§ 27. Тези

Часто доводиться прочитане занотовувати у формі плану, тез, окремих виписок, конспекту. Учені сходяться на думці, що записи дисциплінують, допомагають упорядкувати думки, виділити осно­вне у тексті, а головне - запам'ятати прочитане.

Найпростішою формою нотування є план, пункти якого найчас­тіше формулюються простими реченнями. План допомагає предста­вити структуру тексту, назвати основні його теми, а тези - розкрива­ють суть всієї текстової інформації. Тези відрізняються від повного тексту відсутністю деталей, пояснень, ілюстрацій.

Тези (від гр. thesis - положення, твердження) - коротко сформу­льовані основні положення (статті, доповіді, лекції чи повідомлен­ня), що вбирають суть висловленого.

Як і план, тези можуть бути складені у вигляді:

• авторських висловлювань із тексту (цитат);

• формулювань основних положень статті чи розділу моногра­фії власними словами.

Завдання 1. Дайте відповіді на запитання:

• Чим тези відрізняються від плану і конспекту?

• Які є види тезування?

• У яких ситуаціях людині потрібне вміння складати тези?

Завдання 2. Проаналізуйте тези статті, що склав ваш однокурс­ник (однокурсниця).

Завдання 3. Складіть тези наукової статті (на вибір), скористав­шись поданими нижче порадами.

Пам'ятка Як складати тези статті

1. Попередньо перегляньте статтю, продумайте мету, яку ви ста­вите перед собою, приступаючи до її опрацювання.

2. Уважно прочитайте статтю, визначте її основну думку.

3. Поділіть статтю на смислові частини, визначте всі мікротеми.

4. Сформулюйте пункти плану, логічно пов'яжіть їх між собою.

5. Сприймаючи текстову інформацію, намагайтеся чітко уявити, що є важливим для автора, а що для вас - як читача.

6. Вибирайте для тез основні ідеї та положення, відділивши важ­ливі деталі від подробиць, запишіть їх словами автора або власними словами, розмістивши в певній послідовності.

7. Керуйтеся найголовнішим принципом нотування чужого тек­сту - не допускайте перекручень змісту.

§ 28. Конспект

Конспект - це короткий письмовий виклад змісту книги, статті, лекції тощо. При конспектуванні спрацьовує зорова, механічна, а при слуханні лекції - і слухова пам'ять, що допомагає людині пізні­ше легко згадати (відновити в пам'яті) колись почуте чи прочитане і законспектоване. Розрізняють конспекти прочитаного і конспекти почутого.

Конспект почутого складається з плану, стисло викладених основних положень, фактів і прикладів. У конспекті слухач має можливість занотувати почуте, виразити своє ставлення до нього у вигляді коротких нотаток, зауважень. Для цього аркуш ділять на дві частини (меншу і більшу), меншу залишають для власних по­міток, зауважень тощо, а на іншій пишуть конспект лекції тощо. Конспектувати почуте важче, потрібно встигнути записати головне, тому варто використовувати скорочення слів, словосполучень. Ско­рочувати радять частовживані терміни, слова, але так, щоб пізніше можна було прочитати написане.

Конспект прочитаного складати легше, читач не обмежений у часі і може декілька разів перечитати незрозуміле, щоб чітко його занотувати. «Конспект включає тези, які визначають основу його змісту. На відміну від конспекту тези не включають фактич­ного матеріалу книги. Конспект - це тези в дещо поширеному вигляді»¹.

Учені радять знайти таку форму запису, яка б дозволила не про­сто фіксувати прочитане, але й заповнювати прогалини і зберігати логічну послідовність викладу.

'Деборин Г. Составление конспекта, М.: Просвещение, '956.— С. 3'.

Читаючи працю, потрібно виділяти в ній головне, а також те, що варто процитувати. Розрізняють такі прийоми конспектування:

• вільні (думки автора передаються своїми словами);

• текстуальні (текст записують у вигляді цитат);

• змішані (вільний виклад поєднано з цитуванням).

Іноді доводиться одним реченням передавати зміст прочитаного великого тексту чи фрагментів тексту. Конспект, на думку багатьох учених, має поєднувати стислість плану і досконалість тез. І це не механічне їх поєднання, а справді своєрідний, особливий спосіб, який і називають конспектуванням. Під словом «конспект» розумі­ють і спосіб запису прочитаного (або почутого), і самі ці записи, тобто результат конспектування. Подаємо ряд рекомендацій щодо ведення конспекту:

Конспект слід вести в окремому зошиті.

У конспекті прочитаного з самого початку слід записати пас­портні дані книги, над якою працюєте (тобто дати бібліографічний опис книги: прізвище та ініціали автора, назва книги, назва міста, в якому вона видана, видавництво, рік видання і кількість сторінок. Це все потрібно записати з титульної сторінки книги, орієнтуючись на бібліографічний опис, який подається перед анотацією книги), наприклад:

Суторміна В. М., Федосов В. М., Андрущенко В. Л. Держава - податки - бізнес (Із світового досвіду фіскального регулювання ринкової економіки). - К.: Либідь, 1992. - 328 с.

Бажано скласти план конспекту.

Матеріали конспекту потрібно записувати на одній, правій сторінці зошита, а ліва сторінка служитиме для запису власних думок, коментарів, оцінок, доповнень, уточнень, які можуть з'явитися пізніше.

Для стислого запису думок (особливо це стосується лекцій) варто користуватися: 1) скороченнями окремих слів (часто вжива­них, термінів), наприклад: ін-т - інститут, вид-во - видавництво, зб. - збірник, м-во - міністерство, ф-т - факультет, гол. чин. - голо­вним чином, т. ч. - таким чином, у т. ч. - у тому числі, Р - речення, СР - складне речення; 2) умовними позначеннями, символами, ма­тематичними знаками.

Записуючи цитату, потрібно вказати сторінку, з якої її записано. Цитуючи, не допускайте неточностей у передачі авторського тексту (якщо є виділення, курсив - усе це потрібно позначити відповідни­ми підкресленнями: напівжирний шрифт - прямою лінією, курсив - хвилястою, розрядку - пунктиром).

Система конспектування (ведення записів) має відповідати одній з найголовніших вимог - бути стислою, зрозумілою.

Слід використовувати мовні засоби, що виражають хід думок ав­тора та логіку викладу:

Книга присвячена темі (проблемі, питанню)...

У книзі розглядається (аналізується, узагальнюється)...

Книга складається з...

У розділі автор торкається (висвітлює, ставить) питання ...

Сутність проблеми полягає...

Висунуте положення ілюструється (підкріплюється, підтвер­джується) такими прикладами (фактами, цифрами)...

Автор доходить висновку...

Із сказаного випливає...

На закінчення робиться висновок...

Оцінку з боку автора і читача (слухача) можна записати з допо­могою таких мовних формул: автор слушно зауважує, переконливо доводить, поділяє точку зору, критикує, заперечує; треба погоди­тись, слід відзначити справедливість (помилковість, суперечли­вість, проблематичність) тощо.

Завдання 1. Дайте відповіді на запитання:

1. Чим відрізняються тези від плану, тези від конспекту?

2. Яке конспектування називається текстуальним? вільним? змі­шаним?

Завдання 2. Складіть конспект будь-якої статті зі спеціальності. Якою була послідовність Вашої роботи?

Завдання 3. Проаналізуйте складений конспект Вашого одно­курсника (враховуючи вимоги до конспектування).