9.2. Поняття мита та його види

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про внесення змін до декретів Кабінету Міністрів України з питань митного регулювання» від 28 січня 1994 р.: «Мито — це державний по­даток на товари та інші предмети, які переміщуються через мит­ний кордон України».

Мито як податок та види мита встановлюються тільки зако­ном. Мито треба розглядати як обов'язковий внесок, платіж, пла­ту, що доручено збирати митним органам при ввезенні (переси­ланні) товару на митну територію чи вивезенні товару з митної території України. Цей внесок є невід'ємною складовою части­ною такої процедури.

Митна вартість товару — це термін для визначення спеці­альної вартості товару, а саме, це вартість товару, яка застосову­ється для цілей:

— обкладення товару митом, ПДВ, акцизним збором;

— зовнішньоекономічної та митної статистики;

— державного регулювання торговельно-економічних відно­син, які пов'язані із вартістю товару, включаючи здійснення ва­лютного контролю зовнішньоторговельних акцій і розрахунків банків по них згідно із законодавчими актами України.

Відповідно до різних критеріїв, що застосовуються для визна­чення митних платежів, розрізняють мита за об'єктом оподатку­вання та способом нарахування.

За об'єктом оподаткування мито поділяється на:

1) імпортне;

2) експортне;

3) сезонне.

Імпортне мито є диференційованим і залежить від країни по­ходження товарів:

• до товарів, що походять з країн, що розвиваються, (додаток № 1 до Єдиного митного тарифу) в межах товарних груп 1—24 застосовуються преференційні ставки мита;

• до товарів, що походять з країн (економічних союзів), які користуються в Україні режимом найбільшого сприяння (дода­ток № 2 до Єдиного митного тарифу), а також до товарів, що по­ходять з країн, що розвиваються, в межах товарних груп 25—97 застосовуються пільгові ставки мита;

• до решти товарів застосовуються повні (загальні) ставки мита.

Сезонне мито встановлюється для оперативного регулювання ввезення і вивезення окремих товарів на строк до 4 місяців залеж­но від сезону.

За способом нарахування (ст. 7 Закону) мито поділяється на:

1) адвалерне — нараховується у відсотках до митної вартості

товару;

2) специфічне — нараховується у встановленому грошовому

розмірі на одиницю товару;

3) комбіноване — поєднує обидва названих види мита.

Теорія митної справи ще не досконала. Тому інколи можна зу­стріти застосування термінів «мито» і «ставки мита» в одному (тотожному) значенні — «мито», «митне податкове обкладання».

З метою захисту економічних інтересів держави до товарів, що ввозяться, можуть тимчасово застосовуватися такі види мита:

♦ спеціальне (особливе) — встановлюється у кожному конк­ретному випадку як захисний захід, якщо товари ввозяться на митну територію в таких кількостях або на таких умовах, що за­вдають шкоди вітчизняному виробнику, а також захід для припи­нення недобросовісної конкуренції або у відповідь на дискримі­наційні дії з боку іноземних держав проти України;

♦ антидемпінгове — застосовується у випадках ввезення на митну територію України товарів за цінами, значно нижчими ніж їх нормальна вартість у країні вивезення, якщо такий імпорт створює загрозу або завдає шкоди вітчизняному виробнику подіб­них товарів або організації їх виробництва в Україні (так, ввезен­ням курячих стегон підірвано вітчизняну птахову індустрію). Ставка (розмір) антидемпінгового мита не може перевищувати різниці між конкурентною оптовою ціною об'єкта демпінгу на момент експорту і заявленою ціною при його імпорті на митну територію України;

♦ компенсаційне — застосовується у випадках ввезення на митну територію України товарів, при виробництві або експорті яких прямо чи побічно використовується субсидія, якщо таке ввезення завдає шкоди вітчизняному виробнику подібних това­рів. Ставка компенсаційного мита не може перевищувати розмі­ру субсидій.

Застосуванню особливих видів мита (спеціальних, антидемпін­гових, компенсаційних) передує проведення дослідження Мініс­терством зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі, яке прово­диться відповідно до заяв українських або іноземних державних органів, підприємств, організацій або з ініціативи Митно-тарифної ради.

Нижче викладені питання, пов'язані з митною вартістю то­вару.

• Порядок визначення митної вартості товарів установлюється Кабінетом Міністрів України.

• Порядок застосування системи митної оцінки товарів, що вво­зяться на митну територію України, визначається Кабміном України на підставі положень Закону «Про Єдиний митний тариф».

• Митна вартість заявляється (декларується) митному органу при переміщенні товару через митний кордон.

• Порядок та умови декларування митної вартості товару, що ввозиться, форма декларації визначаються Держмитслужбою.

• Митна вартість визначається декларантом відповідно до ви­значеного законодавством методу.

• Контроль за визначенням вартості товару здійснюється від­ділом тарифів і вартості митного органу, який здійснює митне оформлення товару.

• Інформація, що надається декларантом при заявленні митної вартості товару і яка визначається ним як комерційна таємниця, може використовуватися митним органом тільки для митних ці­лей і не може бути передана третій особі (за винятком структур, які контролюють зовнішньоекономічну діяльність та мають спільні договори з Держмитслужбою, оформлені у вигляді спільних на­казів про порядок запиту та отримання інформації). Порушення вимог зберігання комерційної таємниці тягне відповідальність відповідно до чинного законодавства.

• Витрати, що несе декларант при потребі уточнення мит­ної вартості товару на вимогу митного органу, митниця не від­шкодовує.

Митна вартість — це ціна, яка фактично сплачена або під­лягає сплаті за товар на момент перетину митного кордону. Для визначення митної вартості товару враховують:

• ціну товару, що зазначена в рахунку-фактурі;

■ фактичні витрати, якщо їх не включено в рахунок-фактуру: на транспортування, навантаження, розвантаження, переванта­ження та страхування до пункту перетину митного кордону України;

■ комісійні та брокерські;

■ плату за використання об'єктів інтелектуальної власності. При явній невідповідності заявленої митної вартості або у разі

неможливості перевірити обчислення, її визначають на основі цін на ідентичні товари, що діють у провідних країнах — експорте­рах зазначеного товару.