Правила для рівня слів

Словниковий склад повідомлення контролю­ють - порівнюють слова, шо є у повідомленні, з тими, які є в словнику реципієнта.

Звичайно, словники реципієнтів постійно змі­нюються, причому в напрямі поповнення. Крім того, слід враховувати, що слова повідомлень не можуть входити у словник реципієнта на всі 100%. Цього, здавалось би, простого правила іноді важко дотриматися, як, наприклад, у дитячій лі­тературі, де часто можуть виникнути згадані труд­нощі (так, автори можуть використовувати рідко­вживані значення слів, що не відомі дітям). На жаль, для української мови ше не створені частотні словники значень слів, на підставі яких можна хоча б опосередковано судити, чи доступні певним гру­пам реципієнтів деякі значення слів. Тому контро­лювати вживання різних значень слів редакторам доводиться лише інтуїтивно, використовуючи методи творчого редагування.

У повідомленні не слід вживати одне й те ж слово у двох різних значеннях.

Нові слова (незалежно від того, до якого слов­ника вони належать — лінгвістичного чи терміно­логічного), обов'язково повинні бути пояснені в примітках (внутрітекстових чи посторінкових).

До винятків із цього загального правила належать випадки, коли: а) реципієнтові відомий корінь слова; б) контекст дає змогу однозначно встанови­ти значення слова (воно найімовірніше належить до периферійної лексики).

У мовленні (тобто під час передачі повідомлен­ня від автора до реципієнта) — на відміну від осно­вних у мові — слова набувають додаткових значень.

До цих значень належать такі.

• Індивідуальне авторське. Значною мірою залежить від життєвого досвіду автора.

• Контекстуальне. З'являється в слові після його введення до складу повідомлення; визнача­ється лівостороннім контекстом слова.

• Індивідуальне реципієнтське. Завжди існує в словнику реципієнта стосовно будь-якого слова; реалізується під час сприймання повідомлення реципієнтом. Як і авторське, істотно залежить від життєвого досвіду реципієнта.

Типові механізми реалізації переносних зна­чень слів використовують у найрізноманітніших тропах: алегорії, гіперболі, іронії, літоті, метафорі, метонімії, синекдосі, персоніфікації, перифразі, порівнянні, епітеті тощо.

У повідомленнях, розрахованих на задоволен­ня емоційних та естетичних потреб реципієнтів, лексику слід урізноманітнювати.

Для цього редакторові слід використовувати якомога більше фонетичних, парадигматичних, словотвірних, синонімічних варіантів слів.

У повідомленнях, спрямованих на задоволення пізнавальних та навчальних потреб реципієнтів, лексику слід уніфікувати.

Як правило, таким мотивам відповідають по­нятійні повідомлення. Для проведення відповідної уніфікації редакторові слід застосовувати терміно­логічні словники. Ступінь уніфікації повинен бути високим, хоча понятійні повідомлення також пови­нні давати реципієнтам емоційне та естетичне задо­волення.

Крайнім - максимальним - виявом уніфіка­ції лексики є її стандартизація. Для стандартизації лексики редакторові слід використовувати затвер­джені державою стандарти на термінологію.

Правила для рівня словосполучень

Фразеограма — це два чи більше слова, які з'єдна- і синтаксичними зв'язками, утворюють семантичну єдність і в реченні заступають один із його членів.

У повідомленнях фразеограми використовують у вигляді готових одиниць, найчастіше заданих списком. Розрізнятимемо такі лва основні типи фразеограм: фразеологізми (фразеограми з лек­сичним значенням) і складені терміни (фразеогра­ми з термінологічним значенням).

Кожну вжиту в повідомленні фразеограму слід перевіряти на наявність у фразеологічному чи тер­мінологічному словнику.