- •2. Суб’єкта, що здiйснює контроль: а) державний; б) мунiципальний; в) суспiльний; г) аудиторський.
- •66. Управління і обслуговування державного боргу.
- •82. Валютний контроль.
- •3. Форми та методи публічної фінансової діяльності.
- •Метод фінансування поділяється на такі способи:
- •Державними;
- •67. Поняття, зміст та види платіжних систем.
- •1. Внутрішньодержавні платіжні системи поділяються на банківські та небанківські.
- •83. Відповідальність за порушення валютного законодавства.
- •52. Правовий режим страхових внесків у централізовані позабюджетні цільові фонди.
- •84. Бюджетний кодекс України.
- •21. Ревізія як основний метод фінансовго контролю.
- •1. За відношенням до плану роботи ревізії поділяють на: 1) планова виїзна і 2) позапланова виїзна.
- •2. За повнотою перевірки господарських операцій ревізії поділяють на суцільні-документальні, вибіркові, повні, часткові і комбіновані.
- •3. Залежно від широти охоплення питань ревізії можна поділяти па тематичні, фінансові і комплексні.
- •53. Податкове право в системі фінансового права.
- •69. Правовий статус Національного банку України.
- •85. Податковий кодекс Ураїни.
- •6. Фінансово-правові норми.
- •22. Податкові органи.
- •Загальні функції всіх підрозділів Державної податкової служби (загальні функції податкових органів):
- •2. Інші функції Національно банку:
- •86. Закон України про «Про державну контрольно ревізійну службу».
- •7. Фінансові правовідносини: зміст, особливості, види.
- •24. Контрольно-ревізійні органи.
- •56. Правовий механізм податку, та його елементи.
- •72. Правове регулювання банківського нагляду.
- •88. Закон України «Про аудиторську діяльність».
- •Структурно даний закон складається з 6 розділів і налічує 22 статті.
- •9. Фінансове право в системі права.
- •25. Рахункова палата.
- •89. Декрет кму «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».
- •42. Складання проектів бюджетів.
- •58. Податки з юридичних осіб.
- •11. Суб’єкти фінансового права.
- •43. Бюджетний запит:поняття, зміст, значення.
- •76. Правове регулювання готівкового обігу.
- •92. Закон України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні».
- •93. Указ Президента України «Про державну казначейську службу».
- •14. Фінансове законодавство.
- •62. Сутність, значення і функції державної позики.
- •78. Валюта та валютні цінності.
- •31. Бюджетна класифікація: поняття, значення та структура.
- •47. Кошторис бюджетних установ: поняття та зміст.
- •63. Види державної позики.
- •16. Поняття й значення фінансового контролю.
- •32. Державний бюджет України: його доходи і видатки.
- •48. Виконання бюджетів.
- •64. Державні (місцеві) гарантії.
- •80. Поняття й зміст валютних операцій.
47. Кошторис бюджетних установ: поняття та зміст.
Установи та організації, які утримуються за рахунок коштів бюджетів, для забезпечення своєї діяльності та виконання покладених на них функцій складають та затверджують кошторис доходів і видатків відповідно з бюджетними призначеннями, які встановлені Законом України “Про Державний бюджет”.
Кошторис доходів і видатків бюджетної установи, організації - це основний плановий документ, який підтверджує повноваження щодо отримання доходів та здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання нею своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень.
Зміст кошторису формують дві складові:
· загальний фонд, який містить обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією на виконання бюджетною установою, організацією основних функцій;
· спеціальний фонд, який містить обсяг надходжень із спеціального фонду бюджету та їх розподіл за повною економічною класифікацією на здійснення видатків спеціального призначення, а також на реалізацію пріоритетних заходів, пов’язаних з виконанням установою основних функцій.
Існують наступні види кошторисів:
· індивідуальні кошториси – це кошториси, які складаються бюджетними організаціями. Причому незалежно від того, веде бюджетна організація облік самостійно чи обслуговується централізованою бухгалтерією, індивідуальний кошторис та план асигнувань складаються за кожною виконуваною нею функцією;
· зведені кошториси – це зведення показників індивідуальних кошторисів розпорядників коштів бюджету нижчого рівня за функціональною класифікацією, що складаються головним розпорядником, розпорядником вищого рівня для подання їх Міністерству фінансів України, Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, місцевим фінансовим органам. Зведені кошториси не затверджуються;
· кошториси на централізовані заходи – це кошториси, до яких включаються асигнування тільки в тих випадках, коли проведення таких заходів за рахунок коштів бюджету дозволено законодавством України (централізовані заходи здійснюються головними розпорядниками).
63. Види державної позики.
Державний кредит є невід'ємною складовою економічної і фінансової системи держави. У теорії і на практиці його прийнято поділяти на внутрішній і міжнародний державний кредит, кожен з яких у свою чергу має свої особливості і форми вияву.
Основною формою державного кредиту є державні позики, які прийнято класифікувати за певними ознаками.
