3. Методи економічного дослідження. Економічні категорії, закони, принципи та моделі.

Економічна теорія як б-я інша наука має властиві їй методи ек-х досліджень. Методи ек-го аналізу представляють собою сукупність способів і засобів вивчення та прогнозування як ек-ки в цілому, так і окремих її складових елементів. Методи економічного аналізу: - індукція і дедукція. Під індукцією розуміють виведення, принципів із фактів. Дедуктивний метод означає шлях від загального до одиничного від теорії до фактів; - аналіз і синтез. Аналіз – це процес розумового або фактичного розкладання цілого на складові частини. Синтез означає поєднання різних елементів, сторін предмету в єдине ціле; - поєднання теорії і практики. Жодна наукова теорія в т.ч. й економічна, не володіє абсолютною точністю. Факти, тобто реальна поведінка у процесі вир-ва, обміну і споживання товарів і послуг, з часом змінюються. Тому необхідно постійно звіряти існуючі принципи і теорії із ек-ним середовищем: - використання середніх величин; -припущення «за інших рівних умов»; -абстракції; -поєднання якісного і кількісного аналізу. Економічні категорії – поняття, які відображають в узагальненому вигляді умови економічного життя суспільства. Економічні категорії відбивають суть економічних явищ і процесів. Вони теоретично відображають не лише окрему сторону системи виробничих відносин, а й її зв'язок з відповідною стороною системи продуктивних сил. Економічними категоріями є, зокрема, ціна, гроші, попит, пропозиція, кредит, власність, ринок, з/п, прибуток, витрати та ін.. Економічні категорії под-ся на загальні категорії (харак-ть ек-ні явища в усіх ек-их сис-х) і специфічні (харак-ть ек-ні явища окремої ек-ної сис-ми. Н-д категорії «ринок», «конкуренція», «облік» є специфічними, адже хар-ть лише ринкову ек-ку). Економічні закони виявляють об’єктивні причинно – наслідкові зв’язки всередині і між виробничими відносинами. До системи ек-них законів належать передусім чотири їх типи: 1. Загальні ек-ні закони, тобто закони, властиві всім суспільним способам в-ва. 2. Закони, що діють у декількох суспільно-ек-них формаціях: закон вартості, закон попиту і пропозиції тощо. 3. Специфічні ек-ні закони, тобто закони, що діють лише в межах одного суспільного способу в-ва. 4. Закони, що діють лише на одній із стадій (висхідній або низхідній) суспільного способу в-ва (закон породження монополії концентрацією в-ва, який діє на вищій стадії р-ку капіталізму). Економічні принципи – це як і закони, узагальнення, але, на відміну від законів, вони містять значні допущення, усереднення, є менш обовязковими, ніж закони, вказуючи на загальні тендеції ек-го розвитку. Зокрема, у ринквій ек-ці діють ек-ні принципи раціонаьного використання ресурсів і дохдності підпр-ї діяльності. Економічні категорії, закони і принципи є засобами пізнання ек-х явищ і процесів. Віднайшовши і дослідивши категорії закони і принципи певної ек-ї сис-ми, можна пізнати її сутність, закономірності і тенденції р-ку, спрогнозувати зміни, застосувати певну ек-ну політику.

7. Закономірності виникнення та етапи розвитку ринку. Сутність ринку та його функції.

