1. Поняття та функції фінансів.

І. Фiнанси як правову категорiю можна використовувати в двох аспектах:

1) широкому (мiжгалузевому);

2) вузькому (фiнансово-правовому).

В першому значеннi фiнанси (чи окремi їхнi аспекти, боки) використовують багато галузей права й мають загальногалузеве значення. Наприклад, поняття цiни, вартостi, доходу тощо — це вiдносини, що регулює і цивiльне, і фiнансове, і адмiнiстративне, і трудове право та iншi галузi.

В другому випадку йдеться про публiчне значення фiнансiв, як виключно грошових фондiв держави й територiальних громад. У цiй ситуацiї загальногалузеві поняття, категорiї набувають спецiально-галузевого характеру й значення, виражають специфiчнi, однорiднi фiнансово-правовi вiдкосини. Загальногалузевi категорiї доходу, вартостi, і ціни набувають фiнансово-правового значення.

В нашому випадку нас цікавить саме друге визначення фінансів - як грошових фондiв держави й територiальних громад

Особливостi фiнансiв:

1. Фiнанси тiсно пов ‘язані з природою i функцiями держави, визначено її формами й завданнями державного розвитку на конкретному етапi.

2. Фiнанси становлять специфiчнi, однорiднi відносини мiж державою, юридичними й фiзичними особами з приводу формування, розподiлу та використання централiзованих і децентралiзованих грошових фондiв.

3. Фiнанси нерозривно пов’язанi з iснуванням товарно-грошових вiдносин.

4. Фiнанси пов’язані з розподiлом i перерозподiлом частини сукупного суспiльного продукту.

Найважливiшi ознаки, властивостi, риси, що розкривають сутнiсть фiнансiв, знаходять своє вираження в їхнiх функцiях.

ІІ. Функції фінансів:

Розподiльча функцiя фiнансiв гарантує забезпечення державою суб’єктiв вiдносин потрібними грошовими ресурсами, пiдтримку суспiльних пропорцiй. Пiд час розподiлу формують i пiдтримують пропорцiї мiж частинами сукупного суспiльного продукту, нацiонального доходу, забезпечують розвиток розширеного вiдтворення, задовольняють iнтереси держави, пiдприємств, громадян.

Розподiльчу функцiю фiнансiв реалiзують на декількох рiвнях:

1) внутрiшньогосподарський — характеризує розподiл грошових ресурсiв усерединi пiдприємства (формування фондів матерiальних витрат, заробiтної плати, прибутку);

2) внутрiшньогалузевий — забезпечує розподiл коштiв усерединi галузi, мiж пiдгалузями. Насамперед йдеться про розподiл коштiв основних галузей матерiального виробництва (промисловiсть, сiльське господарство, транспорт, зв’язок, будiвництво);

3) мiжгалузевий — розподiл грошових ресурсiв мiж основними галузями. В цих умовах формують основнi пропорції суспiльного вiдтворення;

4) мiжтериторiальний — гарантує надходження коштів окремим регiонам держави, залежить вiд адмiнiстративно-територiального подiлу держави й забезпечує утворення мiсцевих бюджетiв.

Контролюючу функцію фiнансiв органiчно пов’язано з розподiльчою. Вони, фактично, є єдиним механiзмом. Здiйснюючи розподiл грошових фондiв, держава одночасно контролює їхнi розмiри, спiввiдношення, пропорцiї. Контролюючою функцiєю фiнансiв вiдслiдковують увесь процес розподiлу й руху грошових ресурсiв.

17. Види фінансового контролю.

Фiнансовий контроль вiдрiзняється своїм рiзноманiттям. У теорiї фiнансового права склалися рiзнi критерiї, рiзнi пiдстави класифакацiї фiнансового контролю.

Фiнансовий контроль можна класифiкувати залежно вiд:

1. Часу проведення: а) попереднiй; б) поточний (оперативний); в) наступний.

