кримінальні правовідносини, за загальним правилом, існують протягом усього часу відбування засудженим покарання та ще якийсь час після його відбуття — до моменту погашення або зняття судимості (ст. 89 КК). Проте кримінально-правові відносини можуть бути припинені і на більш ранньому етапі. Підстави такого припинення можуть бути різними, наприклад, смерть особи, перебіг строків давності (статті 49 і 80 КК), звільнення особи від кримінальної відповідальності (статті 45-48), видання акта амністії або помилування (статті 85-87). Кримінальна відповідальність протікає в рамках кримінально-правових відносин, проте їх часові межі є різними. Так, кримінальна відповідальність виникає з моменту набрання обвинувальним вироком суду законної сили і закінчується, за загальним правилом, моментом припинення відбування покарання. Такий погляд на момент виникнення і припинення кримінальної відповідальності не є загальновизнаним у науці кримінального права. Багато хто із авторів вважають, що кримінальна відповідальність виникає на більш ранніх стадіях — з моменту вчинення злочину, порушення кримінальної справи, затримання або арешту підозрюваного (обвинуваченого) тощо. Проте відповідно до рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 p., яким дано офіційне тлумачення ч. З ст. 80 Конституції України (справа про депутатську недоторканність), кримінальна відповідальність настає з моменту набрання обвинувальним вироком суду законної сили. В різний спосіб визначають і закінчення кримінальної відповідальності: момент припинення кримінально-правових відносин, відбуття покарання, погашення або зняття судимості. Однак якщо під кримінальною відповідальністю розуміти зазнавання засудженим обмежень своїх прав і свобод, покладених на нього спеціальними 29 Розділ II органами держави, то очевидно, що кримінальна відповідальність має місце лише протягом часу відбування призначеного судом покарання. Отже, момент припинення такого відбування покарання і визначає кінцевий момент кримінальної відповідальності. Після цього особа, за загальним правилом, знаходиться ще в статусі такої, яка має судимість, що тягне за собою певні загальногромадянські і кримінально-правові наслідки (ст. 88 КК). 4. Розгляд взаємозв'язку кримінально-правових відносин і кримінальної відповідальності дозволяє зробити висновок про те, що кримінальна відповідальність може бути реалізована в таких трьох формах. Першою формою є засудження винного, виражене в обвинувальному вироку суду, не пов'язане з призначенням йому кримінального покарання. Так, відповідно до ч. 4 ст. 74 КК особа, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути за вироком суду звільнена від покарання, якщо буде визнано, що з урахуванням бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці цю особу на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною. Другою формою реалізації кримінальної відповідальності є засудження особи, поєднане з призначенням їй конкретної міри покарання, від реального відбування якого вона зві льняється. Так, відповідно до ч. 1 ст. 75 КК, якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Третьою, найбільш типовою формою реалізації кримінальної відповідальності є відбування призначеного винному судом покарання (наприклад, відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк). Останні дві форми реалізації кримінальної відповідальності створюють у особи судимість як правовий наслідок засудження її до певної міри покарання. Разом з тим судимість має свої межі, зазначені в статтях 89 і 90 КК, які визначають межі кримінально-правових відносин. Тому момент погашення або зняття судимості свідчить про припинення кримінально-правових відносин.