28.Празька школа у дослідженнях.

Поезію празької школи було досліджено в багатьох аспектах. Вивчення цієї творчості еволюціонувало від оглядових, інформаційного характеру статей до глибокого аналізу із застосуванням різнорідних літературознавчих підходів, від передмов у поетичних збірках до дисертацій і монографій. Вагомий внесок у дослідження еміграційної літератури згаданого періоду зробили: Б.Бойчук, С.Гординський, Г.Грабович, О.Грицай, В.Державин, С.Доленга, Д.Донцов, М.Ільницький, І.Качуровський, Ю.Клен, Ю.Ковалів, І.Костецький, Б.Кравців, Л.Куценко, Ю.Лавріненко, Ю.Липа, Н.Лисенко, Є.Маланюк, Н.Миронець, В.Моренець, М.Мухин, О.Нахлік, М.Неврлий, Р.Олійник-Рахманний, Є.Пеленський, Б.Рубчак, Ю.Русов, Т.Салига, О.Тарнавський, О.Теліга, І.Фізер, Ю.Шерех. Проте ще досі залишається спірною сама назва “празька школа” (яку накинув В.Державин). Хоча самі представники празької школи заперечували правомірність подібної назви, все ж певним ознакам школи їхня творчість відповідала, серед яких - сам топонімічний принцип називання шкіл, особисті контакти, подібність тематики, наявність ідеолога та кола послідовників. Водночас важко визначити спільну естетичну платформу, віднаходити такі визначальні ознаки школи, як єдність програмно-творчої установки, маніфести тощо. Ю. Бойко, скажімо, заперечує правомірність поняття “школа”, стверджуючи: “Всі ці поети не творять школи, занадто бо багато в них індивідуального, свого у стилі і в лірико-тематичному засягові. Але всі вони споєні єдністю духу, ідейною спрямованістю шукань. Всі вони окрилені патосом національного пориву”⁹ . Іншу точку зору висловлює словацький літературознавець М. Неврлий: “Всі ці поети були зближені світоглядово, стильово й тематично. Їхня творчість викликала низку наслідувань, для їхнього й пізнішого поколінь стала школою”¹⁰ . Між зазначеними полюсами – багато розбіжностей, зумовлених неоднозначним трактуванням поняття “школа”. Діахронний підхід виявляє М. Неврлий, накреслюючи, на наш погляд, перспективний шлях аналізу: учителі-учні. Цю діаду не слід розглядати як пряме наслідування чи розвиток, “не обов'язково в безпосередній наступності, зате з неодмінними новаціями”

Микола Ільницький – одна з ключових постатей інтелектуального Львова, член-кореспондент НАН України, літературний критик, літературознавець, автор монографій про Б.-І. Антонича, І. Калинця, літературний Львів, упорядник антологій поезії.

Нещодавно у Видавничому домі «Києво-Могилянська академія» вийшли друком два томи тритомного зібрання його робіт із назвою «На перехрестях віку».

На перехрестях віку. Том ІІІ. Третя книга вибраних літературознавчих праць Миколи Ільницького містить статті про творчість Івана Франка, Михайла Яцкова, розвиток поезії і критики в Західній Україні у 20-30-ті роки ХХ століття, тенденції поетичного процесу в умовах довоєнної та повоєнної еміграції – від «Празької школи» до «Нью-Йоркської групи», а також спогади про сучасників.

«Срібні сурми» (про поетів «Празької школи» — ця антологія поки що не вийшла). Ю́рій Іва́нович Ковалі́в (13 квітня 1949, Біла Церква) — український поет, критик, літературознавець, педагог. Доктор філологічних наук (1995). Професор (1998). Лауреат Шевченківської премії (1996). Автор близько 200 публікацій (критичні статті, рецензії, огляди тощо), монографій та брошур. «„Празька школа“: на крутосхилах від „філософії серця“ до „філософії чину“» (К., 2003).

РОБОТИ: Войчишин Ю. “Ярий крик і біль тужавий…”: Поетична особистість Євгена Маланюка. – К., 1993.Грабович Г. У пошуках великої літератури. – К., 1993.Дзюба І. Поезія вигнання // Прапор. – 1990. Донцов Д. Дух нашої давнини. – Дрогобич, 1991.Донцов Д. Трагічні оптимісти // Дві літератури нашої доби. – Торонто, 1958. Задеснянський Р. Правда про Мосендза і його творчість: Матеріали і деякі твори.- Торонто, 1977.Іванишин П. Олег Ольжич – герольд нескореного покоління- Дрогобич, 1996.Ільєва Г. Любовна лірика Наталі Лівицької-Холодної та Олени Теліги / Риси художньої і психологічної індивідуальності/ : Автореферат дисертації на здоб. наук. ступеня к.ф.н. – К., 1995.Ільницький М. “Відвагу і любов самопосвяти” // Дзвін.- 1992.Ільницький М. Від “Молодої Музи” до “Празької школи”. – Львів, 1995.Ільницький М. Західноукраїнська і еміrрантська поезія 20-30-х років. – К., 1992.Ільницький М. Погляд у душу // Дзвін.- 1991. Ільницький М. “Словам – суворість і глибінь” // Слово і час. – 1993. Ільницький М. Українська повоєнна еміґраційна поезія. – Львів, 1995.Ільницький М. Утвердити в світі образ України // Дзвін. – 1996.Ільницький М. Stephanos Олекси Стефановича // Дзвін. – 1993.Клен Юрій. Спогади про неокласиків. – Мюнхен, 1947.Ковалів Ю. Героїчний епос Олега Ольжича // Слово і час. – 1994.Ковалів Ю. Естетична концепція “філософії чину”: До 100-річчя Є.Маланюка.Ковалів Ю. Євген Маланюк // Слово і час. – 1991.Ковалів Ю. “… Корабель у заграві пожеж” // Березіль. – 1993. Ковалів Ю. Невпізнанний сфінкс чи одвічна Попелюшка // Сучасність. – 1995.Ковалів Ю. Прокляті роки Юрія Клена // Клен Юрій. Вибране. – К., 1991.Костюк Г. На магістралі історії: Українська література за п'ятдесят років // У світі ідей та образів. – 1983.Кравців Б. Леонід Мосендз і його “ Останній пророк”. Лавріненко Ю. Розстріляне відродження. – Париж, 1962.Моравкова Алена. Празька поетична школа. Олег Ольжич.Неврлий М. Муза болю, гніву, боротьби // Маланюк Є. Поезії. – К., 1992.Неврлий М. Празька поетична школа // Муза любові й боротьби: Українська поезія празької школи. – К., 1995.Поліщук Я. Проблема перерваної традиції та українська поезія 1920-30-х років.Розумний М. Національна ідея та її самозаперечення // Сучасність. – 1996.Салига Т. Одна з найяскравіших “жон руських” нашої поезії.Самчук У. ЇЇ остання дорога // Слово і час.- 1997.Самчук У. Леонід Мосендз // Слово і час.- 1997. Сивокінь Г. Євген Маланюк : творчість і національність Червак Б. Олена Теліга: Життя і творчість. Шерех Ю. Третя сторожа. Шевчук Валерій. У пошуках землі обітованої. Штогрин Д. Олег Кандиба-Ольжич. Яременко В. Передчуття зустрічі з О .Ольжичем.