Попереднiй фiнансовий контроль передує здiйсненню фiнан сово-господарських операцiй. Його здiйснюють на стадiї складання, розгляду й затвердження проектiв бюджетiв, кошторисiв, планiв, договорiв. Основна мета цього виду контролю — попередження порушень фiнансового законодавства.

Поточний фiнансовий контроль проводять в короткi вiдрiзки часу, безпосередньо в процесi здiйснення господарських i фiнансових операцiй. Цей контроль можна ще назвати оперативним у силу його гнучкостi й своєчасностi. Найчастiше його здiйснюють щодня, постiйно.

Наступний фiнансовий контроль здiйснюють пiсля завершення конкретної фiнансово-господарсъкої операцiї чи пiсля закiнчення певного звiтного перiоду (наприклад, фiнансового року). Цей контроль можна характеризувати як своєрiдний останнiй «рубiж», перешкоду на шляху порушень. Вiн дозволяє знайти недогляди, допущенi пiд час попереднього й поточного контролю, i здебiльшого вiдрiзняється поглибленим i всеосяж ним пiдходом до вивчення фiнансово-господарської дiяльностi контрольованого суб’єкта, комплексним характером.

2. Суб’єкта, що здiйснює контроль: а) державний; б) мунiципальний; в) суспiльний; г) аудиторський.

Державний фiнансовий контроль здiйснюють органи держави, надiленi компетенцiєю, уповноваженi на виробництво ковтрольних дiй.

Мунiципальннй фiнансовий контроль здiйснюють органи мiсцевого самоврядування. Сфера його застосування досить широка (вiд затвердження мiсцевого бюджету, його виконання та затвердження звiту про його виконання до конкретних питань дотримання фiнансової дисциплiни, що належать до ком петенцiї органiв мiсцевого самоврядування).

Суспiльний фiнансовий контроль становить незалежний фiнансовий контроль, який здiйснюють представники громадсь костi на добровiльнiй i безоплатнiй основi.

Аудиторський фiнансовий контроль є незалежним професiйним фiнансовим контролем, який здiйснюють аудитори (фiзичнi особи) та аудиторськi фiрми.

3. Джерела інформації: а) фактичний; б) документальний.

Фактичний фiнансовий контроль складається з вивчення реального стану об’єкта, який перевiряють, його огляду й обмiрювання в натурi, встановлення дiйсної наявностi грошових i матерiальних ресурсiв, аналiзу отриманої iнформації i документiв на предмет їхньої вiдповiдностi.

Документальний фiнансовий контроль являє собою перевiрку й аналiз первинних документiв (у тому числi й технiчних носiїв iнформацiї. що мiстять вiдомостi про рух коштiв (бух галтерськi й статистичнi звiти, кошториси тощо).

4. Перiодичностi (частоти) проведення:

а) постiйний фiнансовий контроль (ще його можна позначити як щоденний);

б) систематичний фiнансовий контроль;

в) епiзодичний фiнансовий контроль (найчастiше цей вид контролю має разовий характер).

5. Форми проведення:

а) обов’язковий (зовнiшнiй);

б) iнiцiативний (внутрiшнiй).

Обов’язковий фiнансовий контроль проводять у випадках, коли чинне законодавство мiстить вiдповiдну вимогу. Крiм того, iншою пiдставою для його здiйсненкя є рiшення компетентного державного органу. Стосовно iнiцiативного фiнансового контролю, то основни моментом при вiднесеннi до даного виду є елемент «волевиявлення», контроль здiйснюють за самостiйним i добровiльним рiшенням суб’єктiв, що господарюють.

33. Місцеві бюджети: види, склад доходів та видатків.

Визначення мiсцевих бюджетiв мiстяться в ст. 2 Бюджетного кодексу. До мiсцевих бюджетiв належать бюджет:

1) Автономної Республiки Крим, обласнi,

2) районнi бюджети, бюджети органiв у мiстах

3) бюджети мiсцевого самоврядування.