За правовим оформленням розрізняють:
— державні позики, що надаються на підставі угод (безоблігаційні). Як правило, угодами оформляються кредити від урядів інших країн (міжурядові позики на двосторонній основі), а також кредити від міжнародних організацій (зовнішні позики на багатосторонній основі);
— державні позики, забезпечені випуском цінних паперів, за допомогою яких мобілізуються кошти на фінансовому ринку.
За місцем розміщення позики поділяються на:
— внутрішні (облігації, казначейські зобов'язання), що розміщуються в певній країні на внутрішньому фінансовому ринку і зазвичай у національній валюті. У процесі розміщення внутрішніх державних позик можуть брати активну участь і нерезиденти. У такому випадку допуск нерезидентів до ринку державних цінних паперів розширює фінансові можливості останнього;
— зовнішні (облігації, фідуціарні позики), які розміщуються на міжнародному фінансовому ринку переважно в іноземній валюті чи безоблігаційні позики, що надаються на підставі угод і надходять ззовні від урядів інших країн, міжнародних організацій та нерезидентів.
Залежно від статусу позичальника (точніше емітента) позики поділяються на:
— державні, що випускаються центральними органами управління (в Україні Міністерством фінансів за рішенням Кабінету Міністрів України). Кошти, акумульовані від їх розміщення, спрямовуються у державний бюджет;
- місцеві, що випускаються місцевими органами управління, а кошти від них спрямовуються у відповідні місцеві бюджети. У розвинутих країнах ринок муніципальних цінних паперів є одним із динамічних і значних за обсягом елементів національного фондового ринку, а місцеві позики є важливою складовою фінансів місцевого самоврядування. Місцеві позики
дають змогу мобілізувати тимчасово вільні грошові кошти для потреб розвитку конкретних регіонів і є однією з форм залучення інвестицій.
Залежно від строків погашення державою своїх боргових зобов'язань розрізняють: короткострокові (поточні, як правило, до одного року), середньостро кові (від одного до п'яти років) і довгострокові позики (понад п'ять років).
За видами дохідності державні позики поділяються на:
— відсоткові, кола виплата доходу за державними позиками здійснюється у вигляді позикового відсотка. При цьому власники державних цінних паперів можуть отримувати дохід як за фіксованою на весь період позики ставкою, так і плаваючою, яка регулярно переглядається і може змінюватися відповідно до певних чинників.— безвідсоткові (дисконтні), які характерні тим, що державні цінні папери реалізуються зі знижкою, а погашаються за номінальною вартістю. Відсотки за такою облігацією не нараховують, а дохід (інтерес) кредитора виникає внаслідок її погашення за ціною, вищою від ціни придбання;
— виграшні, які реалізуються без встановлення фіксованих відсотків, а виплата доходу здійснюється на підставі проведення тиражів виграшів. Власники отримають дохід за умови включення номера їхньої облігації у виграшний тираж погашення, причому дохід отримають лише ті кредитори, чиї облігації виграли.
За характером обігу цінних паперів державні позики поділяють на:
— ринкові, які вільно купуються і продаються на ринку цінних паперів;
— неринкові, які мають обмеження щодо купівлі і продажу, або не допускають виходу цінних паперів на ринок, тобто їх власники не можуть їх перепродати.
79. Валютні обмеження.
Основним елементом національної системи валютного регулювання є валютні обмеження.
Валютні обмеження – законодавча чи адміністративна заборона, лімітування чи регламентація операцій резидентів і нерезидентів з валютою та іншими валютними цінностями.
Валютні обмеження як різновид валютної політики переслідують такі цілі: 1) вирівнювання платіжного балансу;
2) підтримання валютного курсу;
3) концентрація валютних цінностей в руках держави для вирішення поточних і стратегічних завдань.
Залежно від типу валютних операцій (поточних або операцій, пбв'язаних із рухом капіталу) застосовують різний перелік валютних обмежень. У системі валютних обмежень, що діють в Україні слід виокремити такі:
обмеження, пов'язані з ліцензуванням валютних операцій;
обмеження, які зумовлено встановленням порядку придбання іноземної валюти за дорученням і за рахунок резидентів на міжбанківському валютному ринку України з метою забезпечення виконання їхніх зобов'язань за зовнішньоекономічними контрактами;
обмеження, пов'язані з використанням іноземної валюти як засобу платежу на території України;
обмеження, пов'язані з встановленням обов'язкового продажу частини надходжень у іноземній валюті на користь резидентів-юридичних осіб;
обмеження, пов'язані з встановленням порядку здійснення розрахунків у іноземній валюті;
обмеження, пов'язані з відкриттям й використанням валютних рахунків резидентами за межами України;
обмеження, пов'язані з відкриттям і використанням рахунків у національній валюті нерезидентами на території України;
обмеження, пов'язані з переміщенням готівкової національної та іноземної валюти фізичними й юридичними особами через митний кордон України.
Валютні обмеження мають дискримінаційний характер, бо сприяють перерозподілу валютних цінностей на користь держави і великих підприємств за рахунок дрібних і середніх підприємців, ускладнюючи їм доступ до іноземної валюти. Валютні обмеження переважно є складовою політики протекціонізму і дискримінації торгових партнерів. Неабияке значення в їх реалізації мають політичні мотиви.