62. Сутність, значення і функції державної позики.

В усіх цивілізованих державах основними методами мобілі­зації державних доходів є податки, позики й емісії.

Другим за своїм фінансовим значенням методом мобілізації державних доходів є позика.

Як правова категорія позика — це урегульовані правовими нормами відносини з акумуляції державою тимчасово вільних коштів юридичних і фізичних осіб на принципах добровільності, терміновості й зворотності з метою покриття бюджетного дефі­циту та регулювання грошового обігу.

Кошти, залучені на основі державної позики, надходять у розпорядження державної влади, що перетворює їх на додаткові фінансові ресурси. Мобілізовані таким чином кошти насамперед миг бути призначено для покриття бюджетного дефіциту.

Суспільне значення державної позики полягає в її фіскальній перерозподільчій функціях. Позитивний вплив фіскальної функції державної позики — це рівномірний розподіл податкового тягаря за часом. Вага податкового тягаря, що розповсю­джується на інші покоління, залежить від термінів запозичен­ня коштів і відсотків за позикою, які сплачує позичальник. І Ісрерозподільча функція державної позики зводиться до того, що при проведенні правильної позичкової політики може бути нилучено з обігу значні вільні кошти, які держава перерозпод­ілить між галузями народного господарства, підприємствами й Іншими суб'єктами, що хазяйнують, і мають суттєве соціальне іа економічне значення для суспільства.

Держава використовує позику й для регулювання грошово­го обігу. В умовах інфляції державні позики як основна форма державної внутрішньої позики тимчасово зменшують платосп­роможний попит населення, тому що з обігу вилучають над­лишкові грошові знаки. Однак, при непродуктивному викорис­танні мобілізованих за допомогою державної позики коштів і'кгрелом погашення можуть бути нові позики.

Розміщення

нових державних позик для погашення заборгованості за вже випущеними називають рефінансуванням державного боргу.

78. Валюта та валютні цінності.

Нормативне визначення змісту понять «валюта» та «валютні цінності» має безпосереднє значення в процесі організації сис­теми валютного регулювання й валютного контролю в державі, адже саме через указані поняття законодавець визначає перелік валютних операцій, порядок проведення яких регламентовано нормативно-правовими актами валютного законодавства.

При цьому потрібно сказати, що поняття «валютних цінностей» є ширшим за поняття «валюти».

Відповідно до ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року¹ поняття «валютні цінності» включає такі елементи:

1. валюта України — грошові знаки у вигляді банкнот, казна­чейських білетів², монет і в інших формах, що перебувають у обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучають з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають у обігу, кошти на рахунках, у внесках у банківських та інших кредит­но-фінансових установах;

2. платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, акре­дитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківські документи), виражені у валюті України;

3, іноземна валюта — іноземні грошові знаки у вигляді банк­нот, казначейських білетів, монет, що перебувають у обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної держави, , а також вилучені з обігу або такі, що вилучають з нього, але і

підлягають обмінові на грошові знаки, які знаходяться у обігу, кошти в грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на ра­хунках або вносять до банківських та інших кредитно-фінансо-них установ за межами України;

4. платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, акре­дитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в іноземній ва­люті або банківських металах;

5. банківські метали — золото, срібло, платина, метали плати­нової групи, доведені (афіновані) до найвищих проб відповід­но до світових стандартів, у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів.

У системі валютних цінностей особливий статус має валюта України. Залежно від обсягу обмежень на обмін валюти, слід виокремити три типи конвертованості:

1) конвертованість за поточними операціями — їй притаманна відсутність валютних обмежень за поточними операціями;

2. конвертованість за операціями, пов'язаними з рухом капі­талу, означає відсутність обмежень під час здійснення відпові­дної групи валютних операцій, визначених національним ва­ лютним законодавством;

3) повна конвертованість валюти передбачає відсутність будь-яких обмежень під час здійснення валютних операцій як рези­дентами, так і нерезидентами окремої держави.