Мiсцевi бюджети можутт складатись iз загального та спецiального фондiв (ст. 13 Кодексу), розподіл на якi в разi необхiдностi визначається законом про Державний бюджет України. До складу видатків загального фонду мiсцевого бюджету входить резервний фонд, кошти з якого видiляють на пiдставi рiшення мiсцевих державних адмiнiстрацiй, виконавчi органи мiсцевого самоврядування (ст. 24 Кодексу). До спецiального фонду бюджету входить бюджет розвитку, деталiзацiю надходжень і витрат якого здійснено в ст. 71 Бюджетного кодексу.

Місцевий бюджет містить в собі надходження і витрати на виконання повноважень органів влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Ці надходження і витрати складають єдиний баланс відповідного бюджету.

Доходи місцевого бюджету - це сукупнiсть безповоротних надходжень, справляння яких передбачено чинним законодавством України, якi використовують для фiнансування виконання державних функцiй.

1. Склад доходів бюджетів МІСЦЕВИХ регулюється ст. 64 – 68 Бюджетного кодексу.

До доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, належать такі податки і збори (обов'язкові платежі): 1) податок з доходів фізичних осіб у частині визначені у законі;

2) 50 відсотків збору за спеціальне використання лісових ресурсів в частині деревини, заготовленої в порядку рубок головного користування, що зараховується до міських бюджетів міст Києва та Севастополя;

3) 50 відсотків збору за спеціальне використання води (крім збору за спеціальне використання води водних об'єктів місцевого значення), що зараховується до міських бюджетів міст Києва та Севастополя користувачами води за місцем її забору;

4) 50 відсотків плати за користування надрами для видобування корисних копалин загальнодержавного значення , що зараховується до міських бюджетів міст Києва та Севастополя;

4) плата за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, що справляється виконавчими органами відповідних рад;

5) плата за торговий патент на здійснення деяких видів підприємницької діяльності (за винятком плати за придбання торгових патентів пунктами продажу нафтопродуктів (автозаправними станціями, заправними пунктами), що справляється виконавчими органами відповідних рад;

6) плата за ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами, що зараховується до міських бюджетів міст Києва та Севастополя ліцензіатами, які здійснюють діяльність на території міст Києва та Севастополя;

7) державне мито в частині, що належить відповідним бюджетам та деякі інші податки.

2. Склад видатків. Видатки та кредитування місцевих бюджетів включають бюджетні призначення, встановлені рішенням про місцевий бюджет, на конкретні цілі, пов'язані з реалізацією програм та заходів визначених в ст.. 88 – 91 БК. Сюди включаються видатки на: 1) державне управління, освіту, 2) охорону здоров'я, 3) соціальний захист та соціальне забезпечення, 4) державні культурно-освітні та театрально-видовищніпрограми, 5) державні програми розвитку фізичної культури і спорту: утримання та навчально-тренувальна робота дитячо-юнацьких спортивних шкіл усіх типів (крім шкіл республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення), заходи з фізичної культури і спорту та фінансова підтримка організацій фізкультурно-спортивної спрямованості і спортивних споруд місцевого значення.

49. Звітність про бюджет.

Четвертою, завершальною стадією бюджетного процесу є підготовка, розгляд і затвердження звітів про виконання Дер­жавного й місцевих бюджетів.

Потрібно розрізняти два види звітності:

1) звітність про виконання Державного бюджету;

2) звітність про виконання місцевих бюджетів.

Так, згідно зі ст. 58 Бюджетного кодексу зведення, складан­ня та надання звітності про виконання Державного бюджету здійснює Державне казначейство України.

Звітність про виконання Державного бюджету буває 3 видів: 1) щомісячна; 2) щоквартальна; 3) щорічна.

1. Місячна звітність про виконання Державного бюджету України надається Державним казначейством України Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України, Рахунковій палаті та Міністерству фінансів України не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним.

2. Квартальний звіт про виконання Державного бюджету України надається Державним казначейством України Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України, Рахунковій палаті та Міністерству фінансів України не пізніше 35 днів після закінчення звітного кварталу. Квартальний звіт про виконання Державного бюджету України включає такі частини: 1) звіт про фінансовий стан (баланс) Державного бюджету України; 2) звіт про рух грошових коштів;

3) звіт про виконання Державного бюджету України;

4) інформацію про стан державного боргу;

5) зведені показники звітів про виконання бюджетів;

6) звіт про кредити та операції, що стосуються державних гарантійних зобов'язань.

