- •1. Художні напрямки, течії, стилі в українській новітній лутературі
- •3. Література західної україни до 1939 р.
- •4. Розвиток течій раннього модернізму
- •5. Авангардизм
- •6. Соціалістичний реалізм як художній вияв ідеології тоталітарного режиму
- •7. Збірка «сонячні кларнети» павла тичини – визначне явище українського модернізму
- •8. П.Тичина – співець української національної революції
- •9. Автобіографічний роман в.Сосюри «третя рота», його значення для осягення творчості поета
- •10. Еволюція світогляду в.Сосюри та її відбиття в його творчості. Прагнення поєднати соціалістичні й національні ідеї
- •11. Провідні теми й мотиви творчості неокласиків
- •12. Античне відлуння в художньому світі поетів-неокласиків і кримські мотиви в їх творчості
- •13. Кримські мотиви в поезії м.Зерова
- •14. Рання лірика та неокласичний період творчості максима рильського
- •16. Творчість рильського воєнного періоду
- •17. М.Бажан «17-й патруль» «Ризблена тинь».
- •19. М.Бажан поеми «Розмова сердець», «Гетто в Умани», «Слипци», «Гофманова нич». 20. «Число», «Смерть Гамлета», «Трилогия пристрасти».
- •21. Життя в.Винниченка в емиграции. Лист ло Сталина.
- •22. Драматургія Винниченка.
- •23.Соціально-философські романи в.Винниченка.
- •24. «Щоденник» Винниченка.
- •25.Поезия м.Хвильового.
- •28. «Вальдшнепи».
- •29. М. Хвильовий – провидна постать лит. Дискуссии 25-28 рокив. Лит. Публицистика.
- •26.Проза Хвильового «Сини етюди», «Осинь».
- •33. Тематични обрии творчости г.Косинки.
- •16. Іван Багряний (1906—1963)
- •17. Олександр Довженко (1894—1956). Ягідка кохання. Сумка дипкур єра.
- •18. Довженко. Звенигора. Арсенал.
- •19. Довженко. Земля.
- •20.Антонич. Привітання життя.
- •21.Антонич. Три перстені.
- •23.Антонич. Зелена євангелія.
- •28.Празька школа у дослідженнях.
- •29. Лятуринська, Мосендз, ін. Представники Празької школи.
- •30. Є. Маланюк
13. Кримські мотиви в поезії м.Зерова
Крим! Цей чудовий край полишив слiд у душi та творчiй долi багатьох поетiв. Вiн надихав Пушкiна i Мiцкевича - згадаймо "Гурзуф" чи "Бахчисарайський фонтан" "Кримськi сонети"... З ним тiсно пов'язана доля Чехова та Максимiлiана Волошина. Перелiк iмен, прозових та поетичних творiв, неперевершених акварелей, надихнутих природою Криму можна продовжувати й продовжувати... Та мало хто нинi зна⌡, що з Кримом на коротку, але разючу мить по⌡днала доля ще одну славетну людину - грунтовного дослiдника i вченого, перекладача, поета Миколу Зерова.
За сво⌡ коротке життя (1890-1937) цей блискучий знавець еллiнсько⌡ культури, який бездоганно володiв формою сонету, видав лише одну поетичну збiрку "Камена" (1924), а поза нею лишилося ще багато творiв, серед яких i поезi⌡ про Крим, що лише у 1964 роцi увiйшли разом з "Каменою" до "Вибраного". Власне циклом "Крим" (1926-1927рр.) i розпочина≤ться це видання. На жаль, присвячених Кримовi сонетiв, елегiйних дистихiв та Олександрi⌡вських вiршiв у поетичнiй спадщинi Зерова небагато, оскiльки життя поета обiрвалось рано, жорстоко i несподiвано, проте Крим, як i древня Еллада, як i дорогий поетовому серцю Ки⌡в, увiйшов в коло його постiйних тем i уподобань, з кримською землею простежу≤ться ретроспективний та асоцiативний зв'язок впродовж усього життя.
