Морально – етичні норми спілкування бібліотекаря з читачем

Моргун Ольга Володимирівна,

Бібліотекар спеціальної школи-інтернату № 26

Дніпровського р-ну

Особистість бібліотекаря – головне в бібліотечному обслуговуванні. Можна скільки завгодно говорити про те, як правильно будувати систему бібліотечного обслуговування, можна добре знати його принципи, форми й методи, але нічого не вийде, якщо бібліотекар, який щодня стикається із читачем, не любить дітей.

Г.П.Фонотов у книзі «Такий він, бібліотекар» сказав: «...На спілкування із читачами потрібно ставити найбільш кваліфікованих, ерудованих співробітників, досвідчених, що розуміються й на книжковому світі, й на людських душах, справжніх інтелектуалів». І далі: «Він, читач, судить про усіх нас, бібліотекарів, по тих конкретних особах, з якими зустрічається на «видачі».

Бібліотечним співтовариством розроблена «Етика бібліотекаря», що містить правила поведінки спеціаліста, що працює із читачем. От деякі рекомендації:

* Під час видачі книг бібліотекар перебуває цілком у розпорядженні читача й прагне продемонструвати йому це.

* Варто прагнути створити перше сприятливе враження.

* Працювати треба спокійно, з максимальним зусиллям.

* Якщо читач несимпатичний бібліотекареві, у жодному разі йому цього не показують. З усіма відвідувачами необхідно бути рівним у спілкуванні, ввічливим і доброзичливим. Важкі читачі не повинні бути несподіванкою для бібліотекаря.

* Читач може чекати тільки якщо бібліотекар обслуговує інших відвідувачів, але не в тому випадку, якщо бібліотекар зайнятий внутрішньою роботою, якою б терміновою вона не була.

* Не буває дурних читацьких запитів. Якщо читач просить поради, бібліотекар намагається його зрозуміти, постійно проявляючи готовність дати довідку й пораду. Бібліотекар робить це обережно й ненав'язливо.

* Бібліотекар повинен визнати свою некомпетентність, але тільки у сфері діяльності читача в плані розуміння його запиту, а не у власній сфері (знання фонду, довідково-бібліографічного апарату).

* Коли відвідувач порушує правила, треба показати йому, що цим він порушує права інших читачів або заважає їм, але не бібліотекареві.

* Варто стежити, щоб заборонні слова звучали м'яко, як прохання, а не як вимоги.

* Бібліотекар повинен постійно дивитися на бібліотеку очами читача.

Важливим для бібліотекаря є етика спілкування із читачем: не тільки вміння говорити, але й мистецтво слухати. Професійна мораль бібліотекаря ґрунтується на безпосередньому спілкуванні з людьми, на постійній увазі до їхніх інтересів, прагненні найбільш повно задовольнити читацькі запити. Професійна етика бібліотекаря – це сукупність специфічних вимог і норм моральності при виконанні ним професійних обов'язків по обслуговуванню споживачів інформації. Вона формує у працівника поняття професійного обов‘язку й честі, прищеплює навички культури спілкування й високого професіоналізму.

Професійна етика бібліотекаря вивчає моральні аспекти, норми й правила професійної поведінки працівників бібліотеки, етику спілкування в бібліотеці, риторику бібліотекаря, етику слухача, бібліотечний етикет.

Норми бібліотечної етики: вільний доступ до інформації, неприпустимість цензури в бібліотеці, конфіденційність читання, пріоритетне обслуговування.

Сучасні реалії спрямовують бібліотекознавчу науку до виявлення інтересу до таких етичних питань, як вільний доступ до інформації, цензура в бібліотеці, конфіденційність читання, пріоритетність обслуговування, етика керівника й багатьох інших. Культура спілкування бібліотекаря із читачем є складовою частиною створення комфортної обстановки в бібліотеці. Тому бібліотекар повинен постійно дивитися на свою установу «очами читача», сприяти попередженню й вирішенню конфліктів. Девізами повинні бути такі слова: «Не нашкодь!», «Давайте говорити одне одному компліменти». Зразком для бібліотекарів можуть служити «Правила поведінки й спілкування із читачами для працівників Пекінської національної бібліотеки». Нагадаємо тільки деякі з їхніх положень.