3. Річний звіт про виконання закону про Державний бюджет України подається Кабінетом Міністрів України Верховній Раді України не пізніше 1 травня року, наступного за звітним. 2. Річний звіт про виконання закону про Державний бюджет України включає такі частини: 1) звіт про фінансовий стан (баланс) Державного бюджету України; 2) звіт про виконання Державного бюджету України; 3) звіт про рух грошових коштів; 4) інформацію про виконання захищених статей видатків Державного бюджету України; 5) звіт про бюджетну заборгованість; 6) звіт про використання коштів з резервного фонду Кабінету Міністрів України; 7) інформацію про стан державного боргу; 8) звіт про кредити та операції, що стосуються державних гарантійних зобов'язань; 9) зведені показники звітів про виконання бюджетів; 10) інформацію про виконання місцевих бюджетів; 11) іншу інформацію, визнану Кабінетом Міністрів України необхідною для пояснення звіту.

Цей звіт розглядає Рахункова палата й готує висновки щодо використання коштів Державного бюджету. Після цього Вер­ховна Рада України розглядає звіти й приймає рішення за ре­зультатами розгляду.

65. Державний борг: поняття та види.

Державний борг - загальна сума боргових зобов'язань держави з повернення отриманих та непогашених кредитів (позик) станом на звітну дату, що виникають внаслідок державного запозичення.

Залежно від терміну дії, розрізняють короткостроковий (до 1-го року), середньостроковий (від 1-го до 5-ти років) і довго­строковий (5 і більше років) державний борг.

Найважчими є короткострокові борги. За ними незабаром доводиться випла­чувати основну суму з відсотками. Таку заборгованість можна пролонгувати (продовжити), але це пов'язано з виплатою відсотків. Державні органи намагаються консолідувати корот­кострокову й середньострокову заборгованість, тобто пе­ретворити її в довгострокові борги, відклавши на тривалий термін ни плату основної суми й обмежуючись щорічною виплатою відсотків.

Залежно від територіальності, державний борг поділяють на внутрішній і зовнішній. Зовнішній державний борг — це борг Іноземним державам, організаціям і особам. Цей вид боргу є для країни найбільшим тягарем, тому що для його погашення держава повинна віддавати будь-які коштовні товари, робити пенні послуги. Можливі ситуації, коли кредитор ставить ви­значені умови, після виконання яких і надає позику. Якщо пла­тежі за неї складають значну частину надходжень від зовніш­ньоекономічної діяльності країни, наприклад, 20 — 30%, то за­лучати нові позики з-за кордону стає важко. їх надають неохоче й під вищі відсотки, вимагаючи застав чи особливих порук. У деяких малорозвинутих і середньорозвинутих країнах щорічні зобов'язання виплат за позиками перевищують усі надходжен­ня від зовнішньоекономічної діяльності.

Внутрішній державний борг — це борг своєму населенню (юридичним і фізичним особам). Такий борг обумовлює насам­перед перерозподіл доходів країни, сприяє виникненню певних змін у економічному житті.

Залежно від сукупності боргових зобов'язань, державний борг класифікують на капітальний і поточний.

Капітальний містить у собі всю сукупність боргових зобов'язань держави на певну дату.

Поточний державний борг складається з платежів за зо­бов'язаннями, які позичальник повинен погасити в звітному пе­ріоді.

Залежно від суб'єкта, розрізняють державний і муніципаль­ний борг. Визначення державного боргу було вже розглянуто пище. Муніципальний внутрішній борг становить загальну суму заборгованості муніципального утворення за непогашеними бор­говими зобов'язаннями й не виплаченими за ними відсотками.

81. Поняття та зміст валютного регулювання.

Формою реалізації валютної політики держави є валютне регулювання.

