93. Указ Президента України «Про державну казначейську службу».

Указ Президента України «Про державну казначейську службу» був виданий 13 квітня 2011 року. В даному законі визначається статус державної Казначейської службі, її функції і повноваження.

Державна казначейська служба України (Казначейство України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України (далі – Міністр).

Казначейство України входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для реалізації державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Основними завданнями Казначейства України є:

1) внесення пропозицій щодо формування державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів;

2) реалізація державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Функції .

Повноваження:

• здійснює через систему електронних платежів Національного банку України розрахунково-касове обслуговування розпорядників, одержувачів бюджетних коштів та інших клієнтів, операцій з коштами бюджетів, спільних із міжнародними фінансовими організаціями проектів;

• за погодженням із Мінфіном України залучає на поворотній основі кошти єдиного казначейського рахунка для покриття тимчасових касових розривів місцевих бюджетів, Пенсійного фонду України та для надання середньострокових позик місцевим бюджетам;

• здійснює відкриття та закриття рахунків поточного бюджетного періоду, а також відкриття рахунків наступного бюджетного періоду;

• здійснює розподіл коштів між державним бюджетом, бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а також між місцевими бюджетами відповідно до нормативів відрахувань, визначених бюджетним законодавством, і перерахування розподілених коштів за належністю;

• проводить взаємні розрахунки між державним бюджетом та бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а також між місцевими бюджетами у порядку, встановленому законодавством;

• зводить та складає звітність про виконання державного, місцевих і зведеного бюджетів та подає звітність органам законодавчої і виконавчої влади в обсязі та строки, визначені бюджетним законодавством. Складає та подає відповідним місцевим фінансовим органам звітність про виконання місцевих бюджетів;

• здійснює за дорученням Мінфіну України погашення та обслуговування державного боргу в національній та іноземній валютах та ін..

Казначейство України очолює Голова, якого призначає на посаду за поданням Прем'єр-міністра України, внесеним на підставі пропозицій Міністра, та звільняє з посади Президент України.

14. Фінансове законодавство.

Термін "законодавство " використовують здебільшого як сукупність законів та інших нормативно-правових актів, що регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин і є джерелами визначених галузей права. Цей термін без визначення його змісту використовує і Конституція України (ст. 9,19,118).

У законах залежно від важливості і специфіки регульованих суспільних відносин термін "законодавство" вживається в різних значеннях: 1) в одних маються на увазі лише закони; 2) в інших, насамперед кодифікованих, - як закони й інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента, Кабінету Міністрів України, а іноді - і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади. Частиною національного законодавства, відповідно до ст 9 Конституції України, є також чинні міжнародні договори, згоду на обов’язковість яких дає Верховна Рада України.

Отже, термін "законодавство" охоплює: закони України; чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких дана Верховною Радою України; постанови Верховної Ради України; укази Президента України; декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень і відповідно до Конституції України, та законами України.

Законодавчими актами, що становлять основу фінансового законодавства, с такі:

1. Загальні нефінансові закони - конституційні закони або закони, що стосуються інших галузей права, які містять фінансово-правові норми. Наприклад, найбільш принципові положення, що регулюють основи оподаткування, закріплюються на конституційному рівні (повноваження органів державної влади і управління, загальні принципи оподаткування і х ін.). Іноді приймаються спеціальні конституційні й органічні закони - Закон ФРН про фінансову допомогу Федерації і земель 1969 p.; Конституційний закон про фінанси, що визначає компетенцію Федерації і земель Австрії у сфері податків; Органічний закон 1979 р. про статус автономії Країни Басків (Іспанія), розділ III якого цілком присвячений фінансовим питанням1.

2. Загальні фінансові закони - переважно ті, що регулюють основи фінансової системи. Здебільшого це фундаментальні закони, що встановлюють основи бюджетної системи, місце її окремих елементів. В Україні вони практично не розроблені, хоча й обговорювалися перспективи розроблення фінансового кодексу, закону про фінанси.

3. Загальні інституційні закони — законодавчі акти, що містять положення, якими регулюються окремі інститути в цілому, їх основи, головні характеристики. У цих актах не деталізуються конкретні поняття. До них належать переважно бюджетні і податкові кодекси, що поєднують матеріальні й процесуальні питання, а також основні закони загального характеру (Закон "Про державну податкову службу в Україні", Закон України "Про систему оподаткування" та ін.).

4. Спеціальні інституційні закони - законодавчі акти, що регулюють окремі частини фінансових інститутів. Такими є, наприклад, закони, що містять характеристику окремого виду податку, детальний механізм його обчислення і сплати.

30. Бюджетна система та бюджетний устрій.

Бюджетна система України - сукупність державного бюджету та місцевих бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного і адміністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права (ст. 2 Бюджетного Кодексу).

Бюджетний устрій – це організація і принципи побудови бюджетної системи. Відповідно бюджетна система будуються з урахуванням адміністративно-територіального устрою України.