«Загальні положення. Обслуговування читачів є головним завданням бібліотеки, воно, як у фокусі, відбиває рівень всієї діяльності колективу, саме по якості обслуговування читач оцінює всю роботу установи. Принцип «Читач – насамперед» повинен бути головним завданням шкільного бібліотекаря. Він має зустрічати читачів радо, з посмішкою, триматися вільно й невимушено. Скромно, спокійно вислуховувати претензії читачів. Забороняється вступати в суперечки з ними, сперечатися, грубити, прагнути до встановлення взаємин згуртованості, взаємодопомоги, взаємоповаги, доброзичливості, правдивості між колегами, не проявляти дріб'язковості, не ранити одне одного недобрими словами.

Під час спілкування із читачами дітьми проявляти щирість, скромність. Мова повинна бути помірної гучності, плавною по інтонації, м'якою, чіткою, наповненою вишуканими словами. При розмові в першу чергу вживайте слова «Ви», «будь ласка», «прошу Вас», «вибачте», «дякую». Зовсім неприпустимо приказне «відійдіть», «принесіть», «підійдіть». Якщо немає можливості повністю задовольнити вимоги читача, потрібно вибачитися. При великому напливі читачів або великої зайнятості працівника, при неможливості виконати кілька операцій або запитів необхідно час від часу заспокоювати читача, що чекає, словами «Почекайте, будь ласка, ще трошки», «Зараз принесуть», «От-от буде», «Я зараз Вам зроблю», «Вибачте, що Вам довелося довго чекати». У жодному разі не можна говорити тільки «Чекайте!», «Не шуміть!» тощо. При відході читача з бібліотеки треба прощатися: «Усього Вам найкращого», «До побачення!», «Приходьте до нас».

Все вище зазначене є левовою часткою іміджу бібліотеки. Імідж бібліотеки – це її образ в очах читачів, людей, громадськості, включає як форму, так і зміст діяльності бібліотеки як соціальної системи суспільства.

Позитивний імідж бібліотеки формується насамперед якістю обслуговування користувачів, якістю надання їм послуг, своєчасним попередженням конфліктів між бібліотекою й користувачами. У повсякденній практиці шкільна бібліотека, як будь-яка соціальна організація, зіштовхується з паралельним існуванням трьох різних образів: ідеального, дзеркального й реального.

Ідеальний імідж – той, якого бібліотека прагне. У дзеркальному іміджі – відбивається думка співробітників про привабливість бібліотеки для читачів, її репутації, про увагу до неї адміністрації.

Реальний імідж характеризує дійсне ставлення користувачів до бібліотеки, їхня задоволеність якістю обслуговування. Акмеологічний підхід до ролі шкільного бібліотекаря в сучасному суспільстві заключається у поєднанні трьох складових : патріотизму, порядності, професіоналізму.

Професійно – педагогічна діяльність шкільного бібліотекаря спрямована на виховання, освіту, розвиток особистості читача різними методами бібліотечної роботи. Шкільний бібліотекар – це така професія, де тісно пов’язані професіональні функції бібілотечного працівника і педагогічні. Наприклад: проведення бібліотечно – бібліографічних уроків, бесід, літературних ігор, оглядів нових надходжень книг до бібліотеки, обговорення книг, тематичні виставки, організація зустрічей з цікавими людьми, гурткова робота – складові професії педагога. Про це говорить і участь шкільних бібліотекарів у педагогічних читаннях, і в проведенні комплексної системи атестації за правилами і вимогами як для педагогів

У своїй практиці шкільний бібліотекар розробляє та впроваджує у навчально – виховний процес не тільки методи, але й технології, які трактуються як сукупність і послідовність методів і процесів, які дозволяють отримати кінцевий результат. Серед основних слід зазначити:

1. Надання учням і вчителям матеріалів, необхідних для виконання навчальних завдань та задоволення інформаційних потреб, проведення заходів із залученням літератури, що сприяють збагаченню життєвого досвіду учнів і передачі культурних цінностей.