У процесі становлення й розвитку товарно-грошових відносин формується такий найважливіший їх елемент, як ринок. Тому причини виникнення товарно-грошових відносин розкривають і причини виникнення товарного обігу й ринку. Водночас ринок (як окремий елемент) — це складне утворення, він має свою власну структуру, для його функціонування й розвитку необхідні специфіч­ні умови. З часу виникнення ринку різні напрями та школи економічної думки неоднозначна тлумачили його сутність. Ринок як одна з категорій товарного виробництва у процесі еволюції за­знав істотних кількісно-якісних змін, що не могло не позначитися на його визначенні в останні понад два сто­ліття. У сучасній політичній економії відповідно до предме­та цієї науки на передній план при визначенні сутності ринку виходить система або певна сукупність економіч­них відносин, а також робиться спроба пов'язати його з певними функціями (формування попиту й пропозиції та ціни на товари). Крім того, необхідно з'ясувати основні суб'скти ринку, між якими виникають і розвиваються такі відносини. В одних визначеннях такими суб'єктами називають сукупність покупців, у других — виробників і споживачів, продавців і покупців, у третіх — домашні господарства, підприємців і уряд, у четвертих — господарюючих су'єктів. Щоб дати комплексне визначення сутності ринку, необхідно з'ясувати його функції. Основними функціями ринку є: 1. Ціноутворююча функція. Остаточне визначення вартості товарів і послуг та їх реалізація, перетворення продукту праці на товар. 2. Відтворювальна функція. Забезпечення безперерв­ності процесу суспільного відтворення, формування цілісної національної економічної системи та її зв'язку з іншими національними економіками в масштабі світового ринку. З допомогою цієї функції здійснюється оборот сукупного суспільного продукту та його складових частин. 3. Спонукаюча функція. Спонукання виробників това­рів і послуг знижувати індивідуальні витрати порівняно із суспільне необхідними, підвищення суспільної корисності товарів і послуг, їх якості та споживчих властивостей. 4. Регулююча функція. Регулюючий вплив на еконо­міку загалом, на пропорції між різними сферами та галу­зями економіки, приведення у відповідність платоспро­можного попиту й пропозиції, нагромадження й спожи­вання та інших пропорцій. Внаслідок цього ринок не знає дефіциту, товарного голоду та інших негативних явищ, властивих командно-адмістративній системі. 5. Контролююча функція. Сприяння контролю спо­живачів за виробництвом, вирівнювання цін. 6. Функція посилення конкуренції між виробниками товарів і послуг у межах окремих країн і світового госпо­дарства. 7. Функція санації. Очищення економічної системи від неефективних і нежиттєздатних підприємств через механізм конкуренції. Це унеможливлює або значно послаблює виробництво заради виробництва 8. Інформаційна функція. Постійна наявність таких ринкових сигналів, як ціни, ставки за кредит тощо, з до­помогою яких можна оперативно вносити зміни у плани господарської діяльності.

4. Проблема вибору в економіці. Крива виробничих потужностей, альтернативні витрати в економіці та закон зростаючих витрат.

Обмеженість ресурсів породжує конкурентів серед товаровиробників, а також обумовлює вибір опт. варіанту їх викор-ня. Ек.вибір - це вибір найкращого серед альтерн. варіантів, який дозволяє досягти max задоволення при min витратах. Якби ресурси не були обмеженими, то не існувало би проблеми найкращого, опт. розподілу їх між різними напрямками викор-ня, підвищення ефект-ті їхнього викор-ня, а також встан-ня правил і способів розподілу. Тому існує ще таке поняття, як ефект-ть. В заг. розумінні ефект-ть - це можливість використати найкращим чином те, що має суспільство у своєму розпорядженні для досягнення найкращого р-ту. Ефект-ть – співвідношення між обсягом вироблених ек. благ і к-стю ресурсів, які застосовують у в-ві. Більша к-сть благ отримана від певного обсягу затрат ресурсів є підвищена ефект-ть і навпаки. В умовах повної зайнятості збільшити в-во б-я Т чи П можна лише за рахунок зменшення в-ва інших Т чи П. Це означає, що для ек ресурсів х-ною є альтернативність їх використання. Перед с-вом виникає проблема розподілу між в-вом різних Т і П. Альтернативність і ефективність використання ек ресурсів показують на графіку, який називається КВМ – це лінія, що показує різні комбінації в-ва 2-х товарів при умові повного використання ресурсів. КВМ-завжди випукла лінія, в окремих випадках – пряма лінія, і ніколи вона не може бути увігнута в сторону початку координат, бо ек-ка оптимально завжди знаходиться приблизно на середині відрізка AF. Якщо нарощувати в-во споживчих Т за рахунок скорочення в-ва інвестиційних Т, то ек-ка почне зміщуватися в сторону т. F і чим ближче вона буде наближатись до т F, тим затрати на в-во кожної наступної одиниці споживчих Т будуть зростати, тому що почнуть залучатися менш якісні ресурси, низької кваліфікації спеціалісти, і взагалі, буде все важче відмовлятися від кожної наступної одиниці інвестиційних Т. В такому випадку говорять, що буде зростати альтернативна в-ть в-ва споживчих Т. Під альт. в-тю розуміють в-ть втрачених можливостей, т-то в-ть Т чи П, від яких відмовилися з метою збільшення в-ва інших Т чи П. Закон альт. в-ті: для отримання кожної наступної дод. одиниці певного продукту необхідно відмовлятися щоразу від більшої к-ті іншого продукту, при умові повного використання ек ресурсів. Межа вир.можл-тей показує макс.к-сть п-ції, що її може виробити ек-ка за даного рівня технолог.розвитку і наявних факторів в-ва. Вона являє собою межу можливих виборів суспільства. Ек-ка функціонує ефективно, коли вона не може зб-ти в-во одного товару, не змен-чи в-во іншого, тобто коли вона перебуває на межі вир.можл-тей. За умов обмеженості ресурсів і повної зайнятості є проблема вибору, який тягне за собою відмову від одних товарів і заміну їх іншими. Крім того, якщо ми хочемо мати більшу кількість певного товару необхідно платити за нього і більшу ціну, виражену в інших товарах, якими ми жертвуємо, тобто для кожної додаткової одиниці необхідного товару ми повинні відмовлятися від додаткової кількості інших товарів. Найперша одиниця масла вимагає, щоб пожертвували однією одиницею гармат. Але щоб одержати додаткову одну одиницю масла ми повинні пожертвувати аж 2 одиницями гармат. Кожна додаткова одиниця масла стає все дорожчою з точки зору додаткової відмови від виробництва гармат. Цей закон зростаючих додаткових затрат стосується як виробництва масла, так і гармат.

