§ 3. Мова як знакова система

Для того, щоб спілкуватися, люди створили різноманітні систе­ми знаків, які служать для передачі інформації. Це і дорожні зна­ки, азбука Морзе, математичні, хімічні, топографічні знаки, морська сигналізація прапорцями тощо. Що ж таке знак?

«Знак - це не властивість предмета, а функція, якої предмет може набути. Знакова функція полягає у можливості предмета представ­ляти собою (заміщувати) щось для когось. Сам знак - це певний матеріальний об'єкт, який може бути сприйнятий органами чуття» (С. В. Семчинський).

М. П. Кочерган дає таке визначення знака: «Знак - матеріальний, чуттєво сприйманий предмет, який є представником іншого предмета і використовується для отримання, зберігання і передачі інформації».

Отже, знакам властиві такі ознаки:

1. матеріальність (його можна бачити, чути, тобто сприймати ор­ганами чуттів);

2. використання його для позначення чогось, що перебуває поза

ним;

3. інформативність.

Знаки, пов'язані спільною функцією чи метою, утворюють зна­кові системи. Своє значення знак отримує лише в певній знаковій системі. Так, наприклад: знак «!» у пунктуації означає «знак окли­ку», у математиці - «факторіал!», у дорожній сигналізації - «небез­печна дорога». Звичайно ж, поза системою він не буде знаком.

Наука про знаки та системи знаків (гр. semeion - знак, 'знак' - від осн. слова 'знати') називається семіотикою. С. В. Семчинський дає таке визначення семіотики: «Семіотика (від грец. ??????? - знак) - це наука про різні знакові системи, використовувані в людському суспільстві для передачі інформації, і про закономірності їх функ­ціонування».

Те, що слова людської мови становлять для людей знаки, які позначають факти та явища об'єктивної дійсності, розуміли вже давні греки «Слово - це знак», - зазначав римлянин Аврелій Августин (354 - 430 рр. після н. х.). Знак має дві сторони: 1) озна­чальну (res signans), 2) означувану (res signata). Цю ж думку під­тримав Ф. де Соссюр. Для нього було зрозумілим, що спілкування людей (комунікація) здійснюється завдяки мовним знакам і ці знаки мають дві сторони (за Августином). Ф. де Соссюр специфіку мови вбачав у тому, що мова як система знаків уподібнюється до інших знаків (письмо, азбука для глухонімих, символічні обряди, форми ввічливості, військові сигнали тощо).

Мова є однією зі знакових систем. У системі всіх цих знаків вона є найважливішою.

Характеризуючи мовні знаки, Ф. де Соссюр виділив такі три їх властивості: 1) довільність, 2) лінійний характер позначаючого, 3) змінність. Знаки функціонують у рамках суспільства. Науку, що до­сліджує систему знаків, Ф. де Соссюр назвав семіологією (вона по­винна відкрити закони, що ними керується система всіх типів зна­ків. Учений підкреслював, що семіології як науки ще немає, хоча вона і має всі права на існування. Основою її стануть закони, від­криті семіологією).

Лейбніц зробив крок уперед до створення науки про знаки. Він ви­найшов «універсальне числення» (згодом це стало основою математич­ної логіки). Фундатором семіотики став американський філософ та ма­тематик Чарльз Сандерс Пірс (1839-1914) - сучасник Ф. де Соссюра.

Ч. С. Пірс вважав, що теоретично можливе існування 59049 кла­сів знаків, які можна поділити на три основні типи:

1. знаки-копії або іконічні знаки (засновуються на наявності пев­ної спільної властивості чи властивостей у знака і денотата), напр.: фотографія;

2. знаки-індекси або знаки-прикмети (засновуються на певній сумі знака і денотата), напр.: чуєте в лісі гавкання собаки і спів пів­ня - це прикмети людського житла, вказівні знаки; дим від вогнища є знаком того, що десь горить;

3. умовні або знаки-символи (у них зв'язок між знаком і денотатом є умовним, а не вмотивованим. Але і ці знаки бувають умотивова­ними, у всякому разі вони зберігають з позначуваними денотатами певну структурну схожість, передаючи їх образ окремими елемен­тами позначення), напр.: обмінюєтеся думками, ваші слова - умовні знаки для фактів та явищ дійсності. Це знаки-символи.

Т. Мілевський розглядав людську мову як складну систему зна­ків: 1) адресованих, 2) з певними значеннями, 3) немотивованих, 4) багатокласних, 5) фонемних.

Ідеї, методи, навіть цілі концепції мовознавства справляли і справляють значний вплив на характер наукового мислення в ці­лому. Так, структуралізм, започаткований великим лінгвістом Ф. де Соссюром, згодом проник не лише в етнографію та літературоз­навство, а й у філософію, політекономію, математику. Недарма роль мовознавства в гуманітарних науках прирівнюють до ролі фізики в природознавчих науках.