Валютне регулювання - спеціальний правовий режим реалізації валютних відносин, який передбачає комплекс заходів, здійснюваних уповноваженими державними органами, спрямованих на організацію функціонування внутрішнього валютного ринку в державі та визначення порядку проведення валютних операцій.

За сферами здійснення слід вирізняти два рівні валютного регулювання:

1) міжнародне

2) внутрішньодержавне.

Міжнародне валютне регулювання здійснюється міжнародними фінансово-кредитними організаціями (переважно Міжнародним валютним фондом) з метою створення єдиного валютного простору, що забезпечує вільний обмін товарами і послугами у світовому економічному просторі. Цілями міжнародного валютного регулювання є стимулювання валютної стабільності, забезпечення механізму валютного регулювання у відносинах між державами та запобігання конкуруючому знеціненню валют, а також установлення системи багатосторонніх платежів за поточними угодами між державами та скасування валютних обмежень, що перешкоджають зростанню світової торгівлі.

Зміст валютного регулювання включає такі моменти:

- установлення і реалізація певного порядку проведення операцій з валютними цінностями на внутрішньому валютному ринку, порядку переміщення валютних цінностей за кордон або на його територію з-за кордону та режиму здійснення іноземних інвестицій;

- забезпечення і захист права власності на валютні цінності;

- регламентація міжнародних розрахунків;

- підтримання стабільного курсу національної валюти та національного платіжного балансу;

- забезпечення необхідного (інтеграційного або ізоляційного) режиму взаємодії країни зі світовим валютним ринком.

Система валютного регулювання має ґрунтуватись на таких принципах:

- єдність і цілісність системи валютного регулювання, що забезпечується формуванням єдиної нормативно-правової бази, поширенням дії валютних обмежень на всю територію держави, єдиним порядком проведення валютних операцій;

— захист національної валюти України та забезпечення її стабільності на внутрішньому валютному ринку;

— стабільність, що передбачає незмінність окремих елементів системи валютного регулювання, зокрема валютних обмежень та порядку проведення валютних операцій;

— гнучкість - коригування системи валютного регулювання залежно від стану внутрішнього валютного ринку, загального макроекономічного стану в кращі і тенденцій розвитку світового валютного ринку;

— стимулювання розвитку міжнародного економічного співробітництва з метою поліпшення інвестиційного клімату в кращі та вирівнювання платіжного балансу.

2. Публічна фінансова діяльність.

I. Фiнансова дiяльнiсть держави - це дiяльнiсть держави щодо формування, розподiлу й використання централiзованих i децентралiзова них грошових фондiв iз метою забезпечення здiйснення функцiй держави, завдань соцiально-економiчного характеру, управлiння обороноздатностi, дiяльностi державних органiв.

Змiст фiнансової дiяльностi є, врештi-решт, проявом усiх функцiй держави, оскiльки реалiзацiя будь-якої державної функцiї вимагає адекватного фiнансового забезпечення.

Фiнансовiй дiяльностi характернi певнi особливостi:

1) на вiдмiну вiд однорiдних сфер державної дiяльностi, вона має мiжгалузевий, загальний характер, оскiльки забезпечення фiнансовими ресурсами спрямовано на всi галузi й сфери державного управлiння, галузь контролю;

2) фiнансову дiяльнiсть реалiзують як державнi органи, так i органи мiсцевого самоврядування (в деяких випадках її реалiзують через спiльну дiяльнiсть цих органiв);

З) фiнансова дiяльнiсть поєднує як безпосереднє управлiння з використанням iмперативних методiв (щодо державних пiдприємств i т.д.), так i непряме, рекомендацiйне управлiння (щодо грошових ресурсiв недержавних юридичних осiб, фiзичних осiб);

4) фiнансову дiяльнiсть здiйснюють через дiяльність як представницьких, так i виконавчих органiв влади.

II. Об’єктом фiнансової дiяльностi є вiдносини, що регулюють рух державних грошових фондiв на всiх стадiях їхнього обороту (формування, розподiл, використання). У вузькому змiстi слова йдеться про рух грошей, якi утворюють державнi фонди.