2. Знати вимоги навчальних програм і планування заходів у бібліотеці відповідно цих планів і програм:

а) співпраця з вчителями у розробці системного підходу у роботі з інформацією з їхніх предметів;

б) допомога вчителям та учням в ознайомленні з кращими друкованими і аудіовізуальними матеріалами по всіх галузях знань; робота з учителями по ознайомленню їх з кращим педагогічним досвідом, участь у педагогічних нарадах;

в) розуміння важливості ролі бібліотеки у вдосконаленні навчального процесу.

Отже, якою б класною не була бібліотека, душею цього закладу повинен бути бібліотекар. Немає необхідності перераховувати, у ролі кого сьогодні доводиться бути шкільному бібліотекарю, але на одній із них зупинимося.

Бібліотекар – психолог.

У наш зайнятий час, коли більшість батьків зайняті на роботі, а діти зайняті комп’ютером, телебаченням, вулицею часто можна зустріти у бібліотеці дитину, яка зайшла до бібліотеки, щоб просто подивитися книги, поспілкуватися, їй хочеться поділитися з кимось із дорослих радістю чи мрією. Якщо бібліотекар досвідчений, а до того ж ще й не байдужа людина, то зрозуміє – потрібна допомога. І тоді бібліотекар працює вже у ролі психолога. Шкільна бібліотека стає центром психологічного розвантаження, острівцем тиші та спокою в бурхливому морі навчальної діяльності школи.

У тактовній бесіді бібліотекар виявляє причину поганого настрою дитини. Наприкінці бесіди, заспокоївши, можна порекомендувати відповідну книгу чи статтю в журналі.

Дотримання моральних норм спілкуання з читачами – обов’язкова умова успішної діяльності шкільної бібліотеки, а шкільний бібліотекар – друг і порадник учнів-читачів.

Розділ У. Формування інформаційної культури учнів.

Інформаційна компетентність сучасного учня – складова роботи шкільної біблотеки.

Кулік Тетяна Олексіївна,

бібліотекар,

СЗШ № 93

Подільського р-ну

Формування інформаційної культури, вивчення інформаційних потреб учнів є складовою роботи шкільної бібліотеки. В нашій школі уже є певний досвід формування інформаційної компетентності учнів. Перш за все традиційним є вивчення потреб та інтересів учнів, які проводяться у вигляді опитування, анкетування, інтерв’ювання. Результати таких опитувань засвідчили, що більшість учнів самостійно не цікавляться додатковою літературою, їх цікавить тільки інформація для потреб навчально-виховного процесу, вивчення шкільних предметів. Переважна біль­шість учнів читають ті чи інші періодичні видання, але лише одиниці (анкетування учнів 7-9 кл.) називають як улюблений — нау­ково-пізнавальний журнал, що відповідає за при­значенням їх віку. Лише 2% учнів вважають, що бібліотека може допомогти учневі навчатися краще. Не дивно, що серед улюблених шкільних предметів називаються такі, що не потребують посиленої ро­зумової діяльності. Складаючи програму виховання інформаційної культури учнів визначаємо завдання бібліотеки:

- вивчення різноманітних джерел інформації;

• опанування школярами способів аналітико-синтетичної переробки навчальної інформації;

• опанування учнями прийомів і засобів самостійного ведення пошуку інформації відповідно до завдань, що виникають під час навчання;

• вивчення і застосування можливостей новіт­ніх інформаційних технологій.

Слід зазначити, що найбільший обсяг знань, пов'язаних зі сферою інформаційної культури, припадає на вивчення різноманітних джерел ін­формації, а найбільший обсяг умінь — на опану­вання способів аналітико-синтетичної перероб­ки інформації. В опануванні учнями прийомів і способів самостійного ведення пошуку інфор­мації переважають уміння. Формування знань і вмінь учнів щодо використання новітніх освіт­ніх технологій, як невід'ємної частини інформацій­ної культури, за реальних обставин, коли наяв­ні комп'ютерні класи, реалізується шляхом набуття знань про можливості персональних комп'ютерів, використання глобальної мережі Інтернет для пошуку потрібної інформації.

Звичайно, що при цьому бібліотека має тісно співпрацю­вати як з методичними кафедрами вчителів, так і з учителями предметниками окремо.

