- •1. Художні напрямки, течії, стилі в українській новітній лутературі
- •3. Література західної україни до 1939 р.
- •4. Розвиток течій раннього модернізму
- •5. Авангардизм
- •6. Соціалістичний реалізм як художній вияв ідеології тоталітарного режиму
- •7. Збірка «сонячні кларнети» павла тичини – визначне явище українського модернізму
- •8. П.Тичина – співець української національної революції
- •9. Автобіографічний роман в.Сосюри «третя рота», його значення для осягення творчості поета
- •10. Еволюція світогляду в.Сосюри та її відбиття в його творчості. Прагнення поєднати соціалістичні й національні ідеї
- •11. Провідні теми й мотиви творчості неокласиків
- •12. Античне відлуння в художньому світі поетів-неокласиків і кримські мотиви в їх творчості
- •13. Кримські мотиви в поезії м.Зерова
- •14. Рання лірика та неокласичний період творчості максима рильського
- •16. Творчість рильського воєнного періоду
- •17. М.Бажан «17-й патруль» «Ризблена тинь».
- •19. М.Бажан поеми «Розмова сердець», «Гетто в Умани», «Слипци», «Гофманова нич». 20. «Число», «Смерть Гамлета», «Трилогия пристрасти».
- •21. Життя в.Винниченка в емиграции. Лист ло Сталина.
- •22. Драматургія Винниченка.
- •23.Соціально-философські романи в.Винниченка.
- •24. «Щоденник» Винниченка.
- •25.Поезия м.Хвильового.
- •28. «Вальдшнепи».
- •29. М. Хвильовий – провидна постать лит. Дискуссии 25-28 рокив. Лит. Публицистика.
- •26.Проза Хвильового «Сини етюди», «Осинь».
- •33. Тематични обрии творчости г.Косинки.
- •16. Іван Багряний (1906—1963)
- •17. Олександр Довженко (1894—1956). Ягідка кохання. Сумка дипкур єра.
- •18. Довженко. Звенигора. Арсенал.
- •19. Довженко. Земля.
- •20.Антонич. Привітання життя.
- •21.Антонич. Три перстені.
- •23.Антонич. Зелена євангелія.
- •28.Празька школа у дослідженнях.
- •29. Лятуринська, Мосендз, ін. Представники Празької школи.
- •30. Є. Маланюк
9. Автобіографічний роман в.Сосюри «третя рота», його значення для осягення творчості поета
Роман «Третя рота» - це яскравий зразок мемуарної прози. Володимир Сосюра не залишив нам щоденників, листів збереглося зовсім небагато, тому цінність роману для нас є дуже великого. Читаючи цей твір, ми можемо яскраво уявити і багатогранний внутрішній світ великого поета, і життя нашого народу в і 910-1950-ті роки, і цікаві подробиці літературного, культурного життя в ті часи. Хоч автор і назвав свій твір романом, проте, коли читаєш «Третю роту», то думаєш, що за своєю щирістю, емоційністю, безпосередністю це скоріше - сповідь. Чимало ми можемо дізнатися з розповіді Володимира Сосюри про його побутове оточення, про те, що було поштовхом до написання його поезій. Але навіть не це передусім визначило вагу і цінність роману. Оповідаючи про себе, Володимир Сосюра писав про тяжкі випробування, через які довелося пройти українському народові. Згадаймо, наприклад, яким уявляється нам, читачам роману, період громадянської війни в Україні. Ми бачимо різні політичні сили, заплутаний, перебіг подій, мінливість політичних симпатій різних груп населення, спалахи гніву і насильства… Вир громадянської війни засмоктує всіх - ніхто не може залишитися осторонь. В душі поетовій живе не звитяжне сп’яніння, а невигойний біль і незабутня пам’ять про жертви, розстріли полонених, кров, молоді загублені життя та гіркий подив перед безмежною людською жорстокістю. Мабуть, ніде більше це все такою мірою не виявляється і не розростається, як у громадянських війнах.
Своєю щирістю і правдивістю сповідь Володимира Сосюри часом просто-таки вражає. Письменник розповідає про себе такі речі, які хтось інший, мабуть, залишив би в потаємних куточках своєї душі: «Я вірив тому, як офіційно трактувалася смерть Хвильового і Скрипника, і щиро сказав, що я любив цих людей. І що мені дуже тяжко розчаровуватися в них. Що я засуджую їхнє самогубство як жах відповідальності перед трибуналом комуни, як ганебне дезертирство». Можна тут гірко посміхнутися… Але в цих зізнаннях - доказ органічної правдивості Володимира Сосюри: він просто нездатен був щось приховати, щось підправити, в чомусь виставити себе кращим, ніж було насправді. Окрім того треба пам’ятати, що в ті часи багато хто вірив владі, Сталіну. Змушений був повірити і Володимир Сосюра… Чимаємо ми моральне право з позицій сьогоднішнього дня дорікати йому за це? Напевне, ні…
Усього трохи більше сторінки написав Володимир Сосюра «про найстрашніше в моєму житті»- голод 1933 року. Ллє написав так, що за сказаним чуєш безмір несказаного - всю трагедію народу і тим самим особисту трагедію поета: «Боже мій! Я бачив тільки краплю страждань мого народу, та й ті краплі падали, як вогняні, на моє серце і пропікали його наскрізь». Поет писав ці рядки тоді, коли навіть згадувати про той страшний голодомор не можна було. Може, це безмежний біль дав йому таку відкритість? Володимир Сосюра пише і про українську мову, і про національну долю землі своєї, сповідається про свої роздуми, говорячи, що мав «безкінечну муку і тривогу за душу народу». Потім додає, що ці роздуми «ще й зараз потрясають мене, і я не сплю ночами і все думаю, думаю…» Зрештою, це і є головна тема і головний мотив автобіографічного роману - сповіді Володимир Сосюри: роздум про свій народ, його долю, про відповідальність за його думу.