y - гармати

x - масло

Загальний зміст закону зростаючих затрат – спочатку невелика кількість гармат може бути вироблена частково за допомогою таких ресурсів, які не придатні для виробництва масла. Якщо вимагається більше гармат, то ми повинні звернутися до ресурсів, що придатні для виробництва масла.

5. Закон спадної доходності (продуктивності) факторів в-ва.

У б-я вир-ві існують постійні фактори вир-ва – приміщення, будівлі, обладнання, інструменти, технології та змінні фактори виробництва – сировина, матеріали, енергоресурси, трудові ресурси.Якщо ми в процесі вир-ва почнемо збільшувати викор-ня якогось одного фактора вир-ва, не змінюючи інші, то загальний обсяг виро-ва буде зростати. Але граничні витрати, тобто витрати на вир-во кожної додаткової одиниці пр-ції, спочатку будуть зменшуватися, а потім почнуть зростати. Це пояснюється дією закону спадної продуктивності факторів вир-ва, або закону спадної віддачі, який можна сформувати так: якщо один із факторів вир-ва є змінним, а інші постійними, то гранична продуктивність використання кожної додаткової одиниці змінного фактора буде спочатку збільшуватися, а, починаючи з певного моменту, почне зменшуватися. Це один з основних законів, яким керуються виробники при своїй поведінці на ринку. Виробник буде збільшувати вир-во товару до тих пір, поки витрати на вир-во кожної додаткової одиниці товару не будуть перевищувати виручку від її реалізації. Закон спадної доходності – він встановлює співвідношення не між 2 товарами, а між затратами у виробництві (наприклад, праці) і випуском продукції (наприклад, пшениці). Закон спадної доходності стосується випуску додаткової продукції, яку ми отримуємо, коли послідовно додаємо рівні одиниці змінюваних затрат до незмінюваної кількості деяких інших затрат.

6. Зміст потреб та їх клаифікація.

Під потребами розуміють волевиявлення людей володіти певними предметами, речами, умовами життєдіяльності і задовольняти за допомогою них свої бажання. По-би залежать від особистості л-ни, її освіченості, духовного і культурного р-ку, суспільного становища, тому вони надзвичайно різні. 1. За ступенем задоволення роз-ють абсолютні, дійсні та платоспроможні (фактичні) по-би. Аб-тні ек-ні по-би визначаються максимально можливим обсягом вир-ва матер-х благ і послуг за найсприятливіших умов, які могли б бути спожиті суспільством. Дійсні ек-ні по-би — це по-би, що задовольняються за оптимальних розмірів вир-ва. Фактичні ек-ні по-би виявляються у формі задоволення платоспроможного попиту, вони визначаються співвідношенням цін на предмети споживання і грошових доходів населення. 2. Виокремлюють також фізіологічні, соціальні та духовні по-би. До фізіолог-них по-б належать основні по-би в товарах і послугах, без яких неможливе існування л-ни. До соц-их належать по-би в освіті, медичних послугах, соц. страх., вихованні дітей тощо. До духовних відносять по-би л-ни у відвідуванні кіно, театру, картинних галерей, читанні художньої літератури, р-ку особистості. Ек-ні по-би окремої л-ни, трудового колективу й сукупного працівника слід групувати навколо потреб л-ни-працівника. По-би л-ни-працівника народжуються у вир-ві і пов'язані з процесом праці, з можливістю працювати. З-поміж них виділяють насамперед по-би в якісному вдосконаленні умов праці: передусім, санітарно-гігієнічні умови, фізичні небезпеки, контакти з іншими людьми. По-би, л-ни-власника — це по-би в отриманні гідної для сучасного суспільства величини заробітної плати, у привласненні частини прибутку через механізм володіння акціями підприємства, в отриманні частини прибутку від вкладених в ощадні банки трудових заощаджень та ін.

