Історія розвитку шкільних бібліотек України.

Матієнко Валентина Вікторівна,

бібліотекар ССЗШ № 204

Дніпровського району

Рябець Атоніна Іванівна,

бібліотекар, Вечірня змінна школа № 3

Солом’янського району

Довіряючи всі свої знання і досвід книгам, люди навчилися зберігати їх. У перекладі з давньогрецької мови слово “бібліотека” означає приміщення, де зберігаються книги (“бібліо” – книга, “тека” – сховище). Скарбницями книг, “аптеками для душі”, називали в різні часи бібліотеки, тому, що книги робили людську душу благородною, а розум сильним.

У кожній країні в різні періоди бібліотеки виконували важливу духовну місію були і залишаються дзеркалом і пам’яттю народу, центрами

Духовності. Цікаво заглянути в історію світових бібліотек. Так, наприклад, бібліотеки Давнього Єгипту мали каталоги. До нашого часу дійшли лише невелика частина з них. В одній з єгипетських бібліотек перелік книг був написаний на стіні храму. З сивої давнини, коли виникли перші бібліотеки їх зберігачі турбувались за те, щоб книги не пропадали. Цій меті слугував книжковий знак. В наш час він називається «еx libris» - екслібріс, що в перекладі з латинської означає «з книг». Тому, хто викрав книгу-сувій з бібліотеки, загрожувало суворе покарання . Доля єгипетських бібліотек була сумна. Завойовники – варвари не щадили бібліотек. Сувії, написані на папірусі були не міцними. До нашого часу дійшла дуже мала їх частина.    Історія України невіддільна від історії бібліотек. Бібліотеки Ярослава Мудрого і Острозької Колегії, Києво-Могилянської академії і Києво-Печерської лаври, приватні та публічні, університетські та земські – сотні книгозбірень завжди були фундаментом національної освіти. «Велика бо користь буває від учення книжного; книгами бо кажемо і вчимо шляху покаяння, мудрість бо знаходимо і утримування від словес книжних. Се ж бо суть ріки, що напувають всесвіт, се суть джерела мудрості; в книгах бо є незмірима глибина; ними бо в печалі втішаємося; се суть узда утримуванню. А ще бо пошукайте в книгах мудрості старанно, то отримаєте велику користь душі своєї. Бо хто книги часто читає, бесідує з Богом або святими мужами,» - зазначається у похвалі ученню книжном у Лаврентіївському літописі 1037року.

Звідки ж пішли шкільні бібліотеки? Хто розпочав цю цікаву і таку потрібну справу? Система освіти Київської Русі, її початок, сягає раннього середновіччя. Вона пройшла три періоди. Це школи при монастирях, соборні школи, університети. Є свідчення, що у двірцевій школі Володимира було підготовлено таку кількість освічених вихованців, яка дала змогу Ярославу Мудрому зробити важливий крок у розвитку освіти і культури Київської Русі. Є свідчення, що Ярослав розмістив школу в одному з приміщень Софіївського собору, відкрив майстерню, у якій перекладались і переписувались книги, створив велику бібліотеку, яка стала фундаментальною навчальною базою школи. При Києво – Печерському монастирі була відкрита у 1028 році школа для «учення книжкового», а при ній бібліотека. Наприкінці ХVІ століття в Україні виникають початкові, середні навчальні заклади та школи вищого типу. Організаторами їх були братства: Львівське, Берестейське, Луцьке, потім Київське.

Братські школи почали засновуватись у 80-х роках ХVІ століття – на початку ХVІІ століття у містах Львові, Києві, Луцьку, Острозі, Чернігові, Вінниці, їх відкриття було зумовлене потребами у книгах, підручниках, які створювали, переписувалиі і видавали братчики, в друкарнях. Одночасно при братствах і монастирях утворювалися бібліотеки, що мали значні зібрання книг видатних церковних і світських діячів та призначались переважно для навчальних цілей. Ці книгозбірні відіграли значну позитивну роль у справі становлення та розповсюдження шкільництва, розвитку української культури.

