§ 23. Науковий стиль

Цей стиль має своїм завданням точно викласти наукову інформа­цію. Він обслуговує потреби науки, навчання й освіти. Його осно­вною функцією є пізнавально-інформативна функція, доповнена функцією доказовості.

Твір, написаний цим стилем, несе наукове повідомлення, дово­дить його істинність, новизну, цінність.

Цей стиль представлений такими жанрами, як: монографія, під­ручник, стаття, реферат, тези тощо.

«Діагностуючими» словами для текстів наукового стилю є слова- терміни.

У спеціальних наукових термінах концентрується квінтесенція кожної науки. Вони, на думку Ш. Баллі, «є ідеальними типами мов­ного вираження, до яких неминуче прагне наукова мова»¹.

Термінологічній лексиці властива інформативність. Терміни до­помагають гранично коротко висловити свої думки. Без них не мож­на обійтися в наукових творах. Ступінь термінологізації наукових творів залежить від:

1. характеру викладу;

2. адресації тексту;

3. ступеня володіння фаховою термінологією автора наукової праці.

Зауважимо, що мова деяких сучасних наукових праць так пере­обтяжена термінами, що стає важкою для сприймання навіть фа­хівцеві.

Ознакою нашого часу є поширення термінів за межами наукових творів. Учені зауважують, що це дає підстави говорити про загальну термінологізацію сучасної мови.

Серед термінологічної лексики багато слів іншомовного похо­дження. Виразною ознакою сучасного наукового стилю є активі­зація органічної для української мови лексики, витіснення на пе­риферію іншомовних варіантів або слів, спільних і для російської мови. Пор.: вада, недолік — дефект, відсоток — процент, ризик

• риск, заручник — заложник, оприлюднити — обнародувати, до­вкілля — навколишнє середовище, виявляч — детектор, обертометр

• тахометр тощо.

'Баллі Ш. Французька стилістика. — М.: Вища школа, 1961. — С. 114. Українська мова за професійним спрямуванням 137

«У сучасних галузевих словниках як термінологічні синоніми фіксуються слова і сполуки, що побутували в науковому стилі 20­30 років ХХ століття та в колишньому західноукраїнському варі­анті літературної мови: фотографія — світлина, болт — прогонич, перпендикуляр — сторч, сталь — криця, підшипник — вальниця, кар­та — мапа, полюс — бігун, аеродром — летовище, щільність дисло­кацій — густина дислокацій та багато ін.»¹.

Спеціалісти-аграрії найчастіше вживають терміни технічні, економічні, ботанічні, хімічні, медичні тощо. Зазначимо, що на національному термінотворенні і терміновживанні залишила свої сліди історія життя нашого народу: часи культу особи, заборони української мови.

Так, загальновідомо, що на 1925-1933 рр. припадає кипучий розвиток нашої оригінальної термінології. Н. Нікуліна зазначає, що загальне уявлення про розмах цієї праці можуть дати слов­ники, підручники, посібники, автори яких «упроваджували у мовну практику низку оригінальних, фахово й мовно виправда­них термінів, народних фразеологізмів, здатних цілком заступи­ти кальковані сусідські, а то і живцем перенесені в українську мову (клапан, буфер), хоча були власне українські слова-терміни (хлипак, відпружник)»² тих років. Термінологи того часу мали як творчі здобутки, так і поразки в лексиці на позначення предметів і понять автомобілебудування та ремонту машин (погортайте по­радник Задоріна і Артьомова «Що треба знати шоферові на іспи­ті» (1928) і посібник для водіїв А. Бабіча «Вантажні автомобілі ЯГ-3 і ЯГ-4» (1935). Перший виданий за часів «золотого деся­тиліття» українізації, а другий виданий у Харкові «за часів «ма­сового розстрілу» українського науково-технічного слова, коли Інститут мовознавства почав таврувати автентичну автомобільну номенклатуру позначками «архаїчне», «застаріле», «обласне», «діалектне»³).