8. Види ринків. Основні суб’єкти ринкової ек-ки. Модель кругообігу продуктів, ресурсів та доходів в ринковій ек-ці.

Розрізняють ринок засобів праці, природних ресурсів, предметів праці, землі, робочої сили, технології, інформації, товарів, нерухомості, послуг, ринок інтелектуальної власності, фінансовий ринок та ін. Основними суб’єктами (дійовими особами) ринкової економіки є домашні господарства, фірми і держава. Домашнє госп-во – це самостійна економ-на одиниця яка складається з одної або кількох осіб, повязаних певними звязками (часто родинними або сімейними), які мають спільні доходи, являються власниками і постачальниками економічних ресурсів і споживачами товарів та послуг. Являючись власником природних, капітальних чи трудових ресурсів, домашнє господарство пропонує їх на ринку ресурсів, отримуючи за них доходи. На ринку товарів і послуг домашнє господарство виступає як споживач, витрачаючи отримані доходи як плату за необхідні товари і послуги. Таким чином, домашнє господарство через попит на товари і послуги і пропозицію економічних ресурсів виступає як рушійна сила, яка стимулює розвиток економіки. Фірми (підприємства) - основні виробничі одиниці, які є покупцями економічних ресурсів та виробниками товарів і послуг. Фірми використовують власний або позичений капітал, а основною метою їхньої діяльності є отримання прибутку, який переважно використовується для розширення господарської діяльності. Отримання прибутку фірмою є компенсацією за ризик, пов'язаний з її діяльністю. Держава як суб'єкт ринкової економіки представлена на ринку різними державними організаціями і установами, які не ведуть підприємницької діяльнос­ті, фінансуються державою, надають державні послуги та здійснюють державне регулювання економіки. Основні дійові особи ринкової економіки - домашні господарства і фірми вступають в складні економічні відносини, внаслідок яких через систему ринків здійснюється кругообіг економічних ресурсів, товарів і послуг та доходів в ринковій економіці (рис. 1). Цей кругообіг здійснюється на основі принципів економічної свободи, саморегулювання ринку і конкуренції:

Рис. 1. Схема економічного кругообігу в ринковій економіці

26. Податки та їх функції. Класифікація податків та с-ма оподаткування в Україні.

Податки як економічна категорія — примусове вилучення (привласнення) державою частини необхідного та додаткового продукту з фізичних та юридичних осіб відповідно до прийнятих законів. Повніше ця сутність розкривається у виконуваним податками функціях, основними з яких є: фіскальна (збирання грошових коштів з фізичних та юридичних осіб для формування фінансових ресурсів держави);регулююча (регулювання грошових доходів, процесу нагромадження, функціонування національного ринку та ін.), стимулююча (стимулювання інвестиційного процесу, прискорення темпів економічного зростання тощо) і розподільна (розподіл і перерозподіл доходів між соціальними верствами і групами, між сферами і галузями економіки). Важливими принципами оподаткування є справедливість, рівність і платоспроможність, а також чітке визначення величини податків, часу та способу вилучення; простоту та зручність вилучення у платників податків, а також мінімальність витрат при їх вилученні. Нині основними принципами оподаткування є стабільність, зменшення кількості податків, корисність. Принципи оподаткування, основні види податків та механізми їх вилучення становлять податкову систему. В ній насамперед виділяють прямі та непрямі податки Прямі податки переважають у більшості розвинутих країн світу, незважаючи на те, що вилучати їх складніше. але вони є справедливішими, оскільки встановлюються пропоорційно величині доходів і майна. В Україні переважають непрямі податки. Об'єктами оподаткування в податковій системі є доходи, вартість окремих товарів, майно фізичних та юри­дичних осіб, окремі види діяльності, додана вартість окремих товарів і послуг та ін. Розмір податку на одиницю оподаткування — це податкова ставка. У випадку зростання ставок із збільшенням доходів створюються прогресивні ставки оподаткування.