В страшнi 30 роки, незадовго до страти вiн знову думками поверта≤ться до Криму, в якому поетовi так i не довелось бiльше побувати. А через те так зворушливо й печально звучать його елегiйнi поетичнi рядки у вiршах "Вечiр" (1934) та "Я не складав тобi нi гiмнiв, нi поем" (1934): Я не складав тобi нi гiмнiв, нi поем. Добiрного вина замiсть лiричних тем Шукав я за тво⌡м оспiваним камiнням. В сухих поточинах, над темнобоким рiнням, Угору iдучи до синiх верховин, Кляв мулкiсть камiнцiв i дерезу ожин. На горах, поблизу зеленокорих букiв За вiтром степовим, за перебором звукiв Не бачив нi Алми, нi хвалених криниць, Щоб нинi, осторонь морських тво⌡х теплиць, З завзяттям славити у вiршах "занепадних" Жорству стежок тво⌡х iспадiв виноградних.
Осягнути смисл таких поезiй Зерова, як "Буюрнус" чи, скажiмо, "Партенiт" можна лише за умови бодай короткого ознайомлення з творчою бiографi≤ю митця, з його естетичним кредо. Та, на жаль, iм'я Миколи Зерова й досi мало знане широкому загалу читачiв. Поетовi судилося жити й творити в роки жорстоко⌡ iдеологiчно⌡ боротьби, а загинути в засланнi. Через те його iм'я тривалий час не можна було навiть згадувати, воно, здавалось, назавжди вилучено з лiтературного ужитку. Але, у 1964р. його колега, друг, однодумець Максим Рильський спромiгся видати збiрку "Камена" (Вибране 1964) з власною передмовою, де ознайомив сучасного читача iз спадщиною М.Зерова. Щоправда, часи хрущовсько⌡ "вiдлиги" скоро минули, i знову бiльш як чверть столiття про Зерова не згадували. Нинi ми ма≤мо про нього цiкавиi лiтературнi дослiдження, i зiбрання творiв - поетичнiх перекладив, критичнi працi i оригiнальнi твори М.Зерова: в 2-х т.-К.,1990.
Народився Микола Костянтинович Зеров 26.04.1890 в с.Зiньковi на Полтавщинi. Вчився у Ки⌡вськiй гiмназi⌡. Пiсля закiнчення гiмназi⌡ вiн з певними духовними та естетичними уподобаннями з конкретними намiрами вивчати iсторiю та лiтературу Давнього Риму приходить на iсторико-фiлологiчний факультет Ки⌡вського унiверситету, а у 1914р. став автором серйозного наукового дослiдження про творчiсть ≥.Гребiнки. Водночас Зеров почина≤ займатись перекладацькою роботою, добре володiючи латиною, французькою та iншими мовами. У 1918р. Зеров почина≤ спiвробiтничати з журналом "Книгар" - друкованим органом, майбутнiм осередком неокласикiв. Пiсля Жовтнево⌡ революцi⌡ вiдбувався активний процес пробудження нацiонально⌡ свiдомостi, що передусiм знаходило свiй вияв серед творчо⌡ iнтелiгенцi⌡, зокрема в лiтературi.
Лiтературний процес 20-х рокiв в Укра⌡нi позначений наявнiстю численних лiтературних органiзацiй з вiдмiнними, а то й зовсiм протилежними платформами та естетичними позицiями ⌡х учасникiв. Доволi назвати лише кiлька з них: "Плуг" i "Гарт", котрi в Радянськiй Укра⌡нi з'явились першими, яскравим прикладом непорозумiнь та рiзних iдейно-естетичних позицiй ≤ те, скажiмо, що "Гарт", через пару рокiв реорганiзувався у "Ваплiте". Досить скандальну репутацiю мали укра⌡нськi футуристи ("Нова генерацiя", котрi нехтували класикою i вносили деструктивнi елементи в мистецтво, зокрема виступали за деструкцiю форми. Найбiльшо⌡ шкоди укра⌡нському письменству, розвитковi естетивно⌡ думки, звiсно, задавали пролеткультiвцi, з ⌡х запереченням досвiду минулого та ≤вропейських естетичних явищ ≤ проповiдуюй масовiзм i невибагливiсть, щодо художнiх та естетичних критерi⌡в. Для них передусiм важливими були класова позицiя письменника, та пропаганда iдей пролетарiату.
