Лабораторна робота №2

Тема: Перетравлення білків у шлунково-кишковому тракті

Мета роботи: вивчити гідроліз білків ферментами шлунково-кишкового тракту.

Практичне значення роботи: Дослідження проводиться для визначення активності ферментів лікарських засобів, отриманих із підшлункової залози із слизистої кишечника (трипсин, хімотрипсин, панкреатин, фестал і ін.)

Матеріали і реактиви: 0,4 %-ний розчин карбонату натрію, дистильована вода, 0,1 моль/л розчин соляної кислоти, 0,1 % розчин трипсину, біуретовий реактив; пробірки, термостат.

Хід роботи:

Беруть три пробірки і наливають в одну з них 2 мл 0,4 %-ого розчину карбонату натрію, у другу – воду й у третю – розчин соляної кислоти (0,1 моль/л). У першу і третю пробірки додають по 1 мл 0,1 %-ого розчину трипсину (або панкреатину), в другу – 1 мл попередньо прокип'яченого розчину трипсину (або панкреатину). Перемішують проби струшуванням.

У кожну пробірку поміщають по однаковому шматочку звареного курячого яйця і ставлять їх у термостат при 38 ⁰С на 10 хвилин, слідкуючи за розчиненням білка. Відзначають зміни, що відбуваються з денатурованим білком в ході інкубації. Потім вміст пробірок зливають в інші пробірки і проробляють біуретову реакцію.

Висновок до лабораторної роботи.

Лабораторна робота №3

Тема: Визначення концентрації сечовини у біологічних рідинах діацетилмонооксимним методом

Мета роботи: засвоїти методику визначення концентрації сечовини в сироватці крові людини за кольоровою реакцією з діацетилмонооксимом.

Клініко-діагностичне значення: визначення сечовини є важливим діагностичним тестом, що характеризує не тільки стан білкового обміну, але і функціональний стан нирок і печінки.

Підвищення концентрації сечовини в крові відзначається при порушенні видільної функції нирок, при посиленому розпаді білків, надлишковому білковому харчуванні. Зниження рівня сечовини в крові і виділення її із сечею спостерігається при захворюванні печінки (цироз), що пов'язано з порушенням її сечовиноутворюючої функції.

Принцип методу: сечовина утворює з діацетилмонооксимом у присутності іонів Fe³⁺ і тіосемикарбазиду комплекс червоно-рожевого кольору, по інтенсивності забарвлення якого визначають її концентрацію. Цей комплекс має максимум поглинання при довжині хвилі 520 нм.

Реактиви:

1. Реагент діацетилмонооксиму.

2. Реагент тіосемикарбазиду.

3. Калібрувальний розчин сечовини (16,65±0,832) ммоль/л.

4. Розчин трихлороцтової кислоти.

5. Сульфатна кислота.

6. Дистильована вода.

7. Фізіологічний розчин (0,9%-ний розчин NaCl).

Обладнання:

1. Штатив для пробірок.

2. Пробірки місткістю 20 мл ( контрольна, калібрувальна, дослідна проби) (ГОСТ 1770-74).

3. Мірні колби місткістю 50 (1 шт.), 100 (2 шт.), 200 мл (1 шт.) (ГОСТ 1770-74).

4. Дозатор – 10, 20 мкл, 1000 мкл, 200 – 2000 мкл; наконечники.

5. Піпетки місткістю 0,1 мл; 5,0 мл.

6. Фотоелектроколориметр (λ=500 – 546 нм); кювети з товщиною прошарку 1 см; кювети.

7. Водяна лазня, що здатна термостатувати пробірки у бурхливо киплячій воді.

8. Стеклограф або маркер.

9. Годинник.

Матеріал для аналізу: сироватка крові.

Приготування робочих розчинів.

1. Розчин діацетилмонооксиму. У мірну колбу на 100 мл переносять вміст 1 ампули реагенту діацетилмонооксиму, доливають дистильованою водою до мітки. Розчин стійкий при температурі від 0 до плюс 25 ⁰С не більше 2 місяців.

2. Розчин сульфатної кислоти. У мірну колбу місткістю 200 мл наливають 60 – 80 мл дистильованої води і додають, при перемішуванні, вміст флакона із сульфатною кислотою. Після охолодження, об’єм розчину доводять до мітки дистильованою водою. Розчин стійкий.

3. Розчин тіосемикарбазиду. У мірну колбу на 100 мл переносять вміст 1 ампули реагенту тіосемикарбазиду і доводять розчином сірчаної кислоти до мітки. Розчин стійкий при температурі від 0 до плюс 25 ⁰С не більше 2 місяців.

4. Калібрувальний розчин сечовини – готовий до роботи.

5. Розчин трихлороцтової кислоти. У мірну колбу на 50 мл переносять 50% розчин трихлороцтової кислоти і доводять розчин, при перемішуванні, до мітки дистильованою водою. Розчин стійкий.