Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
131046_CE8B9_shpory_po_ukra_nska_literatura_per....docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
03.08.2019
Размер:
405.79 Кб
Скачать

22. Драматургія Винниченка.

В еміґрації Винниченко активно берется до літературної роботи з 1925 року. Його п’єси «Брехня», «Чорна Пантера і Білий Медвідь», «Закон», «Гріх» перекладаються на німецьку мову і з’являються в театрах Німеччини та інших європейських країн. Винниченко займає вийняткове місце в історії української драматургії, українського модерного театру. Його твори значною мірою сприяли модернізації тогочасного українського театру, виведенню його на європейський рівень. Драми Володимира Винниченка відіграли важливу роль у культурному відродженні українського народу. Своєю формою і своїм змістом вони витворювали своєрідну національну новаторську драматургію в дусі новітніх течій європейської драми - драм Ібсена, А.Чехова, М.Метерлінки, К.Гауптмана, А.Стріндберга. Їхня тематика, як і тематика інших творів письменника і драматурга, була цілком традиційною - дослідження людської особистості, морально-психологічне випробовування внутрішніх сил людини у боротьбі за утвердження свого “я”. Але інтерпретація цих тем і морально-етичні проблеми, що поставали з творів Винниченка були новаторством в українській літературі початку 20 століття. Винниченкові п‘єси руйнували канони сценічного дійства, які плекав етнографічний, романтично-сентиментальний і водевільно-розважальний український театр. Герої цих п‘єс прагнули незалежності від будь-кого і будь-чого: юрби, моралі, приписів, умовностей. Вони прагнули бути “чесними з собою”. Але, як зазначав сам Винниченко, ніхто з його героїв не був по-справжньому “чесним з собою”, оскільки вони лише прагнули цього. В.Винниченко розумів, що настав час європеїзувати український театр, тобто “надати йому філософської глибини, гостроти морально-етичних колізій, динамізувати дію …” Ці думки розділяв і М.Садовський, який у 1910 році узявся за постановку п‘єси “Брехня” написаної драматургом того ж таки року. Перші постановки не принесли великого успіху, оскільки і режисура була надто традиційною та й актори (Мар‘яненко, Ковалевський, Ковальчук), хоча й були відомими і талановитими, не були готові відтворити всю глибину Винниченківських образів. Але поступово публіка відчула, що народжується новий театр, створюється нова сценічна естетика. На сторінках “Української хати” з цього приводу з‘явився такий відгук: “Театр нарешті вдарив по нервах сучасності, торкнув боляче питання інтелігенції, й вона обізвалася й почала ходити в “Український театр”. Цього раніше не бувало. З часу постави “Брехні” ми можемо рахувати нову еру в історії нашого театру. “Брехню” вважаємо тараном, яким пробито дорогу для літературних драм, для серйозного репертуару, і разом з тим - першим кроком трупи М.К.Садовського в ролі пропагатора і толкователя дійсного театрального мистецтва.”

Зоряним часом Володимира Винниченка були 1910-1912 роки. У цей час він пише свої п‘єси “Базар”, “Брехня”(1910), “Співочі товариства”(1911), “Чорна Пантера і Білий Ведмідь”(1911), “Дочка жандарма”, “Натусь”(1912), “Молода кров”(1913), згодом були написані “Мохноноге”, “Мементо”, “Гріх”, “Кол-Нідре”, “Над”, “Великий секрет”, “Пророк”(побачила світ лише після смерті автора). Протягом 1920-1921 років йшли п‘єси “Гріх”, “Дисгармонія”, “Великий Молох”, “Панна Мара”, “Співочі товариства”. Твори драматурга були популярними не лише в тогочасній Україні, але й за її межами. Вони ставилися у Німеччині, Голандії, Швейцарії, Австрії, Польщі, Італії, Іспанії, Румунії та ін. «Чорна Пантера і Білий Медвідь» — це авторські роздуми над таємницями мистецької свідомості, над тим, як вона суміщає (чи взаємовиключає?) земне, побутове — і небесне, божественне. Згадана п'єса — це таки «драма ідей», бо у цьому творі символами ідей є цілком конкретні персонажі: Рита (Пантера), дружина художника Корнія Каневича, — і Сніжинка, актриса Паризького театру. Чорне і Біле. Чорне, як пантерячий силует, — і таке ж органічно земне, природне. Біле, як мармур чи сніг, — і таке ж холодне та непорушно-досконале. Авторський підтекст очевидний (промовляють самі імена персонажів): Білий Медвідь (Корній) — близький Пантері (Риті), бо «одної крові», бо вони — родина і пристрасно закохані чоловік і жінка, бо мають сина Лесика («ведмежа» — як каже Рита). Але Білий Медвідь не чужий і Сніжинці, прихильниці «мистецтва, вільного від пелюшок», бо він — Білий. Це не тільки гра слів. Душа в Корнія (у переносному, метафоричному розумінні) — справді чорно-біла. Як батько Лесика, він не може не допомогти смертельно хворому маленькому синові і повинен знайти гроші на курортну поїздку в Італію, клімат якої допоможе дитині. Як митець, який мусить реалізуватися, він не може продати незакінченої картини і виручити за неї рятівні гроші на поїздку, бо проти цього волає вся його природа художника, для якого ця картина — достоту друга дитина (тема ж її — «Скорботна Мати», а позували Рита з Лесиком). І доки Корній вагається — Лесик помирає. Здавалось би, Сніжинка виграла двобій: митець переміг батька. Тільки батько чомусь здається переможеним. Та й не такий звір Пантера, щоб віддати — хоч би й мистецтву! — те, що любить. Корній і Рита знищують одне одного так само пристрасно, як і кохають. Корній убив Ритине дитя — Лесика, Рита вбиває Корнієве — полотно. А розрізавши картину-ката, відсилає на той світ услід за Лесиком і себе, і Корнія... Суддівську мантію драматург накидає на читача...

Інша, не менш драматична п'єса — «Закон». Йдеться про суворий етичний та фізіологічний закон, який не має винятків: материнський обов'язок і материнська любов — чи не найпотужніша життєва сила. Екстравагантна героїня п'єси — Інна — силкується кинути виклик цій силі. Вона не може мати дітей, але конче хоче створити повноцінну родину, яку такою, на її переконання, робить саме дитя. Інна нав'язує чоловікові свій план: він повинен знайти (взяти за особисту секретарку) дівчину, спокусити її, щоб вона, завагітнівши і народивши, була змушена покинути немовля. Сурогатна мамуня отримає компенсацію і поїде геть, а щаслива родина виховуватиме спадкоємця. Спочатку план спрацював: найнята на роботу молоденька секретарка Люда справді закохалася у професора Мусташенка і виносила його дитину. Проте Інна не врахувала, що Люда не позбавлена материнського інстинкту і не захоче віддати свою кровинку. Збудований щасливий будиночок виявляється картковим і руйнується. Природу не переможеш, якщо вона — здорова. Інні вистачає мудрості зрозуміти це і відійти у тінь, щоб дати спокій і надію майбутній молодій родині.

Отож, як бачимо, колізії сучасних серіалів Винниченко передбачив майже століття тому. І те, що нині розтягнуто на багато-багато вечорів, зумів умістити в одній п'єсі.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]