22. Поняття неосудності та обмеженої осудності в різних правових системах.

Україна. Риси відмінності між формулами обмеженої осудності і формулою неосудності зводяться до характеру зв’язку, стику між медичним і юридичним критеріями.

1.У формулі неосудності з такими описами, як «хронічне психічне захворювання», «тимчасовий розлад психічної діяльності», «недоумство» та «інший хворобливий стан психіки», поєднується вказівка на знищення, руйнування здатності особи («не могла») «усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними» (ч. 2 ст. 19 КК України).

Юридичний критерій неосудності включає в себе дві ознаки: інтелектуальна і вольова. Інтелектуальна ознака вказує на нездатність особи усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своєї дії (бездіяльності) на момент вчинення нею конкретного суспільно-небезпечного діяння. Вольова ознака полягає в нездатності особи керувати своїми діями (бездіяльністю), передбаченими законом як суспільне небезпечні.

Інтелектуальна ознака критерію неосудності знаходить свій вияв, по-перше, в тому, що особа не здатна усвідомлювати фактичну сторону, тобто не розуміє справжнього змісту своєї поведінки (не розуміє, що скоює вбивство, підпалює будинок і т.ін.), а тому не може розуміти і його суспільну небезпечність. Так, душевнохвора мати під час купання своєї малолітньої дитини вводила їй в тіло звичайні швейні голки, думаючи, що таким чином вона вилікує її від тяжкої недуги. Зрештою це призвело до смерті дитини, а в її тілі було знайдено понад сорок голок. У літературі зазначається, що юридичний критерій неосудності відіграє подвійну роль: 1) визначає справжній зміст неосудності, бо тільки він дозволяє визначити, чи усвідомлювала особа в момент вчинення суспільно-небезпечного діяння своєї дії (бездіяльність) і чи могла вона в цей момент керувати ними; 2) встановлює межі дії медичних критеріїв і таким чином проводить межу між осудність і неосудністю.

Для визнання наявності юридичного критерію достатньо встановити одну із названих його ознак -- інтелектуальну чи вольову. Сукупність медичного критерію (одного із чотирьох видів психічних захворювань) і юридичного критерію дає підстави для визначення особи неосудною, і вона у зв'язку з цим не підлягає кримінальній відповідальності.

Неосудність, так само, як і осудність, - юридичне поняття. У зв'язку з цим висновок про осудність чи неосудність особи по конкретній справі робить суд (а в процесі попереднього розслідування орган дізнання, слідчий чи прокурор), спираючись на результати судово-психіатричної експертизи

Поняття обмеженої осудності

Інститут обмеженої осудності є новелою українського кримінального законодавства. Обмежена осудність - це психопатологічний стан людини, за якого вона під час вчинення злочину через наявний у неї психічний розлад не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та /або керувати ними. Обмежена осудність не виключає кримінальної відповідальності: "підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обмежено осудною .".

Обмежена осудність, так само як осудність та неосудність, характеризується двома критеріями - медичним (біологічним) і юридичним (психологічним), сукупність яких і дає підстави для визнання особи обмежено осудною. Медичний критерій обмеженої осудності вказує на наявність у винного певного психічного розладу: різного роду психопатії, невротичні розлади, розлади особистості, залишкові явища черепно-мозкових травм, розумова відсталість.

Юридичний критерій обмеженої осудності складається із двох ознак -інтелектуальної (нездатність особи повною мірою усвідомлювати свої дії чи бездіяльність та вольової ознаки (нездатність особи повною мірою керувати ними). Наявність такого психопатологічного стану, як обмежена осудність, безумовно, значно ослаблює здатність особи до розуміння характеру вчинюваного нею діяння і контролю за своєю поведінкою.

Особа визнається судом обмежено осудною з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи. Згідно із законом: "визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру" . Очевидно, це означає, що вчинення злочину у стані обмеженої осудності може пом'якшити покарання.

Положення щодо можливості застосування примусових заходів медичного характеру до особи, яка визнана судом обмежено осудною, не поширюється на випадки, коли винний вчинив злочин у стані осудності, але до постановлення вироку або під час відбування покарання у нього стався вказаний психічний розлад і він фактично набув ознак, що характерні для обмеження осудності. Адже у п.З ст.93 КК йдеться про осіб, які захворіли на психічну хворобу, а психічні розлади, що можуть становити медичний критерій обмеженої осудності, не є психічними хворобами у вузькому розумінні цього слова.

Виходячи зі змісту закону, можна зробити такі висновки:

1) обмежена осудність пов'язана з наявністю в суб'єкта певного психічного розладу, психічної аномалії;

2) внаслідок цього психічного стану особа не повною мірою здатна усвідомлювати фактичні ознаки і суспільну небезпечність вчиненого діяння. Однак, на відміну від неосудної особи, здатність усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і (або) керувати ними не виключається;

3)обмежена осудність не виключає осудності як обов'язкової ознаки суб'єкта, а отже, не виключає і кримінальної відповідальності за вчинене.