Бюджетна система складається з таких елементів:

1) Державний бюджет України;

2) мiсцевi бюджети:

а) бюджет Автономної Республiки Крим;

б) обласнi бюджети;

в) районнi бюджети;

г) бюджети районiв у мiстах;

д) бюджети мiсцевого самоврядування:

— бюджети територiальних громад сiл;

— бюджети територiальних громад селищ;

— бюджети територiальних громад мiст i їх об’єднань.

Пiдставами розмежування бюджетiв на мiсцевi й бюджети мiсцевого самоврядування є повноваження певних органів влади щодо їх прийняття та виконання й особливостей формування дохiдної частини.

Доходи мiсцевих бюджетiв мiстять переважно закрiпленi доходи, тобто тi, що надходять за рахунок розподiлу загальнодержавних податкiв i зборiв.

Бюджети мiсцевого самоврядування мiстять як подiбнi до, так i значне коло надходжень власного характеру, доходiв, що формуються за рахунок власних джерел вiдповiдних територiальних громад: мiсцевих податкiв i зборiв; плати за землю; податку з власникiв транспортних засобiв, податку на промисел; коштiв вiд вiдчуження майна; плати за оренду майнових комплексiв, що перебувають у комунальнiй власностi. Бюджети мiсцевого самоврядування- базовi бюджети.

Сукупність всіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системи України, є зведеним бюджетом України. Зведений бюджет України використовується для аналізу і визначення засад державного регулювання економічного і соціального розвитку України.

Зведенi бюджети iснують з метою: а) розрахунку соцiальних i фiнансових нормативiв, норм для складання проектiв бюджетiв; б) аналiзу ефективностi бюджетних витрат; в) з‘ясування пiдстав надання трансфертiв.

Зведенi бюджети не затверджують, вони мають розрахунково-iнформацiйний характер.

46. Бюджетний розпис: поняття, зміст і значення.

Державний і місцеві бюджети виконують за відповідними розписами.

Понняття бюджетного розпису визначене в Бюжетному кодексі України(БКУ).

Згідно зі ст. 2 БКУ «бюджетний розпис - документ, в якому встановлюється розподіл доходів та фінансування бюджету, бюджетних асигнувань головним розпорядникам бюджетних коштів по певних періодах року відповідно до бюджетної класифікації».

1. Розпис Державного бюджету.

Процедура складання та виконання розпису визначається Інструкцією про складання і виконання розпису Державного бюджету України, затвердженою Наказом Міністерства фінансів України №57 від 28 січня 2002 р. (зі змінами та доповненнями.

Розпис Державного бюджету України на відповідний рік (далі – розпис) складається відповідно до бюджетних призначень, установлених Законом «Про Державний бюджет України» та затверджується Міністром фінансів в місячний строк після набрання чинності цим законом. До затвердження розпису Міністерством фінансів обов’язково затверджується тимчасовий розпис Державного бюджету України на відповідний період. Розпис Державного бюджету на відповідний рік включає (зміст розпису Державного бюджету):

— розпис доходів Державного бюджету (далі – розпис доходів), який поділяється на річний розпис доходів загального і спеціального фондів державного бюджету та помісячний розпис доходів загального фонду державного бюджету;

— розпис фінансування державного бюджету (далі – розпис фінансування), який поділяється на річний розпис фінансування загального і спеціального фондів Державного бюджету та помісячний розпис фінансування загального фонду Державного бюджету;

— розпис асигнувань Державного бюджету (за винятком надання кредитів з Державного бюджету), який поділяється на річний розпис асигнувань Державного бюджету загального і спеціального фондів Державного бюджету та помісячний розпис асигнувань загального фонду Державного бюджету;

— розпис повернення кредитів до Державного бюджету та надання кредитів з Державного бюджету (далі – розпис кредитування), який поділяється на річний розпис повернення кредитів до Державного бюджету та надання кредитів з Державного бюджету, помісячний розпис повернення кредитів до загального фонду Державного бюджету та надання кредитів із загального фонду Державного бюджету;

— річний розпис витрат спеціального фонду Державного бюджету з розподілом за видами надходжень; помісячний розпис спеціального фонду Державного бюджету (за винятком власних надходжень бюджетних установ та відповідних видатків).

2. Розпис місцевих бюджетів. Місцевий бюджет виконується за розписом, який затверджується керівником місцевого фінансового органу. Керівник місцевого фінансового органу протягом бюджетного періоду забезпечує відповідність розпису місцевого бюджету встановленим бюджетним призначенням.

Ці документи складають відповідно до загального й спе­ціального фондів бюджету, в розрізі головних розпорядників коштів і за повною економічною класифікацією видатків бюд­жету. Розписи бувають річні, поквартальні, помісячні.

Затверджені розписи передають на паперових і електронних носіях Державному казначейству та Комітету Верховної Ради України з питань бюджету. До того ж, у разі внесення змін у розписи, ці органи має бути обов'язково поінформовано про таке. Державне казначейство протягом трьох робочих днів після затвердження розпису доводить головним розпорядникам ви­тяг із розпису, що є підставою для затвердження в установле­ному порядку кошторисів, планів асигнувань і планів викорис­тання бюджетних коштів.

Значення бюджетних розписів. Значення бюджетних розписів полягає у тому, що вони є головними документами, на основі яких здійснюється виконання Державного і місцевих бюджетів.