Мовний знак - це сполучення, єдність двох початків: смислового й акустичного образу. Візуально він сприймається у вигляді умовних позначок, накреслень на письмі. Учені вказують, що мовні знаки не тільки передають інформацію, а й беруть безпосередньо участь у її формуванні.

О. С. Мельничук пропонує розуміти під значенням мовного знака «соціально усвідомлюване, закріплене суспільною мовною практи­кою, стійке відношення знака до психічного відображення певних предметів чи явищ дійсності та їх класів - уявлення, поняття і т. д.».

Мовний знак, на думку вчених, об'єднує в собі матеріальне і ідеальне. Ідеальне характеризує людську свідомість, що є вищою формою відображення об'єктивної дійсності. Лише людина єдина в світі спроможна створити значення, використовуючи для цього ма­теріальне. Природа неспроможна створювати такі знаки, бо в при­роді можливі лише сигнали, за допомогою яких спілкуються між собою тварини. Сигнали залишаються незмінними (так, голодний кіт нявкає так само, як і кілька тисяч років тому). Знаки, якими ко­ристуються для спілкування люди, завжди змінні, бо немає у світі таких людських мов, які б залишалися незмінними протягом кількох тисяч років. Це стосується й інших знакових систем, якими люди передають інформацію. Тому стає зрозумілим, чому багато мовоз­навців розрізняють природні знаки й умовні.

Об'єкт, представлений знаком, називають денотатом (від лат. denotatus - позначений) або референтом (від англ. reference - ета­лон). Знаки, пов'язані спільною функцією чи метою, утворюють знакові системи.

У межах семіотики розрізняють три аспекти дослідження знаків: 1) синтаксичний аспект (досліджує відношення між знаками в меж­ах даної системи); 2) семантичний (вивчає відношення знаків до по- значуваних ними явищ і предметів); 3) прагматичний (досліджує ставлення до знаків тих, хто ними користується).

У сучасному мовознавстві дискусійним є питання, які одиниці мови слід вважати знаками. Існує думка, що оскільки мова є зна­ковою системою, то всі її одиниці (фонеми, морфеми, слова, слово­сполучення, речення), є знаками. За іншими поглядами, знаками у мові є слова і речення, а фонеми - це матеріал, з якого будують­ся мовні знаки. Були висловлені думки, що лише морфеми, прості слова і шаблонні словосполучення є знаками, а фонеми, тонеми (інтонеми), паузи є дознаковими утвореннями, в той час, як складні слова, словосполучення та речення є надзнаковими утвореннями. Представники «лінгвістики тексту» вважають цілий текст одини­цею мовної системи знаків, первинним мовним знаком, що склада­ється із упорядкованої множини часткових знаків (фонем, морфем, слів, речень).

Основним мовним знаком, на думку С. В. Семчинського, слід вва­жати слово. Слово несе в собі інформацію про позамовну об'єктивну реальність. Воно являє собою складну єдність звучання і значення, що називає предмет чи явище об'єктивної дійсності і таким чином формує і представляє поняття. Щодо речення, то воно є не просто знаком, а сполученням знаків, з яких будуються інформативні зна­кові тексти, використовувані у мовному спілкуванні¹.

Підсумовуючи сказане, підкреслимо, що

1. мова - це не звичайна знакова система, а особлива багатомірна знакова система (своєрідність мови як особливої знакової системи визначається різноманітністю форм і функцій її складових частин);

2. мова є первинною знаковою системою людини, а інші знако­ві системи є похідними від мови і багато в чому спираються на неї. Будь-яка інша знакова система, якою користуються люди для передачі інформації, обмежена у своєму застосуванні або ж передає інформа­цію, що вже сформувалася і зберігається за допомогою мови;

3. елементи мови як знакової системи здатні сполучатися між со­бою і створювати нові значення, доти невідомі мові (напр.: буфер - утворилось слово рос. буферить за зразком: перчить, магнитить);

4. у мовному знакові обидві його сторони - ідеальна і матеріальна - здатні змінюватися (давньор. столъ мало 2 склади, означало «вид меблів для сидіння», в укр. мові стіл - 1 склад, має інше основне зна­чення «вид меблів, на яких розміщують різні предмети», а також інші значення: «їжа, страва, харчі», «установа або відділ установи»);

5. особливістю мовної знакової системи є багатозначність її еле­ментів (у мові слова можуть мати по декілька значень, а червоне світло світлофора - має лише одне значення). Отже, мовна знакова система - особлива знакова система, багато в чому відмінна від ін­ших штучних знакових систем.

Семчинський С. В. Загальне мовознавство. — К.: Вища школа, 1988. — С. 126 — 127.

Особливість мовної знакової системи полягає в тому, що мова є найпотужнішим засобом формування думки.

Запитання для самоконтролю

1. Що таке знак?

2. Які ознаки властиві знакам?

3. Розкажіть, як відбувалося становлення семіотики як науки?

   5. Назвіть три аспекти дослідження знаків.

   6. Які одиниці мови вчені вважають знаками?

   7. Чому мову вважають знаковою системою?