За ступенем конвертованості національні валюти поділяють на: вільно конвертовані, частково конвертовані та неконвертовані.

15. Фінансове право і наука фінансового права.

Аналiз фiнансово-правових вiдносин припускає розмежування фiнансового права як галузi права, як навчальної дисциплiни i як науки.

Фiнансове право як галузь охоплює сукупнiсть правових норм, що регулюють фiнансову дiяльнiсть держави й органiв мiсцевого самоврядування.

Фiнансове право як навчальна дисциплiна, навчальний курс охоплює вивчення правових норм, передбачає навчання фiнансовому праву.

Фiнансове право як наука мiстить сукупнiсть знань, категорiй, положень, що вiдображають змiст фiнансово-правових норм, особливостi їхнього застосування на практицi.

Наука фінансового права узагальнює наукові дослідження вчених юристів-фінансистів. Будучи суспільною наукою, фінансове право коригується поглядами, дослідженнями в галузі конституційного, адміністративного права та ін. Це пов’язано насамперед з тим, що предметом вивчення фінансово-правової науки є суспільні процеси, що визначаються рухом публічних грошових фондів.

Розроблення проблем державних фінансів сприяло формуванню певних знань у галузі фінансів, специфічних норм регулювання. У зародкових формах вони були ще в законах Хаммурапі, Руській Правді, Великій хартії вольностей. Більш стійкими погляди на фінанси стали на рубежі XVI-XVII ст. у працях Ж. Бодена, Т. Гоббса, Ш. Монтеск’є. До середини XVIII ст. з’являються спеціальні дослідження в цій галузі: Зонненфельса ("Основні начала поліції, комерції и фінансів", 1776 р.), Юсти ("Докладне міркування про податки", 1755р.; "Система фінансів", 1766 р.). У цей самий період виходять праці У. Петті, А. Сміта, Д. Рікардо. У XIX ст. фінансово-правова наука фактично сформувалася і відбувалася її деталізація на рівні окремих інститутів. Такими дослідженнями стали праці Г. Бллінека ("Бюджетне право"), А. Вагнера, Г. Жеза, Л. Штейна. У XX ст. науку фінансового права в Західній Європі розвивали переважно представники французької школи П. Годме і Г. Жез.

Істотний якісний розвиток науки фінансового права у 70-90-х роках XX ст. пов’язаний з іменами В. В. Бесчеревних ("Компетенция Союза ССР в области бюджета", 1976 р.), Л. К. Воронової ("Правовые основы расходов государственного бюджета в СССР", 1981 р.), С. Д. Ципкіна ("Доходы государственного бюджета СССР. Правовые вопросы", 1973 р., "Финансово-правовые институты и их роль в усовершенствовании финансовой деятельности государства", 1984 р.), Н. І. Хімічевої ("Субъекты советского бюджетного права", 1979 р.), Активно працюють у цей період провідні спеціалісти в галузі фінансового права О. М. Горбунова, Т. С. Єрмакова, Л. Н. Коган, В. Е. Кузниченкова, Н. А. Куфакова, Л. С. Малокотин.

На початку 90-х років XX ст. дещо змінилися умови, орієнтири та особливості розвитку фінансово-правової науки. Основу цих особливостей становила специфіка законодавчого регулювання фінансової діяльності

в Україні. Фундатором фінансово-правової науки в Україні в цей період є Л. К. Воронова. Фактично всі більш-менш помітні дослідження в цій сфері відбувалися під її керівництвом і за ЇЇ участю, та й ті школи, що утворилися в Україні до початку XXI ст., створювалися за її особистої участі й керівництва. В останнє десятиліття в Україні поряд з фундаментальною фінансово-правовою школою, очолюваною Л. К. Вороновою у м. Києві, виникають центри, що активно займаються цією проблематикою (кафедра конституційного й адміністративного права в Чернівецькому державному університеті імені Ю. Федькови-ча; кафедра фінансового права в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого; кафедра фінансового права в Академії державної податкової служби України).