§6. Теорія аргументації

Аргументація існує удвох формах: доведення та спростування.

Доведення — це обгрунтування істинності од­ного положення з допомогою інших шляхом побу­дови відповідного міркування.

Спростування — обгрунтування хибності тези або невідповідності правилам доведення.

У структурі доведення розрізняють тезу (по­ложення, що обґрунтовується), аргументи (поло­ження, з допомогою якого обґрунтовується теза) та демонстрацію (форма логічного зв'язку між тезою та аргументами).

Залежно від способу встановлення істинності тези розрізняють пряме і непряме доведення.

Пряме доведення — доведення, в якому з аргу­ментів, пов'язаних за певною мірою міркування, безпосередньо випливає висновок, який повністю збігається з проголошеною тезою.

Непряме доведення — доведення, в якому істин­ність тези обґрунтовується шляхом встановлення хибності антитези.

Правила доведення

• Тезою може бути лише те положення, яке справді потребує обгрунтування за даних конкрет­них умов.

• Теза повинна бути чітко визначеним і адек­ватно сформульованим судженням (чи системою суджень).

• Теза повинна залишатися незмінною, тотож­ною самій собі впродовж усього доведення.

• Теза не повинна містити в собі логічну супе­речність.

Правила і типові помилки стосовно аргументів

• Аргументи мають бути істинними. Причому їх істинність повинна бути встановленою.

• Аргументи повинні бути судженнями, істин­ність яких встановлена незалежно від тези.

• Аргументи повинні бути достатньою підста­вою для тези.

Суперечка - будь-яке зіткнення несумісних ду­мок, під час якого кожна сторона відстоює свою правоту.

За метою розрізняють такі види суперечок:

• суперечка заради істини;

• суперечка заради переконання;

• суперечка заради перемоги;

• суперечка заради самої суперечки.

Залежно від форми проведення суперечок та засобів, які в них використовуються, останні поді­ляються на дискусію, полеміку, дебати тощо.

Дискусія (від лат. — discussio — дослідження, роз­гляд) — публічна суперечка, яка ведеться компе­тентними людьми на зборах, симпозіумах, конфе­ренціях, у пресі, на семінарських заняттях і ставить за мету розв'язання певної проблеми чи принаймні виявлення шляхів її розв'язання і зближення пози­цій учасників цієї суперечки.

Полеміка (від грецьк. polemikos — войовничий, воро­жий) — один з найпоширеніших різновидів публічної суперечки, для якої характерні протистояння, конф­ронтація, протиборство сторін; форма протиставлен­ня принципово різних думок, ідей, точок зору.

Крім дискусії та полеміки існують й інші види суперечки, зокрема диспут і дебати.

Диспут (від лат. disputar — міркувати) — усна пу­блічна суперечка, що виявляється в обговоренні на­укового чи суспільно важливого питання із залучен­ням широкого кола фахівців і зацікавлених осіб.

Дебати (від фр. debat — суперечка) — суперечка, що виявляється у формі обміну думками з приводу тих чи інших теоретичних положень, подій тощо.

Дебати виникають при обговоренні доповідей і виступів на зборах, засіданнях, конференціях.

У логіці, як і в етиці, засуджується принцип "цілі виправдовують засоби". Не можна бути не­розбірливим у засобах ведення суперечки, ставити над усе перемогу в ній, нехтуючи законами логіки та нормами моралі. Тому ці засоби поділяють на "дозволені" та "недозволені", або на конкретні й неконкретні.

Конкретним засобом суперечки є використан­ня аргументів опонента, зокрема наведених ним фактів, для спростування його точки зору чи за­хисту своєї тези.

Ефективними засобами є виведення раптових, несподіваних для опонента висновків з його тези чи аргументів, які ставлять його в безвихідь або при­наймні дезорганізують, змушують розгубитися.

До некоректних засобів суперечки відносять такі три групи хитрощів: хитрощі стосовно тези, хитрощі стосовно аргументів і хитрощі стосовно демонстрацій.

З'ясувавши сутність та основні види полеміки, можна зробити відповідні висновки. Насамперед зазначимо, що не варто сперечатися без особливої на те потреби. Якщо немає важливої й чітко сфор­мульованої мети, вести суперечку нераціонально.

Необхідною умовою ефективного ведення су­перечки є чітке визначення її предмета і узгоджен­ня точок зору учасників стосовно цього предмета.

У процесі суперечки не можна втрачати її пред­мет (і дозволяти опоненту відволікатися від обра­ної теми).

Ідеальним видом є суперечка заради істини, і наука рекомендує саме таку форму спілкування і пізнання. Не можна в ході суперечки змінювати зміст і обсяг понять, якими оперують (цим самим порушуючи закон тотожності). У іншому разі ви ніколи не зможете ефективно провести суперечку, порозумітися з опонентом, встановити істину.

Важливою передумовою успішного ведення суперечки є наявність аргументів. Причому сила аргументів полягає не в їх кількості, а в перекон­ливості.

Найпереконливіші аргументи слід приберігати її для слушної ситуації, коли можна завдати вирішального удару по тезі супротивника.

Аргументами можуть бути лише істинні, достовірні положення, з яких з необхідністю випливає істинність тези.

Завдання 1

Обгрунтувати тези, підшукавши відповідні аргументи та вид міркування

• Журналіст повинен володіти навичками роботи на ПК.

• Полтавщина багата на видатних людей.

• Вищу освіту України необхідно модернізувати.

Завдання 2

З’ясувати, чи правильні ці доведення

• Старість мудріша від юності, отже, слід раціональ­но керуватися поглядами предків.

• У книзі ціниться або її зміст, або форма викладу. В науковій книзі ціниться зміст. Таким чином, у науковій нині не ціниться форма викладу.