Тема 10. Основні форми прямої політичної участі.

Вибори: сутність та три основних функції. Проблема довіри до виборів як до прояву демократії. Чинники, що впливають на ефективність виборів: патрон-клієнтні стосунки, невиконання обранцями обіцянок.

Два основних типи виборчих систем (мажоритарна та пропорційна) та їхні особливості.

Референдуми: сутність та типологія. Конституційні, законодавчі та консультативні (плебісцити) референдуми. Обов’язкові, добро­вільні, референдуми-петиції, референдуми-протести, прямі ре­ферендуми, поштові референдуми.

Сучасні тенденції розвитку референдумів у західних країнах (статистичні дані). Небезпека референдумів – маніпуляції думкою громадськості та «диктатура більшості» (Г.Арендт).

Тема 11. Неконвенціональна політична поведінка: загальні підходи до пояснення.

Визначення поняття «соціальний протест». Опір та протест (Ч.Тілі).

Протест як форма колективної поведінки: дві групи концепцій. 1).Протест як соціально-психологічний феномен (Г.Лебон, Г.Тард, З.Фройд, Г.Блумер). Психологія натовпу та маси. Основні риси і функції протесту. 2). Протест як феномен спричинений соціальними умовами. Протест як спроба змінити соціальне середовище: концепція Н.Смелзера про шість елементів, що включає протестна поведінка.

Протест як соціально-політичний феномен: основні підходи. Протест як форма «нетрадиційної», ненормованої політичної поведінки (Р.Марш). Протест як порушення стабільності (С.М.Ліпсет). Протест як неінституціональна форма політичної боротьби за умов, коли інших форм бракує (Д.Школьник). Протест як різновид політичного конфлікту (Т.Р.Гарр, Р.Дарендорф).

«Компромісні» підходи пояснення протесту (Д.Фримен). Спільне у дефініціях протесту (П.Штомпка, Е.Баталов). Два типи протестів: 1) ненасильницькі, законні (санкціоновані, легальні) форми та 2) насильницькі, екстремістські, протизаконні (несанкціоновані, нелегальні) форми протестів. Головні характеристики протестної поведінки.

Тема 12. Соціальна база та основні форми неконвенціональної участі в політиці.

Підходи до визначення соціальної бази протестів: соціальних груп, що є суб’єктами-носіями протестних установок. 1). Протести базуються на найнижчіх соціальних класах та маргінальних групах (Г.Лебон, Е.Хофер, Х.Ортега і Гасет). 2). Протести базуються на різних соціальних групах (не обов’язково найнижчих), які слабко інтегровані у політичну систему (С.Гантінгтон, Г.Маркузе, В.Ядов).

Основні форми протестної поведінки. Сбір підписів під петиціями.

Демонстрації та мітинги: визначення та соціально-політичні функції. Християнська традиція проведення демонстра­цій (східний та західний варіанти).

Ритуали і ритуальна поведінка.

Страйк, бойкот, громадянська непокора.

Політичне насильство: форми екстремізму та тероризм.

Тема 13. Основні чинники неконвенціональної участі в політиці.

Незадоволеність важливими життєвими потребами – основа не конвенціональної протесаної поведінки (Е.Фром, П.Сорокін, Г.Маркузе). Невдоволення – усвідомлене незадоволення існуючим станом речей (наприклад, соціополітичним устроєм), який визнається як несправедливий є причиною протестних настроїв (М.Доган, Д.Пеласі). Концепція депривації – пояснювальна модель причин протесаної поведінки (С.Стауффер, У.Руінсиман).

Багатофакторний характер протестної поведінки (рівень освіти, рівень доходу, вік, загальна соціальна стабільність).

Особливості політичної культури, що впливають на формування протестних установок (готовності до протесту): 1) Підвищення рівня недовіри до офіційних структур влади та політичних лідерів. 2). Низький рівень політичної залученості в легальні, нормативні форми політичної участі (членство в партіях, громадських рухах, участь у виборах, тощо). 3). Низький рівень політичної ефективності – відчуття людиною можливості вплинути законним шляхом на соціальні процеси та політичні рішення, що зачепають його інтереси.