- •1. Художні напрямки, течії, стилі в українській новітній лутературі
- •3. Література західної україни до 1939 р.
- •4. Розвиток течій раннього модернізму
- •5. Авангардизм
- •6. Соціалістичний реалізм як художній вияв ідеології тоталітарного режиму
- •7. Збірка «сонячні кларнети» павла тичини – визначне явище українського модернізму
- •8. П.Тичина – співець української національної революції
- •9. Автобіографічний роман в.Сосюри «третя рота», його значення для осягення творчості поета
- •10. Еволюція світогляду в.Сосюри та її відбиття в його творчості. Прагнення поєднати соціалістичні й національні ідеї
- •11. Провідні теми й мотиви творчості неокласиків
- •12. Античне відлуння в художньому світі поетів-неокласиків і кримські мотиви в їх творчості
- •13. Кримські мотиви в поезії м.Зерова
- •14. Рання лірика та неокласичний період творчості максима рильського
- •16. Творчість рильського воєнного періоду
- •17. М.Бажан «17-й патруль» «Ризблена тинь».
- •19. М.Бажан поеми «Розмова сердець», «Гетто в Умани», «Слипци», «Гофманова нич». 20. «Число», «Смерть Гамлета», «Трилогия пристрасти».
- •21. Життя в.Винниченка в емиграции. Лист ло Сталина.
- •22. Драматургія Винниченка.
- •23.Соціально-философські романи в.Винниченка.
- •24. «Щоденник» Винниченка.
- •25.Поезия м.Хвильового.
- •28. «Вальдшнепи».
- •29. М. Хвильовий – провидна постать лит. Дискуссии 25-28 рокив. Лит. Публицистика.
- •26.Проза Хвильового «Сини етюди», «Осинь».
- •33. Тематични обрии творчости г.Косинки.
- •16. Іван Багряний (1906—1963)
- •17. Олександр Довженко (1894—1956). Ягідка кохання. Сумка дипкур єра.
- •18. Довженко. Звенигора. Арсенал.
- •19. Довженко. Земля.
- •20.Антонич. Привітання життя.
- •21.Антонич. Три перстені.
- •23.Антонич. Зелена євангелія.
- •28.Празька школа у дослідженнях.
- •29. Лятуринська, Мосендз, ін. Представники Празької школи.
- •30. Є. Маланюк
11. Провідні теми й мотиви творчості неокласиків
Неокла́сики — група українських поетів та письменників-модерністів початку 20 століття.
На відміну від інших груп, «Неокласики» не дбали про своє організаційне оформлення і не виступали з ідейно-естетичними маніфестами. Проте їхня присутність у літературному житті була досить вагомою, що позначилося не лише на творчому рівні, а й під час літературних дискусій 1925— 1928 pp.
Неокласицизм (з грецької новий і зразковий) — течія в літературі та мистецтві, що з'явилась значно пізніше занепаду класицизму як літературного напряму і знайшла свій вияв у використанні античних тем і сюжетів, міфологічних образів і мотивів, проголошенні гасел «чистого» мистецтва та культу позбавленої суспільного змісту художньої форми, в оспівуванні земних насолод. Неокласицизм виник в західноєвропейській літературі в середині XIX ст. До групи українських неокласиків у 20-х роках XX ст. належали М. Зеров, М. Драй-Хмара, М. Рильський, П. Филипович, Юрій Клен (О. Бургардт). Вони відмежовувались від так званої пролетарської культури, прагнули наслідувати мистецтво минулих епох, віддавали перевагу історико-культурній та морально-психологічній проблематиці.
Те, що неокласики прагнули впроваджувати в своїй творчості форми та методи грецького й римського мистецтва, представникам влади здалось невизнанням радянської дійсності. Тому в 1935р. були заарештовані М. Зеров, Павло Филипович, М. Драй-Хмара, яких звинувачували в шпигунстві на користь чужоземної держави, в підготуванні й спробі вчинити терористичні замахи на представників уряду та партії і в приналежності до таємної контрреволюційної організації, очолюваної професором Миколою Зеровим.
Проходив у цій справі і неокласик М. Рильський, але через деякий час був звільнений. Юрій Клен (О. Бургардт), скориставшись своїм німецьким походженням, виїхав до Німеччини на лікування і не повернувся. А М. Зеров був розстріляний 1937 р., П. Филипович загинув на Соловках того ж 1937 р., М. Драй-Хмара помер у концтаборі на Колимі в 1939 р.
Справді масовими літературними організаціями того часу стали Спілка селянських письменників «Плуг» (1922) та Спілка пролетарських письменників «Гарт» (1923).
До неокласиків належали Микола Зеров, Павло Филипович, Михайло Драй-Хмара, Освальд Бургардт (псевдонім Юрій Клен), Максим Рильський. Неокласики позиціонували себе як естетів і жорстко протиставляли себе народництву і романтизму. Крім художньої творчості, члени групи були також активними літературними критиками та теоретиками українського модернізму.
Неокласики належать до так званих письменників доби розстріляного відродження.
Неокласицизм (від грец. neos - новий і classicus - зразковий) – тенденція в розвитку літератури і мистецтва, яка проявлялася після занепаду класицизму як літературного напрямку і знаходила вияв у використанні античних тем і сюжетів, міфологічних образів і мотивів, у проголошенні гасел “істиного мистецтва” й культу художньої форми, позбавленої суспільного змісту, земних насолод тощо.
Неокласицистичні тенденції знаходять вияв у середені 19-го ст. в збірках “Античні вірші” французького поета Леюнт де Ліля та “Емалі й Камеї” т. Готівє, в творах російських поетів А. Майкова і М.Щербини, в символістів.
У 20-х рр. на Радянській Україні існувала група неокласиків, учасники якої переважно відгороджувалися від сучасної революційної дійсності, наслідували мистецтво минулих епох, надавали основного значення формі творів. Це, звертаючись до неокласиків, В.Сосюра писав:”Співаєте ви так, мов не було нічого, і влада не у нас в порепаних руках (“неокласикам”). Найбільш послідовними виразниками неокласичних тенденцій були Зеров і О.Бургардт. Вони підхопили політично ворожий заклик М.Хвильового про орієнтацію на “психологічну Європу” (буржуазну). Кращі з неокласиків, зокрема М. Рильський і П.Филипович, невдовзі перейшли на позиції соціального реалізму.
Класицизм (лат. clasicus – зразковий) – напрям у європейський літературі і мистецтві 17 – початку 19 ст. Характерна орієнтація на художню творчість старадавньої Греції і Риму, яка проголошувалася ідеальною, класичною, гідною наслідування. Творці класицизму при відтворенні сучасного їм життя спиралися на по-своєму трактовану поетику Арістотеля і Горація.
Крім орієнтації на античність, характерний:
- раціоналізм,
- прагнення побудувати мистецтво на началах розуму
- прагнення установити непорушні закони.
- прагнення до аристократизму, щоб підняти художню творчістьнад буденністю, ідеально прекрасний зміст.
Основні жанри літератури класицизму – трагедія, ода та епічна поема.