Англія. Концепция уменьшенной ответственности, известная ранее шотландскому праву, была введена в английское право Законом 1957 г., который предусматривает, что «лицо, которое убивает или участвует в убийстве другого, не подлежит наказанию за тяжкое убийство, если оно страдает от такой аномалии сознания(независимо от того, вызвано ли это задержкой или отставанием в умственном развитии либо другой врожденной причиной, вызванной заболеванием или повреждением), которая существенным образом ухудшила его психическую ответственность за свои действия или бездействие в момент совершения убийства или за соучастие в нем».Уменьшенная ответственность, в отличие от правил Макнотена, которые полностью освобождают при наличии душевной болезни лицо от уголовной ответственности, является фактором, смягчающим ответственность и дающим возможность в определенных случаях переквалифицировать тяжкое убийство в простое убийство. Это особенно важно при выборе судом наказания, поскольку за тяжкое убийство но закону полагается только пожизненное тюремное заключение, а простое убийство может быть по усмотрению суда наказано менее строго. Правило уменьшенной ответственности распространяется только на случаи обвинения в убийстве и не может быть применено, например, в случае покушения на умышленное убийство.Английская судебная практика придерживается мнения, что для применения правила об уменьшенной вменяемости необходимо сочетание трех элементов. Во-первых, обвиняемый должен страдать от такой «аномалии сознания» в момент совершения преступления, которую обычный разумный человек определит как «ненормальность» Во-вторых, «аномалия сознания» должна проистекать от одной из определенных причин, а именно, от задержки или отставания в развитии либо от любой врожденной причины, вызванной заболеванием или повреждением. При этом под болезнью или повреждением понимается органическое или физическое повреждение или болезнь тела, включая мозг, а любой врожденной причиной может быть функциональное психическое заболевание.В-третьих, «аномалия сознания», упомянутая в Законе, должна существенным образом уменьшить психическую ответственность обвиняемого за его действия или бездействие. Ответить на вопрос о том, что же понимается под словами «существенным образом», достаточно сложно. Судебная практика придерживается мнения, что во многих случаях речь идет о невозможности обвиняемым контролировать свои действия и импульсы. Вменяемость. Решение вопроса о том, было ли лицо во время совершения уголовно наказуемого деяния вменяемым или нет, нередко в судебной практике является делом весьма сложным.

США.Доказанная невменяемость - хорошая защита против предъявленного обвинения. Хотя в некоторых штатах отказались от защиты в силу невменяемости, а психическая болезнь или дефект может служить доказательством отсутствия у обвиняемого требуемого элемента преступления Аргументируется такая позиция, в частности, тем, что «невменяемость на практике оказывается защитой только богатого человека, т.к. только богатый может позволить себе иметь сонм экспертов, которые должны создать убедительную защиту». Суды некоторых штатов, в частности Калифорнии, прибегают к использованию концепции «уменьшенной ответственности», т.е. уменьшенной вменяемости. Это обычно делается в тех случаях, когда представленные обвиняемым доказательства свидетельствуют о том, что в момент совершения деяния он находился в таком психическом состоянии, что не мог совершить преступление, требующее специального намерения, злого умысла или злого предумышления. Примерный УК содержит следующее определение невменяемости: «Лицо не несет ответственности за преступное поведение, если во время осуществления такого поведения оно вследствие психической болезни или неполноценностилишено в существенной степени способности отдавать себе отчет в преступности (упречности) своего поведения или согласовать свое поведение с требованиями закона». При решении вопроса о наличии у обвиняемого душевной болезни или неполноценности многие эксперты пользуются Диагностико-статистическим руководством, подготовленным Американской психиатрической ассоциацией, в настоящее время - его четвертым изданием.

Обычно вынесение вердикта «не виновен по причине невменяемости»]влечет за собой направление лица в психиатрическое заведение закрытого типа, условия содержания в котором, по мнению Дж. Самаха, мало чем отличаются от тюремных. Не случайно поэтому, продолжает он, обвиняемые редко прибегают к ссылке на невменяемость», а те, которые делают это, - в основном лица, которым грозит смертная казнь или пожизненное тюремное заключение, - редко добиваются успеха.

Франція. В УК Франции названы критерии, обусловливающие признание лица невменяемым: а) медицинский критерий - наличие психического или нервно-психического расстройства; б) психологический критерий -отсутствие способности осознавать или контролировать свои действия (ст.

Количество психических заболеваний, которые могут составить медицинский критерий невменяемости, весьма велико. Уголовное право Франции относит к ним как хронические, так и временные психические расстройства: умственную отсталость (глубокую степень дебильности), бредовые состояния, сумеречные расстройства сознания и др.

Психическое расстройство должно быть установлено на момент совершения преступного деяния, при этом не имеет значения, было ли такое расстройство кратковременным или хроническим. Наличие психического расстройства в момент совершения правонарушения означает не только отсутствие вменяемости и морального элемента преступного деяния, но и правонарушения в целом.

УК Франции впервые включил норму об уменьшенной вменяемости (абз. 2 ст. 122-1). Последняя обусловлена наличием двух необходимых критериев: а) медицинского - психическое или нервно-психическое расстройство; б) психологического - снижение способности осознавать или контролировать свои действия.

При этом состояние уменьшенной вменяемости не исключает преступности деяния и уголовной ответственности (в отличие от полной невменяемости). Данный институт позволяет применить к указанным лицам меры медицинского характера. Такие осужденные направляются в специализированны учреждения, режим которых совмещает лишение свободы с проведением медико-психиатрических мероприятий.