88. Закон України «Про аудиторську діяльність».

Закон України «Про аудиторську діяльність» був прийнятий 22 квітня 1993 року.

Головним завданням даного закону є правова регламентація інституту аудиторської діяльності, визначення порядку її здійснення і органів, які можуть її дійснювати.

Структурно даний закон складається з 6 розділів і налічує 22 статті.

Розділ І присвячено загальним положенням. В цьому розділі , зокрема визначається сфера дії даного закону, законодавство про аудиторську діяльність, дається перелік основних термінів, які зустрічаюься в законі. Так в ст.. 3 сказано: «Аудит - перевірка даних бухгалтерського обліку і показників фінансової звітності суб'єкта господарювання з метою висловлення незалежної думки аудитора про її достовірність в усіх суттєвих аспектах та відповідність вимогам законів України, положень (стандартів) бухгалтерського обліку або інших правил (внутрішніх положень суб'єктів господарювання) згідно із вимогами користувачів». Також тут визначаютьяс стандарти аудиту і випадки обов’язкового проведення аудиторської перевірки.

Розділ ІІ має назву «СЕРТИФІКАЦІЯ АУДИТОРІВ І РЕЄСТР АУДИТОРСЬКИХ ФІРМ ТА АУДИТОРІВ» і складається лише з 2 статтей, які визначають порядок порядок реєстрації аудиторської діяльності.

Розділ ІІІ має назву «АУДИТОРСЬКА ПАЛАТА УКРАЇНИ». Він визначає правовий статус такого органу як аудиторська палата, визначає її повноваження, засади діяльності, основні функції і компетенцію. Також він регламентує структуру і порядок діяльності Аудиторської палати України.

Розділ IV присвячений загальному порядку проведення аудиторської діяльності. Даний розділ визначає загальні умови і підстави проведення аудиту.

Розділ V визнача права та обов’язки аудиторських фірм.

Розділ VI має назву «ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ АУДИТОРІВ ТА АУДИТОРСЬКИХ ФІРМ» і визначає підстави відповідальності, її види і розмір.

Розділ VII «ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ» містить норми, які регламентують порядок набрання чинності даним законом і необхдінсть вчинення дій відповідними органами для приведення їх діяльності у відповідність з вимогами даного закону.

9. Фінансове право в системі права.

Особливостi, своєрiднiсть i змiст фiнансового права найповнiше розкриваються при спiвставленнi й розмежуваннi його вiд iнших галузей права. Фiнансовi правовiдносини, що передбачають обов’язковим суб’єктом державу, пов’язано з багатьма сторонами її функцiонування.

Конституцiйне право, що має базове значення для всiх правових галузей та iнститутiв, вiдiграє таку ж роль i щодо фiнансового права. Наприклад, Конституцiя України встановлює прiоритет мiжнародних угод над нормами нацiонального законодавства. Принципове значення для формування й функцiонування всiєї системи фiнансового законодавства має й норма Конституції, вiдповiдно до якої закони та iншi правовi акти не повиннi суперечити Конституцiї. Крiм того, деякi норми конституцiйного права одночасно містять основнi засади фiнансового права. Так, ст. 67 Конституцiї України мiстить положення, вiдповiдно до якого громадянин зобов’язаний платити законно встановленi податки й збори.

Взаємодiя фiнансового й адмiнiстративного права виявляється у встановленнi вiдповiдальностi за порушення фiнансового законодавства. Охоронну функцiю фiнансового права обумовлено тим, що адмiнiстративна вiдповiдальнiсть забезнечує виконання платниками податкiв їхнiх обов’язкiв. Наприклад, вiдповiдальнiсть за порушення податкового законодавства мiстить разом з фiнансовими й систему адмiнiстративних саккцiй. При цьому застосування адмiнiстративних санкцiй за фiнансовi правопорушення також неможливе без використання категорiй фiнансового права.

Особливий iнтерес викликає співвідношення фiнансового й цивiльного права. Хоча фiкансове право є публiчною галуззю, між ним i цивiльним правом iснує ,найтiснiший зв’язок. Фiнансове та цивiльне право пов’язанi настiльки тiсно, що дають пiдстави одним бачити в фiнансовому правi додаток до цивiльного права, а iншим стверджувати, що цивiльне право повинно пiдлягати фiнансовому праву. Однак, таке тлумачення взаємозв’язку фiнансового й цивiльного права здатне лише вiдвести вiд сутi справи. Фiнансове право охоплює регулювання господарських процесiв як i цивiльне, але зовсiм у iнших аспектах, iншими методами. До майнових вiдносин, якi заснованно на адмiнiстративному чи iншому владному пiдпорядкуваннi однієї сторони iншiй, у тому числi до фiнансових i адмiнiстративних вiдносин, цивiльне законодавство не застосовують, якщо інше не передбачено законодавством.

Зв’язок фiнансового й кримінального права має двоїсту природу. З одного боку, окремi норми карного права спрямовано на захист тих об’єктiв, що є об’єктами фiнансово-правового регулювання. З iншого боку, квалiфiкацiя деяких злочинiв неможлива без застосування категорiй фiнансового права й норм фiнансового законодавства.

Досить активно застосовують нормативнi акти мiжнародного права, що регулюють фiнансову дiяльнiсть. Наприклад, договори (конвенцiї, угоди) про усунення подвiйного оподатку вання пов‘язують Україну з багатьма державами (Великобританiєю, Польщею та iншими). Особливiстю таких переплетень фiкансового й мiжнародного права є вища юридична чиннiсть мiжнародних договорiв порiвняно з законами.