Футуристам та пролеткультiвцям протистояли неокласики. невелика лiтературна група, до складу яко⌡ входили: М.Зеров, М.Рильський, П.Филипович, О.Бургард (вiдомий тепер пiд псевдонимом Юрiй Клен), якi свiтоглядно й естетично формувались у складний час на зломi двох епох. ⌠х всiх об'≤днували такi житт⌡во-свiтогляднi фактори, як родинне виховання, освiта, володiння iноземними мовами, обiзнаннiсть iз свiтовою лiтературою, студiювання античностi, нахил до наукового мислення, потяг до перекладсько⌡ роботи i, передусiм, шановливе, ставлення до нацiональних традицiй, до свiтово⌡ класики. "Естетична платформа, яка ⌡х об'≤днувала - писав згодом Рильський: була любов до слова, до строго⌡ форми, до велико⌡ спадщини свiтово⌡ лiтератури". За визнанням самих же неокласикiв, ⌡х група утворилась як рекцiя на футуризм.
Найбiльш послiдовним з усiх неокласикiв був Микола Зеров. У 20-х роках, коли масовий читач здебiльшого лише засвоював грамоту, Зеровськi Психе⌡, Афродiти, Геракли й Навсiка⌡ могли викликати лише супротив або подив. Та власне Зеров i не претендував на роль поета; тематичний дiапазон його лiрики визначався висококультурною освiченiстю поета та естетичними уподобаннями. За його власним висловом - це лiрика образiв i вiкiв. А через те чiльне мiсце в нiй займав еллiнський свiт, iсторiя, слов'янство, Ки⌡в. Саме в планi iсторичних ретроспекцiй сприйма≤ться й "кримська теча". У цих тематичних рамках окреслю≤ться i коло проблем, що хвилювало Зерова: класичне мистецтво, творче засво≤ння здобуткiв загальнолюдсько⌡ культури, фiлософськi проблеми впливу природи на людину, античнiсть.
Античний свiт полонив Зерова, вiн усiляко сприяв вiдновленню античних мотивiв, сюжетiв, образiв, вбачаючи в античнiй мiфологi⌡ вираження гармонiйного культу краси.
Кримськi сонети - "Буюрнусi", "Чатир-Даг", "Богам вшом-перелетам-громам...", "Партенiт", "На верхiв'ях Качi" написанi Зеровим у 1926-1927 роках пiд його враженнями вiд перебування в Криму, куди вiн ви⌡здив пiд час серпнево-вереснево⌡ вiдпустки, зупинився в будинку вiдпочинку у Буюрнусi, що неподалiк вiд Гурзуфа. Бували тут й iншi неокласики, зокрема Филипович та Драй-Хмара. Тодi ще над ним ще не нависала зловiсна хмара репресiй, а серце не передчувало страшно⌡ бiди - смертi ⌡диного сина, що незабаром врештi сплелося у ⌡диний трагiчний жмут. А тодi Зеров був сповнений сил, енегрi⌡ й творчих задумiв. У такому гармонiйному станi злагоди сво≤⌡ душi з довколишнiм свiтом увiйшов у його життя Крим. I на перший погляд, читаючи його сонети здавалось, що поет повнiстю вiдда≤ться гедонiстичнiй насолодi. Точнiсть деталi, предметнiсть образу зримо передають реалi⌡ Криму: Чатир-Даг. Бiжить шосе. Прозорим фiолетом Закам'янiлi хвилi дальнiх гiр Укрили падiл, де шумить Салгiр I спить село з похилим мiнаретом. Черешнi над камiнним парапетом, У бiлiй курявi за⌡жджий двiр, А в небi, переймаючи простiр, Пiднесся Чатир-Даг двiйним наметом.
Сам Зеров зауважував, що тут: "Враження од першого погляда на масив iз станцiйного ресторану Таушан-базар по дорозi з Сiмферополя до Алушти". Але Крим воскрешаэ≤ в його уявi античнi образи, навiю≤ античнi мотиви. Партенiт На скелi, де ламають дiорит, За темною грядою Аю-Дага Розташувала давня грецька сага Храм Артемiди, перший партенiт Лiта минають, не мина≤ Вони живi, дива Архiпелага- Орестiв жах, Пiладова звитяга I смертний Iфiгенi⌡ привiт
Як вже говорилось, у поетичному свiтовiдчуванню Зерова властива багата асоцiативнiсть i здатнiсть мислити ретроспективно, що власне виявилось i в цьому сонетi. "Безпосереднiм поштовхом до написання цього вiрша стало вiдвiдання поетом Криму 1927р., хоч, як часто це в нього трапля≤ться, ретроспектива вiрша значно глибша: "Лiта минають, не мина≤ лiт!". Отож, скiльки часу спливло, а за темною грядою Аю-Дага ввижаються проникливi i чутливi думи i дива Архiпелагу, i Орестiв жах, i Пiладова звинтяга, i смертний Iфегенi⌡ привiт. Уява поета здатна воскресити всi цi ознаки минувшими, якi не канули в Лету, а мусять повнокровно ввiйти в сучаснiсть" - писав у сво⌡й монографi⌡ "Микола Зеров" В'ячеслав Брюховецький. К.,1990.