Дослідники не одноразово зазначали, що кінець шістнадцятого, початок сімнадцятого століть в нашій історії позначені розбудженням сплячого генія українського народу, посиленням діяльності братств з усіма їхніми освітніми установами, зі школами, бібліотеками та друкарнями. Зокрема у Острозькій друкарні першодрукар Іван Федоров видав кілька українських шедеврів, у тому числі знамениту «Острозьку Біблію». Разом з розвитком книгодрукування розвивалось і читання, відкривались нові бібліотеки .

При Київській братській школі існувала бібліотека, у якій були книги з усіх предметів що вивчались. Більшість підручників були рукописними, дорогими і незручними для користування. Цих книг було мало і тому вони зберігалися переважно у шкільних бібліотеках. В цей час у Києво-Печерській друкарні було видано буквар, який перевидавався впродовж двох століть. Друковані книги були значно дешевші за рукописні. За ними навчалися в школах, ними поповнювали бібліотеки.

Наприкінці ХVШ століття В Україні відбулися зміни: більшість її територій опинились у складі Російської імперії. Основним типом середніх загальноосвітніх закладів стають гімназії, що прийшли на заміну братським школам. В цей період найбільш відомими були бібліотеки при учбових закладах Київського навчального округу, якими завідували учителі або смотрителі гімназій. В цих книгозбірнях не було належним чином організоване комплектування книжкового фонду та ведення каталогів. Тому у 1838 році рада Київського університету святого Володимира запропонувала настанови відносно дотримання порядку і проведення каталогів у бібліотеках Київського навчального округу.

Зразком для всього Київського навчального округу була Київська гімназія (заснована 1812 року), в якій директор Я.Мишковський створив гімназійну бібліотеку. Ця фундаментальна книгозбірня призначалася, в основному, для вчителів і налічувала 2153 назви видань у 4545 томах. У гімназії здійснювалося також друкування такого наукового видання, як «Історичні записки». При ній існувала і книжкова крамниця.

У Київському навчальному окрузі вирізнялася Кам’янець-Подільська гімназія, яку було відкрито у січні 1833 року. При цьому закладі функціонували фундаментальна учнівська бібліотека та крамниця навчальних посібників.

У книжкових фондах учнівських бібліотек зберігалась учбова література, навчальні посібники, а також періодичні видання, зокрема, журнали педагогічного спрямування – такі як «Учитель», «Русское слово», «Библиотека для чтения» тощо.

Стосовно періодики то попечителем Київського навчального округу був виданий циркулярний лист, в якому зазначалося, «що уряд виділяє гроші переважно на збагачення бібліотек фундаментальними творами і придбання для навчання закладів необхідних і корисних учбових посібників».

На початку дев’ятнадцятого століття кількість навчальних бібліотек зросла. Цьому сприяла у великій мірі прогресивно настроєна інтелігенція, ініціативні, наполегливі прихильники українського народу. У 1877 році Григорій Галаган заснував приватну Колегію Павла Галагана, яка була названа на честь померлого у ранні роки сина. Заклад був закритого типу, для дітей із бідних сімей. Колегія мала чудову бібліотеку з кількома десятками тисяч книг. Серед них були твори класиків російської, англійської, німецької, французької літератури.

Шкільна бібліотека кінця XIX століття повинна була мати три відділи: учительський, учнівський і навчальних посібників. В учительському відділі знаходилися книги з педагогіки, навчальні, твори для подальшої самоосвіти і читання вчителями. З учнівського відділу видавалися книги учням для читання у класі й вдома. Одному учневі видавалося не більше двох книг. У відділі навчальних посібників знаходились підручники й усе, що було необхідне для проведення уроків: прописи, карти, таблиці, глобуси, картини й малюнки, міри, моделі, біологічні, зоологічні та мінеральні колекції. Частина книг цього відділу призначалася для безвідплатної роздачі бідним учням, частина – для продажу заможним учням у зв’язку з тим, що вони не завжди мали можливість виписувати необхідну літературу.

У навчальних закладах існувала жорстока цензура на книги. У бібліотеці могли бути тільки ті книги і посібники, які схвалені Міністерством народної освіти або духовним відомством православного віросповідання, за списками журналу Міністерства народної освіти.

Бібліотеки навчальних закладів у XIX столітті відігравали значну роль у розвитку науки та освіти, їх багаті бібліотечні зібрання пізніше утворили ядро фондів наукової бібліотеки Київського університету святого Володимира.

