20. Юридична особа як суб’єкт злочину в Англії і франції

У багатьох державах юридичні особи притягаються до кримінальної відповідальності вже досить давно. Причому інститут кримінальної відповідальності юридичних осіб притаманний країнам не лише англосаксонської правової сім’ї, а й континентальної системи права.

Так, згідно із законодавством Великої Британії злочинне діяння визнається вчиненим корпорацією, якщо воно здійснене безпосередньо нею або за допомогою інших осіб. У кримінальному праві США питання притягнення до кримінальної відповідальності юридичних осіб закріплені як у федеральному законодавстві, так і законах штатів. Наприклад, корпорація може бути засуджена за здійснення посягання, яке є порушенням і полягає в невиконанні покладеного законом на корпорацію спеціального обов’язку вчинити певні дії. Найпоширенішим видом покарання до юридичних осіб за вчинені злочини є штрафи.

Юридична особа визнається суб’єктом злочину також і в кримінальному законодавстві Франції. У Кримінальному кодексі Франції зазначено, що всі юридичні особи, крім держави, несуть кримінальну відповідальність за вчинення злочинних діянь. Проте при цьому кримінальна відповідальність юридичних осіб не виключає кримінальної відповідальності фізичних осіб, що вчиняють ті самі дії. На відміну від країн англосаксонської системи права, система кримінальних покарань, що застосовуються до юридичних осіб, досить розроблена. До таких покарань КК Франції відносить ліквідацію юридичної особи, заборону діяльності (тимчасову або остаточну), конфіскацію предметів, які використовувалися для вчинення злочинних дій, афішування судового рішення, яким особа притягується до кримінальної відповідальності тощо. Юридичні особи є суб’єктами злочину і в інших європейських (ФРН, Нідерланди, Данія, Норвегія, Фінляндія, Румунія, Молдова, Литва тощо), мусульманських (Ліван, Сирія) та азійських (Китай, Індія, Японія) державах.

21. Вік кримінальної відповідальності в різних правових системах.

Україна. За загальним правилом, кримінальній відповідальності підлягає особа, якій до вчинення злочину минуло 16 років, і лише за вчинення злочинів, які перелічені у ч.2 ст.10 (у тому числі за готування або замах на щодо їх вчинення, та співучасть у них), з 14-річного віку. Особи, які вчинили злочин у віці від 14 до 16 років, підлягають кримінальній відповідальності лише за вбивство (93-98), посягання на життя судді, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку або військовослужбовця (ст.190-1), умисне заподіяння тілесних ушкоджень що спричинили розлад здоров‘я (101-104, 106 ч.1, 189-4), зґвалтування (117), крадіжку (81, 86-1, 140, 223, 229-2), грабіж (82, 86-1, 141, 223, 229-2), розбій (86, 86-1, 142, 223 ч.2, 229-2 ч.3), злісне або особливо хуліганство (206 ч.2,3), інші злочини. Особи в віці від 14 до 16 років не підлягають кримінальній відповідальності за необережні злочини, крім вбивства з необережності.

Особи, що досягли раннього юнацького віку (16-18 років) досягли згідно закону кримінальної правосуб'єктності, визнаються повністю осудними і підлягають кримінальній відповідальності, але, у той же час, в соціальному смислі вони залишаються неповнолітніми, відрізняються від дорослих своїми особливостями і це, на мій погляд, повинно впливати на вирішення питання про їх кримінальну відповідальність.

В наслідок контрастності та суперечливості неповнолітніх підліткового віку як за ступенем фізичного, так і за рівнем соціально-психологічного розвитку особистості питання про кримінальну відповідальність неповнолітніх, як я вважаю, не може бути вирішено однозначно та категорично. І я повністю погоджусь з визначенням, за рівнем власного розвитку, неповнолітніх першого підліткового віку (12-13 років) неосудними.

Відносно осудності осіб другого підліткового віку (14-15 років) і встановленню кримінальної відповідальності останніх за ті дії, суспільна небезпека і протиправність яких повністю усвідомлюються у цьому віці.

Та визнанню осіб третього підліткового віку (16-18 років) осудними та кримінально-відповідальними відповідно до їх соціально-психологічних характеристик. Однак і в цей період не наступає повна соціальна зрілість, що, безумовно, повинна впливати на визначення кримінально-правового стану цієї категорії неповнолітніх у порівнянні із дорослими.

Англія. В англійському законодавстві неповнолітніми вважаються особи з 10 до 17 років, причому виділяються дві категорії: діти - до 14 дет і підлітки з 14 до 17 років. Дитина до 10 років не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності, а до 14 років він уважається обмежено відповідальним. Навіть у віці від 17 років до 21 року тюремне ув'язнення призначається у виняткових випадках.

США. В законодавстві США (Э.В. Мельникова, 1980) повна кримінальна відповідальність починається з 16 років. Неповнолітніми в 33 штатах США зізнаються особи до 18 років, а в трьох штатах - до 21 року. Підлітки, обвинувачувані в порушенні карних законів, в Америці йменуються делинквентами й розглядаються не тільки підметами покаранню, але й нужденними в соціальній допомозі й особливому контролі. Застосовують термін «делинквент» і до осіб в «предделиктном стані».

Франція. У Франції неповнолітні у віці до 13 років є безумовно не підметами кримінальної відповідальності, до них застосовуються міри тільки виховного характеру. Неповнолітні з 13 до 18 років уважаються кримінально відповідальними, причому будь-яка міра покарання може супроводжуватися, якщо є ознаки «небезпечного стану», призначенням «мер безпеки» (наглядом за поводженням) до 21 року.

ФРН. У ФРН «кримінально-правове неповноліття» доводиться на вік 14-18 років, але на «молодих людей» у віці від 18 років до 21 року також може поширюватися закон про кримінальну відповідальність неповнолітніх. Мова йде про випадки, коли «парубок» за рівнем свого розвитку рівноцінний підліткові або його діяння характерно для цього віку. Іншими словами, закон ураховує наявність психічного ювенилизма й інфантильної мотивації вчинків.