III. Суб’єктний склад вiдносин, що регулюють фінансову дiяльнiсть, досить традицiйний i визначений (держава, територiальнi громади, юридичнi та фiзичнi особи).

IV. Змiст фiнансової дiяльностi розкрито на окремих стадіях, якими й визначено особливостi її здiйснення:

1. На стадiїї формування централiзованих i децентралізовани фондiв створюють бюджетнi фонди (Державного бюджету України й мiсцевих бюджетiв), децентралiзованi фонди.

2. На стадiї розподiлу коштiв. У цьому випадку потрібно звернути увагу на три рiвнi здiйснення фiнансової дiяльності в умовах цiєї стадiї:

а) на рівнi формування грошових фондiв, що вiдбувається, наприклад, пiд час надходження коштiв у бюджети (податок з доходiв фiзичних осiб, наприклад, подiляють пiд час сплати на три частини, що надходять до мiсцевих бюджетiв рiзних видiв);

б) власне розподiл охоплює рух коштiв, уже закрiплених за окремими бюджетами, на фiнансування державних завдань i функцiй;

в) перерозподiл, який здiйснюють через механiзми непрямих податкiв, мита, трансферних платежiв.

З. На стадiї використання державних коштiв фiнансову дiяльнiсть розподiляють за рiзними напрямами (галузями, регіонами тощо).

4. Завершальною стадiєю є контроль за рухом грошових фондiв.

18. Методи фінансового контролю.

Метод – це сукупнiсть способiв, засобiв i прийомiв для здiйснення контрольних функцiй.

На застосування тих чи iнших методiв насамперед впливають: обсяг компетенцiї контролюючого органа; мета та завдання, якi перед ним поставлено; момент проведення фiнансового контролю.

Серед основних методiв фiнансового контролю можна видiлити:

1. Спостереження (монiторинг) — загальне вiдстеження фiнансової дiяльностi контрольованого суб’єкта. З деякими застереженнями сюди ж можна вiднести й дiяльнiсть з фiнансового монiторингу вiдповiдно до вимог Закону України «Про попередження i протидiю легалiзацiї (вiдмиванню) доходiв, отриманих злочинним шляхом» вiд 28 листопада 2002 року.

2. Облiк становить досить специфiчний фiнансово-контрольний метод, сфера застосування якого переважно обмежується дiяльнiстю контролюючих органiв пiд час здiйснення реєстрації суб’єктiв контролю (наприклад, платникiв податкiв) або в iнших випадках, зазначених чинним законодавством.

3. Обстеження найбiльш притаманно попередньому контролю. Його проводять стосовно конкретних сторiн фiнансової дiяльностi контрольованого суб’єкта. Пiд час обстеження здiйснюють дiагностику його фiнансового стану й дослiджують звiтнiсть, проводять первинний аналiз дотримання фiнансового законодавства, оцiнюють вiдповiднiсть його дiяльностi статутним документам.

4. Аналiз проводять на основi звiтностi (поточної чи за визначений перiод). Вiн грунтується на використаннi таких спецiальних статистичних прийомiв, як iндексний метод, метод середнiх i вiдносних величин. За цього методу фiнансового контролю шляхом аналiтичної дiяльностi дослiджують основнi фiнансово-економiчнi характеристики об’єкта контролю, що найчастiше дозволяє виявити неявнi порушення фiнансової дисциплiни та їхнi причини.

