69. „Рейганоміка” та „Тетчеризм”.

Рейгано́міка — державна економічна політика американського уряду Рональда Рейгана в 1981—1988 роках для подолання економічної кризи 1980—1982 років та її наслідків.

Подолання економічної кризи здійсновалося шляхом запровадження системи реформ і заходів таких як: відмова від кейнсіанських принципів державного регулювання економіки,; жорсткі антиінфляційні заходи, в тому числі: скорочення видатків державного бюджету; стимулювання інвестицій шляхом значного зниження податків на корпорації (з 70 до 50% , а потім — до 34 %) та фізичних осіб з високими і середніми доходами (з 50% до 28 і 15%) та звільнення від оподаткування 6 млн. громадян з низькими доходами; дерегулювання підприємницької діяльності; лібералізація процентних ставок за банківськими депозитами, що призвело до підвищення ставок і припливу іноземних капіталів до банків США; зняття обмежень на проведення прямого інвестування промисловості комерційними банками.

Наслідками «рейганоміки» були: приток зарубіжних грошових коштів до американських банків; підвищення завантаженості промислових потужностей з 70 до 85 відсотків; скорочення безробіття з 11 до 5,5 відсотків; зростання питомої долі США у промисловому виробництві капіталістичних країн з 32 до 35 відсотків та їх товарообігу з 18 відсотків до 21 відсотків і санації національної економіки в цілому.

Тетчеризм — політика консервативного правління Великої Британії на чолі з Маргарет Тетчер (1979—1990), що супроводжувалась приватизацією національних підприємств, монетаризмом у фінансово-економічній сфері, зменшенням фінансування освіти й охорони здоров'я. Політика тетчеризму тісно пов'язана з соціально-економічними поняттями та категоріями неолібералізму та "шокової терапії".

Поняття "тетчеризм", як і "рейганоміка", увійшло до світової економічної літератури, відображаючи нове розуміння економічної політики (у межах неолібералізму — це концепція в економічній науці і практиці управління господарською діяльністю, прихильники якої обстоюють принципи саморегулюван ня, вільного від надлишкової регламентації). Запропонована нова економічна програма М. Тетчер базувалась на теорії економічного лібералізму і його сучасної модифікації — монетаризму.

70. Теорія монетаризму. М. Фрідмен.

Монетаризм

Монетаризм — теорія, яка пропонує відмову від активного втручання держави в економіку і приписує грошовій масі, що перебуває в обігу, роль визначального фактора у формуванні економічної кон'юнктури, розвитку виробництва і зміні обсягів валового національного продукту (ВНП).

Основоположником і інтелектуальним лідером сучасного монетаризму став видатний американський економіст, професор Чиказького університету, Нобелівський лауреат 1976 року Мілтон Фрідман.

Монетаристи вважають вплив держави на економічні процеси багато в чому шкідливими. Вони переконані, що тільки повна економічна свобода і вільне підприємництво спроможні забезпечити стабільність і ефективність економічного розвитку. М. Фрідман вважає, що пряме державне регулювання дає ефект із запізненням в 8-14 місяців, тобто тоді, коли вже потрібні прямо протилежні заходи.

Монетаристи однозначні в оцінці негативного ефекту впливу держави на економіку. Вони стверджують, що держава, проводячи фіскальну кейнсіанську, економічну політику з метою регулювання сукупного попиту, норми нагромадження, споживання і інвестицій, сама того не бажаючи, порушує економічну рівновагу і посилює циклічні коливання.

Монетарні погляди набули ваги протягом 60-х років. Переломним моментом стала дискусія навколо так званих «кривих Філіпса», що характеризують кейнсіанський емпіричний зв'язок між щорічною відносною зміною заробітної плати в грошовому виразі (інфляції) і зайнятості М. Фрідман та його однодумці прийшли до висновку, що «крива Філіпса» далеко не стабільна, особливо з врахуванням ситуації в економіці багатьох ринкових країн в кінці 60-х років, коли зростання інфляції, всупереч траєкторії «кривої Філіпса», почало супроводжуватись не зниженням, а зростанням безробіття, що в 70-х роках зумовило глибоку стагфляцію (стрімке одночасне наростання інфляції і безробіття).

Голова сучасних монетаристів зробив спробу відродити значення грошей, грошової маси і грошового обігу в економічних процесах. В праці «Теоретичні основи грошового аналізу» (1970) М. Фрідман прямо зазначав: «гроші — єдине, що має значення для зміни номінального доходу і для короткочасних змін реального доходу, хоча в цьому є й певне перебільшення, яке, однак, правильно характеризує спрямування наших висновків».

Зусиллями М. Фрідмана монетарна концепція, неоліберальна за своєю суттю, стала основою офіційної економічної політики США, а пізніше і деяких інших ринкових країн.