3. Навчальна програма курсу Вступні зауваження.

Історія вчить, що демократія може успішно виконувати свою соціальну роль лише тоді, коли вона перетвориться із «суспіль­ства спостерігачів» на «суспільство участі». В теоріях демокра­тії участь розглядається як дієвий засіб розширення гро­мадської ініціативи і творчості, обмеження всевладдя еліт та бюрократії, як діяльність, що сприяє гармонізації суспільних відносин і розвитку людини в цілому. Із демократією несумісні як зайвий революціонізм, так і повне усунення від політики.

У демократичному суспільстві політична участь є для людей засобом досягнення цілей, реалізації потреб у самовираженні й самоствердженні, виховання громадянськості. В українському суспільстві, бачимо, що відсутність надійних механізмів впливу на владу з боку громади зберігають потенційну небезпеку соціальних вибухів (події листопада-грудня 2004 р.).

У залежності від політичного режиму, традицій, соціокуль­турного середовища, розвиненості інфраструктури, в кожній окремо взятій країні спостерігаються різні масштаби прямої й опосередкованої участі людей у політиці, рівень та якість якої напряму залежать від зрілості громадянського суспільства. Його найважливішими інститутами і разом з тим ефективними каналами реалізації волевиявлення та ініціативи людей виступають політичні партії, громадські організації та рухи, а основною формою участі є вибори у представницькі органи влади. Вибори забезпечують їх легітимність, демократичний характер формування, ротацію на­ціональної і регіональної еліт, тощо.

В Україні створені певні передумови переходу до демокра­тії, а, відповідно, й до ефективної участі громадян у справах держави і суспільства: вдосконалюються її механізми та форми волевиявлення, набуває подальшого розвитку політико-ідеологічний плюралізм, поступово зміцнюються інститути громадян­ського суспільства.

Водночас можна говорити про відносно формальний харак­тер існуючих демократичних інститутів та процедур. Переважна більшість громадян України не задіяна у політичних або громадських об’єднаннях, їх думка, як правило, не береться до уваги у процесі прийняття політичних рішень, тому майже єдиною формою реального впливу на процеси політико-владних відносин залишаються вибори та інші форми конвенційної і неконвенційної участі. У період між виборами громадяни також позбавлені реального впливу на державні структури і представ­ницькі органи влади; ефективних механізмів контролю за їх діяльністю ще не створено.

Досвід провідних держав світу переконливо свідчить, що поступ у напрямку демократичних перетворень неможливий без належного наукового обґрунтування, без знань. Саме органічне поєднання новітніх наукових досліджень з урахуванням аналізу політичної практики має стати основою освіченості фахівця політолога у розумінні політичної поведінки та політичної участі. Це, у свою чергу, потребує засвоєння світо­вого досвіду наукового дослідження політичної участі, прискіпливого вивчення як її західних, так і незахідних моделей.

Курс «Політична поведінка та політична участь» ґрунтується на теоретичному і практичному науковому аналізі досвіду багатьох країн світу, що дає змогу студенту-політологу стати освіченим та компетентним у відповідному колі проблем.

Програму курсу розроблено таким чином, щоб познайомити студента з усіма головними аспектами політичної поведінки людей. Матеріал до тем курсу підібрано з урахуванням практичної корисності, з метою «озброїти» студента-політолога не лише теоретичними знаннями, але й навичками аналізу практичного досвіду, методами дослідження, що є необхідними в практичній діяльності після навчання в університеті.