Після революції та громадянської війни 1917-1920 років стан бібліотек на Україні різко погіршився: знищено багато цінних приватних, публічних та шкільних бібліотек. Лише частину вдалося врятувати. У 1918 році видано закон про заснування Національної бібліотеки України в Києві. У 1919 році вона була перейменована на Всенародну бібліотеку, увібрала в себе ряд найцінніших зібоань Києва, а у 1935 році була об’єднана з бібліотекою Української Академії наук. Нині це Центральна наукова бібліотека імені В.Вернадського АН України - найбільша книгозбірня в Україні. Вже в 20-х роках в Україні створюється широка бібліотечна мережа на базі дореволюційних і земських бібліотек, книгозбірень навчальних закладів і товариств, які, здебільшого, були приватними. Поряд з ними створюються бібліотеки в новостворених вищих і середніх навчальних закладах, тому що відчувалась потреба у створенні бібліотек, зокрема сільських і шкільних . Не вистачало навчальної літератури, художня література майже не комплектувалася. Відсутність бібліотек була першою і головною причиною низької культури читання дітей.

Проаналізувавши матеріали «Бюлетеня Київської окружної інспектури народної освіти», що відбиває загальний стан розвитку шкільних та дитячих бібліотек у 20-ті роки XX століття на Київщині, дійшли висновку:

• уряд приділяв особливу увагу розбудові державної бібліотечної системи, через яку втілювалися в життя концептуальні ідеї освіти та виховання підростаючого покоління ;

• для подальшого розвитку бібліотечної системи головним завданням уряду було створення мережі дитячих та шкільних бібліотек з метою поширення освіти серед дітей та підвищення загальнокультурного і професійного рівня вчителів;

• значна увага була приділена вихованню культури читання та освіти підростаючого покоління;

• в освітянських періодичних виданнях приділялась значна увага розвитку бібліотечної справи в Україні.

Книгозабезпечення саме освітянських бібліотек українськими книжками і підручниками набуває в ці роки виняткової ваги. З цього приводу генеральний секретар освіти І.Стешенко особисто звернувся до Бібліотечно-архівного відділу з проханням надати допомогу вчителям і учням в упорядкуванні шкільних бібліотек українськими книжками з усіх галузей знання.

В тридцяті роки бібліотеки пережили страшні часи: переінвентаризацію, ліквідацію «шкідливих» книжок з метою контролю впливу літератури на особистість дитини. Тяжким випробуванням для бібліотек були роки Другої світової війни. Багато літературних шедеврів загинуло. Інтенсивна праця у сфері організації шкільних бібліотек та їхнє книгозабезпечення давали свої позитивні наслідки у післявоєнні роки.

Поступово розирювалась та збільшувалась мережа шкільних бібліотек, формувалось інформаційне середовище для дітей та юнацтва. Найбільш плідними у плані комплектування фондів шкільних бібліотек були 70-80-ті роки ХХ століття.

У наш час відношення до книги, бібліотеки дещо змінилося. Новітні інформаційні технології активно впроваджуються в усі сфери життя, з’явилась електронна книга, а друкована книга поступово займає другорядне значення. Діти знайомляться з творами класиків через мульфільми, художні фільми, рідко через театральні постановки, дивуючись розбіжностям у характері героїв описанним автором і тим, що вони бачать на екранах. Шкільна бібліотека незважаючи на всі зміни завжди чекає своїх читачів, більше того, прагне забезпечити потреби та інтереси у літературі та інформації кожного читача. Плануючи свою діяльність, ми бібліотекарі,

впевнені, що головне завдання шкільної бібліотеки на сучасному етапі – реалізація державної політики в галузі освіти, сприяння розвитку навчального процесу, виховання в учнів високої громадянської відповідальності, поваги до України, державної символіки, родинних і патріотичних почуттів власне для цього і вивчаємо та популяризуємо історію шкільних бібліотек України та світу. Щодня робимо все можливе, щоб, наша бібліотека стала центром шкільного життя, берегинею національних традицій, мовної культури, бо книга незамінна у вихованні та становленні підростаючого покоління має нести дітям крім інформації духовність і радість.