5. Перевiрка. Можна видiлити такi пiдстави класифiкацiї видiв перевiрок, залежно вiд:

а) органiзацiйної ознаки:

— плановi перевiрки (внесено у встановленому порядку в план роботи контролюючого органа);

— позаплановi перевiрки (здiйснюють дещо раптово, поза планом, за наявностi вагомих пiдстав: вказiвки вищого фiнансового органу; при надходженнi скарг громадян або iншої iнформацiї про порушення фiнансової дисциплiни, недоглядах у роботi, що вимагають невiдкладної перевiрки; за вимогою компетентних державних органiв);

б) пiдстави призначення:

- повторнi перевiрки (проводять через деякий час пiсля первинної фiнансової перевiрки у випадку визнання її неякiсно проведеною або з метою контролю за усуненням виявлених порушень. Цю перевiрку проводять за тими ж питаннями й охоплюють той же перiод часу, що i за первинної);

- додатковi перевiрки (здiйснюють для з’ясування питань, що не ставилися перед первинною перевiркою, найчастiше в зв’язку з обставинами, якi знов виникли);

в) мiсця проведення:

— виїзнi перевiрки (здiйснюють за мiсцем розташування об’єкта контролю);

--- камеральнi перевiрки (проводять за мiсцем знаходження органу фiнансового контролю);

6. Ревiзiя є найважливiшим методом фiнансового контролю, що вiдрiзняється найбiльшою дiєвiстю, максимально можливою глибиною й повнотою. Ревiзiю слiд вiднести до наступного контролю. Такий метод фiнансового контролю здiйснюють спецiальнi органи фiнансового контролю, його спрямовано на виявлення фактiв порушення законностi, вiрогiдностi й доцiльностi. При ревiзії провадиться вивчення й аналiз фiнансово- господарської документації на предмет правилъностi ведення бухгалтерського облiку, схоронностi коштів i матерiально-технiчних ресурсiв, своєчасностi й повноти звiтностi.

7. Фiнансово-економiчна експертиза. До компетенцiї Рахункової палати належить здiйснення експертно-аналiтичної дiяльностi. Так, Рахункова палата зобов’язана за дорученням Верховної Ради України проводити експертизу й давати висновки щодо проектiв: Державного бюджету України, законiв і інших нормативних актiв, мiжнародних договорiв України, загальнодержавних цiльовкх програм, програм Кабiнету Мiнiстрiв України та iнших докумектiв щодо питань державного бюджету й фiнансiв України.

34. Поняття та принципи міжбюджетних відносин.

Мiжбюджетнi вiдносини — це вiдносини мiж державою, Автономною Рескублiкою Крим i мiсцевим самоврядуванням щодо забезпечення вiдповiдних бюджетiв фiнансовими ресурсами необхiдними для виконання функцiй, передбачених Конституцiєю та законами України. Метою регулювання таких вiдносин є забезпечення вiдповiдностi мiж повноваженнями на здiйснення видаткiв, закрiплених законодавчими актами за бюджетами, й бюджетними ресурсами, якi повиннi забезпечувати виконання цих повноважень.

Правове врегулювання мiжбюджетних вiдносин здiйснюються роздiлом 4 Бюджетного кодексу України.

Принципи міжбюджетних відносин – це основні кервні положення, на яких будуються міжбюджетні відносини в Україні.

Принципи міжбюджетних відносин:

1) Рівність усіх бюджетів у взаєминах з Державним бюджетом, ця рівність проявляється у встановленні єдиних нормативів відрахувань від місцевих доходів, єдиного порядку сплати загальнодержавнх податків, визначення єдиного підходу до формування фінансової допомоги суб'єктам.

2) Розмежування на постійній основі й розподіл по нормативах регулюючих доходів. Відповідно до податкового і бюджетного кодексу за кожним рівнем бюджетної системи закріплюються конкретні доходи або в повному розмірі, або в якийсь частці, ці доходи називаються власними. Для покриття видатків власних доходів як правило буває недостатньо, тому з вищого бюджету частина доходів передається в нижчестоящі бюджети у вигляді %-х відрахувань, ці доходи називаються регулюючими.

3) Рівність бюджетних прав суб'єктів і муніципальних утворень – відповідно до бюджетного кодексу у всіх суб'єктів і муніципальних утворів однакові бюджетні права.

4) Вирівнювання рівнів мінімальної бюджетної забезпеченості – бюджет будь-якого рівня повинен формуватися виходячи з мінімально припустимої вартості послуг надаваних за рахунок коштів держави, розраховуючи на душу населення (мінімальна бюджетна забезпеченість). Якщо в суб'єктові або муніципальному утворі недостатньо власних і регіональних доходів на вирівнювання рівня мінімальної бюджетної забезпеченості з вищого бюджету виділяється фінансова допомога, у формі дотації.