Певнi натяки простежуються тут на сучаснiсть через побiжно кинуту поетом деталь, яка до речi в поетицi Зерова вiдiгравала сутт⌡ву роль "Крiзь зуби витисненим" Трубадури!.. А кида≤ться, вона одному з вульгарно-соцiалiстичним критикiв, котрий пiд час лiт диспуту висловився iзневажливим смислом "трубадури" на адресу неокласика Рильського ≥. Та й власне весь сонет, породжений кримськими враженнями, перейнятий естетичною концепцi≤ю захисту краси й античностi.
Зеров мав iронiчний склад розуму i в моменти душевно⌡ злагоди ця притаманна йому властивiсть виявлялась в доброзичливiй iронi⌡ чи епiграмi. Саме такий стан навiював йому перебування на пiвднi, вiдтак виникла "Кримська - елегiя", пародiя на П.Филиповича, де Зеров раптом розкрив приховуванi гранi сво≤⌡ особливостi, а навiть й стилю! Похмура тiнь лягла вiд Карасану на Партенiт... Книжки (пляшки) встають i мадять iз туману немов магнiт...
Навiть цi два наведенi рядки свiдчать, який не схожий тут сам на себе строгий поет-класицист!
У наступнi найближчi роки, хоч нiщо й не вiщувало бiди, Зерову через брак коштiв не вдалося вибратись до Криму, i ма≤мо нинi свiдченням, як сильно через те страждав поет. Та про це свiдчать i його останнi, присвяченi Криму в часи лихо⌡ негоди поезi⌡ "Буюрнус", "Я не складав тобi нi гiмнiв, не поем", "Вечiр", написанi 1934 року iз кабiнетно⌡ тишi й спокою, з античного свiту краси i гармонi⌡. Поезiя Зерова 30-х рокiв входить в реальнiсть зриму, ясну, предметну, разом з тим болючу, суперечливу. У поета "рiвноваги" яскравiшим ста≤ емоцiйне самовираження. Поетичнi образи стають бiльш земнi i зрозумiлi, набувають особливоi пластичностi. Поезiя Зерова поглиблю≤ться у сво⌡й узагальнюючiй сутностi. I це передусiм виявля≤ться в його медитацiях, елегiйних дистихах, до яких i належать згадуванi поезi⌡ безпосередньо пов'язанi з Кримом. Написанi вони в найтяжкi для поета роки. Участь неокласикiв у вiдомiй лiтературнiй дискусi⌡ закiнчилася iдеологiчним цькуванням, саме у 1933 роцi розпочалися полiтичнi переслiдування. У 1935 роцi Зерова заарештували i звинуватили у "террористичнiй" дiяльностi. Пiсля суду звинуваченням вiн був вiдправлений на Соловки.
Чи були у Зерова якiсь внутрiшнi передчуття, коли в одному з листiв з Криму вiн писав: "Про Пiвнiч i пiвнiчну природу говорити менi з Вами важко, Бiлих ночей та iншого на зразок "березового ситую" я не розумiю, а наше коротке лiто, ледь "вiдтаюче" (за Тютчевим), зда≤ться менi надто коротким. Нi, нема нiчого кращого, як сидiти в Криму у вереснi, ⌡сти виноград, ходити без пiджака, купатися в морi й вiдчувати всiм ≤ством, що 9 вересня осiнь почалася тiльки на календарi".
Яка жорстка iронiя долi, любити Еладу, Пiвдень, Крим, а опинитися у краях суворо⌡ одвiчно⌡ зими.
У 1937 роцi Зеров був розстрiляний. Це сталося саме у третю рiчницю з дня смертi його сина.