§ 37. Характерні ознаки офіційно-ділового

стилю

Діловий стиль - це стиль, який задовольняє потреби суспільства в документальному оформленні різних актів державного, суспіль­ного, політичного, економічного життя, ділових стосунків між дер­жавами, організаціями, а також між членами суспільства в офіцій­ній сфері їх спілкування.

Офіційно-діловий стиль виконує три основні функції: 1) вплив, 2) повідомлення, 3) спілкування. Він реалізується в трьох різновидах (підстилях):

• законодавчому (закони, постанови, статути, укази),

• дипломатичному (міжнародні звернення - ноти, повідомлення - комюніке, протоколи, угоди - конвенції),

• адміністративно-канцелярському (документи різних видів).

Адміністративно-канцелярська документація розподіляється на

планово-звітну, розпорядчу, директивну, облікову та ділове листування.

До найхарактерніших рис цього стилю належать:

1. високий ступінь стандартизації мовних засобів (стандартиза­ція виявляється: а) у широкому вживанні усталених словесних фор­мул, напр.: з метою, у зв'язку, відповідно до, згідно з... Це спрощує і полегшує процес складання окремих видів документів; б) у повто­рюваності тих самих слів, зворотів, конструкцій, форм);

2. виразна логізація викладу;¹

3. майже цілковита відсутність емоційності та образності;

4. широке використання безособових і наказових форм;

5. лексика здебільшого нейтральна, вживається в прямому значенні;

6. характерна й «своя» «канцелярська» лексика, що вже не вико­ристовується майже в інших сферах комунікації через свою «архаїч­ність», або специфічне стильове забарвлення, напр.: вищезгаданий, нижчепідписаний, вищезазначений, нижчевідзначений, пред 'явлений, засвідчити, чинність, дієздатний, покараний, ухвала тощо;

7. застосовується особлива термінологія (ця термінологія відріз­няється від наукової: вона менш штучна, менш точна, більшою мі­рою змінна і загальнозрозуміла). Використовується офіційно-ділова та юридична термінологія, запозичення, інтернаціональна лексика;

'Див. Пономарів О.Д. Стилістика сучасної' української мови: Підручник. — К.: Либідь, 1993. — С. 6 — 7.

8. використовуються специфічні синтаксичні конструкції, зокре­ма кліше (тобто сталі формули, закріплені за певними ситуаціями: високі договірні сторони, укладання угоди);

9. для чіткішої організації тексту запроваджується поділ на пара­графи, пункти, підпункти;

10. у дипломатичній, а тепер і в офіційній сферах спілкування часто використовуються і титулування, напр.: пан, пані;

11. неозначена форма та наказовий спосіб дієслів;

12. іменний присудок переважає над простим дієслівним;

13. наявні характерні описові дієслівно-іменні штампи та озна­чальні словосполучення з іменником у формі родового відмінка у функції означення;

14. найхарактерніші для цього стилю речення - прості поширені (кілька підметів при одному присудку, кілька присудків при одному підметі, кілька додатків при одному з головних членів тощо);

15. уживаються, звичайно, і складні речення з сурядним та під­рядним зв'язками, з відокремленими зворотами, зі вставними і вставленими конструкціями;

16. велику питому вагу мають розщеплені присудки (ведеться розслідування, провадиться набір), а також присудки, виражені ді­єсловами у формі теперішнього часу зі значенням позачасовості (організовує, застосовує, розглядають);

17. відсутність індивідуальних авторських рис;

18. членування складної синтаксичної конструкції на абзаци;

19. стандартизація, стереотипність граматичних засобів;

20. стабільність форми викладу тощо.

Учені вказують основні риси офіційно-ділового стилю: точ­ність, об'єктивність, конкретність, загальнозрозумілість.