5) Розподіл і закріплення видатків по рівнях бюджетної системи. Відповідно до бюджетного кодексу видатки розподіляються по 3м рівням бюджетної системи; є видатки, які фінансуються з бюджетів усіх рівнів, розмежування таких видатків здійснюється за згодою між органами влади відповідних рівнів при формуванні своїх бюджетів.

6) Забезпечення заінтересо­ваності виконання планів надходження доходів у Державний та місце­ві бюджети тощо.

Основоположним принципом є звичайно принцип рівності усіх бюджетів у взаєминах з Державним бюджетом.

50. Відповідальність за порушення бюджетного законодавства.

Пiдставою вiдповiдальностi за порушення бюджетного законодавства є бюджетне правопорушення, поняття якого сформу льовано в ст. 116 Бюджетного кодексу України:

«бюджетним правопорушенням – це недотримання учасником бюджетного процесу встановленого цим Кодексом та iншими нормативно-правовими актами порядку складання, розгляду, затвердження, внесення змiн, виконання бюджету чи звiту про виконання бюджету».

Усі випадки бюджетних правопорушень перераховані в статті 116 Бюджетного Кодексу.

Суб’єктом бюджетного правопорушення може виступати лише учасник бюджетного процесу. Вiдповiдно до ст. 20 Бюджетного кодексу учасниками бюджетного процесу є органи та посадовi особи, яких надiлено бюджетними повноваженнями.

Санкції, які можуть застосовуватись до суб’єктів бюджетних правопорушень перелічені в ст. 117 БК.

За порушення бюджетного законодавства до учасників бюджетного процесу можуть застосовуватися такі заходи впливу:

1) попередження про неналежне виконання бюджетного законодавства з вимогою щодо усунення порушення бюджетного законодавства;

2) зупинення операцій з бюджетними коштами;

3) призупинення бюджетних асигнувань - передбачає припинення повноважень на взяття бюджетного зобов'язання на відповідну суму на строк від одного до трьох місяців у межах поточного бюджетного періоду шляхом внесення змін до розпису бюджету (кошторису) у порядку, встановленому Міністерством фінансів України;

4) зменшення бюджетних асигнувань - передбачає позбавлення повноважень на взяття бюджетного зобов'язання на відповідну суму на строк до завершення поточного бюджетного періоду шляхом внесення змін до розпису бюджету (кошторису) та у разі необхідності з подальшим внесенням змін до закону про Державний бюджет України (рішення про місцевий бюджет) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

5) повернення бюджетних коштів до відповідного бюджету - застосовується за порушення бюджетного законодавства, визначене пунктом 24 (щодо субвенцій та коштів, наданих одержувачам бюджетних коштів) частини першої статті 116 цього Кодексу, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

6) зупинення дії рішення про місцевий бюджет;

7) безспірне вилучення коштів з місцевих бюджетів;

Попередження про неналежне виконання бюджетного законодавства з вимогою щодо усунення порушення бюджетного законодавства може застосовуватися учасниками бюджетного процесу, уповноваженими цим Кодексом на здійснення контролю за дотриманням бюджетного законодавства.

Органи уповноважені застосовувати заходи впливу. Рішення про застосування заходів впливу за порушення бюджетного законодавства, визначених пунктами 2-5 та 7 частини першої статті 117 цього Кодексу, приймається Міністерством фінансів України, органами Державної казначейської служби України, органами Державної фінансової інспекції України, місцевими фінансовими органами, головними розпорядниками бюджетних коштів у межах встановлених їм повноважень на підставі протоколу про порушення бюджетного законодавства або акта ревізії та доданих до них матеріалів. Рішення набирає чинності з дня його підписання.

Посадові особи, з вини яких допущено порушення бюджетного законодавства, несуть цивільну, дисциплінарну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з законом.