Головне завдання виховання інформаційної культури користувачів — сформувати в учнів уявлення про роль і місце інформації в жит­ті людини, інформаційні ресурси суспільства з різ­них галузей знань, їхній склад і способи перетво­рення, поняття «інформаційна культура особис­тості», висвітлення ролі інформаційної культури в забезпечен­ні ефективної навчально-пізнавальної діяльності учнів. В результаті навчання учні повинні орієнтуватися в типах і видах документів, використовувати набуті знання в навчально-пізнавальній діяльності; поз­найомитися з основними методами згортання ін­формації: бібліографічним описом і анотуванням. На практиці опанування цього тематичного на­прямку здійснюється під час вивчення нового нав­чального матеріалу на уроках різноманітних ти­пів і форм. Так, традиційними є проведення бібліотечних уроків. На цих уроках вводиться поняття «інформація», «види інформації», «ін­формаційна культура», «документ».

Для прикладу наводимо вступне слово бібліо­текаря на уроці для уч­нів 5-6 класів:

«Людина сьогоднішнього дня постійно взає­модіє з величезним потоком інформації. Теперіш­нє суспільство називають інформаційним. В інфор­маційному суспільстві найважливішим продуктом людської діяльності стає виробництво, експлуата­ція та використання знань, його головною цінніс­тю стає інформація. Сьогодні люди розуміють, що жодну серйозну економічну, соціальну, технічну задачу неможливо успішно вирішити без перероб­ки значних обсягів інформації. В сучасному світі термін життя будь-якої про­фесії значно скорочується, тому людині доведеться від трьох до п'яти разів протягом життя змінювати свою кваліфікацію. Необхідно буде постійно зай­матися самоосвітою, знайомитися із всіма тими но­вовведеннями, що виникатимуть у своїй професії. Школа не в змозі забезпечити учнів знаннями на все життя. Тому, найголовніше завдання для кож­ного — навчитися здобувати знання самостійно, засвоїти способи добування з величезного обсягу інформації саме тієї, яка необхідна для вирішення тих чи інших завдань, нарешті, навчитися спілкува­тися з людьми. Усі ці названі компоненти входять в поняття «інформаційна культура особистості».

Інформаційна культура — це складова загальної та фахової культури людини. Як ви гадаєте, чи є зв'язок між такими поняттями, як «навчання», «знання» та «інформація»?

Щоб інформація перетворилася на певні знання, її необхідно переробити, засвоїти. Це досягається в процесі навчання. Навчання — оволодіння знан­нями, уміннями, отримання освіти».

Далі учням у максимально простій, наочній фор­мі демонструється модель існуючих джерел нав­чальної інформації у вигляді графічної схеми:

І. Джерела навчальної інформації.

Під час розгляду схеми з'ясовувалося, що голо­вним джерелом навчальної інформації з будь-якого шкільного предмету є навчальні видання (підруч­ники, карти, атласи, посібники), а також об'єкти природи і суспільства. Акцентується увага учнів на тому, що для зазначення джерел інформації з теми, яка вивчається, необхідно знати правила запису відомостей про ту чи іншу книжку. Їх ще на­зивають бібліографічним описом.

На першому етапі навчання учнів знайомимо із простим бібліографічним описом. Важливо, щоб на цьому етапі учні зрозуміли певну послідовність за­пису відомостей про книжку і, що кожна група ві­домостей відокремлюється одна від одної знаком: крапка і тире (.-). Складається схема бібліографіч­ного опису:

Прізвище, ініціали (автора). Назва (книжки): Підзаголовок. - Місце (видання): Назва (видав­ництва), рік (видання). - Кількість сторінок (або номер сторінки, на якій знаходиться необхідний матеріал).

Необхідно, щоб діти разом з бібліотекарем спробу­вали зробити на уроці декілька бібліографічних описів запропонованих книжок. Далі складається список додаткової літератури на допомогу вивчен­ню шкільного курсу. Бібліотекар підкреслює, що поря­док розташування у списку літератури - за алфаві­том прізвищ авторів, а у разі їх відсутності - за ал­фавітом назв. В подальшому для зазначення того чи іншого видання для підготовки певного питан­ня використовуються номери, під якими записано їхні бібліографічні описи, а також вказуються ті сторінки, які необхідно буде опрацювати.

Досвід показує, що учні швидко орієнтуються і легко навчаються складати і читати бібліографічні описи книжок.