Названі вище посібники на позначення одних і тих же понять подавали:

а) різні слова-терміни:

Порадник Задоріна і Артьомова «Що треба знати шоферові на іспиті» (1928)	Посібник для водіїв А. Бабіча «Вантажні автомобілі ЯГ-3 і ЯГ-4» (1935)
гонок	шатун
люз	зазор
толок (толокові пальці, кільця)	поршень (поршневі пальці, кільця)
хлипак	клапан
гари	пази
хід	шасі
мутра (контрмутра, мутроріз)	гайка (контргайка, гайкоріз)
вальниця	підшипник
гумова кишка	гумовий шланг
водяний смок	водяна помпа
пирскавка	шприц
пас	ремінь
відтулина	отвір
переліжка	прокладка
вірвант	хомут
виливанець	болванка
порскач	жиклер
держак	рукоятка

нич (болт). Щодо останніх учені зауважують, що ці терміни, ймо­вірно, не дуже широко використовувалися у професійному мовленні і в 20-30 роки.

Якщо посібник 1928-го року був написаний так, щоб «наблизити наукову мову до звичайної мови народу, щоб наукова фраза, науко­вий термін чи назва самою своєю формою, своїм словотвором були зрозумілі й близькі народові, народній мові», то словники 1935-го року та пізніших років видань відповідали тогочасним політичним вказівкам - «знищити коріння націоналізму на мовному фронті» (так називався виступ Андрія Хвилі).

Сучасним текстам наукового стилю властиві такі ознаки:

• вживання слів лише в прямому значенні, слів загальновжива­них і слів-термінів;

• неозначена форма дієслова з -ти (досліджувати, виміряти);

• іменники із суфіксами -анн(я), -енн(я), -інн(я), напр.: згоряння, взаємопроникнення, розуміння, трамбування, оброблення; абстрак­тні іменники із суфіксами -ість (проникливість, вогкість), -ств(о), -зтв(о), -цтв(о) (новаторство, виробництво), відносні прикметни­ки з суфіксами -ов-, -н- (бізнесовий, виставковий, посадковий, алге­бричний, біномний, синусоїдний), віддієслівні прикметники на -льний замість активного дієприкметника на -учий (-ючий) (друкувальний, коригувальний, узагальнювальний). Зауважимо, що ці моделі лише узвичаюються в галузевих терміносистемах, про що свідчать чис­ленні дублетні форми (термінологізація — термінування, констату­юча частина — констатаційна частина, друкуючий пристрій — дру- кувальний пристрій — пристрій друку) тощо.

Науковці виділяють у науковому стилі три підстилі:

1. власне науковий,

2. науково-навчальний,

3. науково-популярний.

Інколи окремо виділяють ще науково-технічний підстиль. Зазна­чимо, що кожен із цих підстилів має:

• своє конкретне завдання,

• свого адресата,

• свій набір виражальних засобів,

• свої способи їх організації.

Розглянемо особливості кожного із цих підстилів.

Власне науковий підстиль обслуговує вчених, спеціалістів. Він має своїм завданням якнайповніше, якнайточніше, обгрунтовано повідомити наукову інформацію і довести її новизну. Цей стиль від­різняється від інших:

• насиченістю термінів;

• використанням довгих складних слів, іншомовної лексики;

• тематично однорідні слова вживаються досить часто.

Власне науковий підстиль характеризується:

• частим використанням складнопідрядних речень (найчастіше - з підрядними означальними, додатковими, причини або наслідку):

• синтаксис відзначається строгою логічністю, книжністю;

• використанням вставних слів, які підсумовують сказане (отже, таким чином), пов'язують його з наступним викладом (по-перше, по-друге, навпаки, наприклад);

• переважанням розповідних речень, питальні речення вжива­ються при постановці проблеми, при полеміці;

• порядок слів прямий (відхилення можливі, а іноді є навіть нор­мою, як наприклад, у ботанічних термінах: береза бородавчаста, береза пухнаста, берізка польова, барвінок малий);

• частим використанням конструкцій з відокремленими зворотами;

• безсполучникові складні речення вживані переважно при пере­ліку і класифікації тощо.

Наведемо приклад тексту власне наукового підстилю.