Через декілька уроків доцільно розглянути по­няття «анотація».

Анотація (від лат.аnnоtаtiо - зауваження) - короткий виклад змісту книжки, який звичайно приєднується до бібліографічного опису і у виданні друкується під ним. Підкреслюється, що головне призначення анотації - надати в найбільш стислій формі уявлення про зміст книжки, про її цільове призначення і про те, для якої категорії читачів вона призначена. Анотація на книгу складається з декількох елементів:

Автор твору, де і коли видано, кількість сторі­нок, кому адресовано, жанр твору, головні герої, час і місце дії, короткий зміст.

Протягом року під час вивчення тієї чи ін­шої теми учні знайомляться також з жанровою та видовою різноманітністю джерел інформації. На практиці це здійснюється шляхом проведення уроків із залученням бібліотекаря або проведен­ням бібліотечних уроків у разі відсутності учителя - предметника.

Використовуються наступні гра­фічні схеми:

Класифікація навчальних видань за читацьким призначенням для учнів загальносвітньої школи, вчителів, батьків

К ласифікація навчальних видань за ознакою – важливості у навчальному процесі : практикуми, підручники, збірники задач, вправ, програмно-методичні, навчальні програми, методичні рекомендації, навчально-методичні посібники, хрестоматії, художня література.

Довідкові видання: енциклопедії, довідники ( комплексні, спеціалізовані), словники ( термінологічні, лінгвістичні)

А налітико-синтетична переробка навчальної інформації.

Мета даного тематичного напрямку формування інформаційної культури – навчання раціональним прийомам інтелектуальної роботи з матеріалами доку­ментів і опанування методами згортання інформації.

На практиці це завдання вирішується через різноманітні за змістом і формою заходи: бесіди і консультації для учнів на уроці та в бібліотеці, вико­ристання пам'яток: «Як працювати з підручником», «Як поводити себе на уроці, щоб засвоїти навчаль­ний матеріал», «Як скласти простий план», «Як скласти складний план», «Як читати науково-по­пулярну книжку», «Як читати газету», «Як збира­ти етнографічний матеріал», «Як вести спостере­ження», «Як писати статтю в газету» тощо.

Звичайно, що вчитель предметник на своїх уро­ках має сформувати у дітей усі ці прийоми інтелек­туальної роботи, з тим, щоб набуті знання діти мог­ли використовувати під час самоосвітньої їхньої діяльності в бібліотеці або вдома.

Прийоми і способи самостійного ведення пошуку інформації.

Мета даного тематичного напрямку - відпрацю­вання алгоритму пошуку інформації за різноманіт­ними типами запитів, що виникають під час навчан­ня. В результаті учні повинні знати структуру і при­значення системи каталогів і картотек бібліотеки, вміти вести пошук інформації, володіти навичками інформаційного самообслуговування в бібліотеці.

Досягненню вище зазначеної мети сприяють уроки, проведені в бібліотеці, на яких бібліотекар знайомить учнів з основами бібліотечно-бібліогра­фічних знань. Протягом навчального року прово­диться три-чотири таких заняття під час уроків з будь-якого предмета. Це можуть бути такі бібліо­течні уроки: «Як організовані бібліотечні фонди», на якому учні знайомляться з розміщенням книг у фонді відповідно до бібліотечно-бібліографічної класифікації, з правилами вибору книг в умовах відкритого доступу; «Довідково-бібліографічний апарат бібліотеки», на якому учні знайомляться з каталогами і картотеками бібліотеки, вчаться вести пошук джерел інформації за певними темами; «Пе­ріодичні видання для підлітків», в ході якого учні знайомляться з газетами і журналами, вивчають структуру систематичної картотеки газетно-жур­нальних статей, вчаться оформлювати газетні ви­різки і складати їх у тематичні папки тощо.

Одержані знання учні закріплюють в подальшій своїй роботі під час виконання різноманітних за­вдань вчителя в бібліотеці: написати повідомлення (реферат) на тему, яка цікавить, оформити одну-дві каталожні картки (в збільшеному вигляді) з ілюст­раціями до видання, що сподобалось учням з даної проблеми. Вчитель збирає картки і реферати і ство­рює їх виставку в кабінеті або в бібліотеці.