56. Укр. Економіч. Література 20-30хрр?????????????

Перша течія в Україні була представлена цілою плеядою ві¬домих українських і тих, що працювали тут, учених-економістів, які після Лютневої революції сподівалися втілити свої наукові ідеї на реформаторських засадах розбудови нового суспільства, а після встановлення радянської влади — на шляхах згоди з нею. Серед цих науковців були В. Косинський, К. Воблий, Є. Слуць-кий, Л. Яснопольський, та ін.

Що ж до другої течії суспільно-економічтюї думки в Україні, котра склалася в роки радянської влади як офі¬ційна, то вона була представлена переважно державними, партій¬ними та господарськими діячами, які вийшли з лав професіональ¬них революціонерів і тією чи іншою мірою пропагували ідеї та програми Леніна, розробляли відповідні заходи економічної по¬літики тощо, а також нечисленними професійними економістами-марксистами.Серед перших найвідоміші фігу¬ри — В. Чубар, С. Косіор, В. Затонський, Г. Гринько та ін. Офіційна література всіляко пропагувалася в Україні ленін¬ські положення щодо організації так званої продовольчої спра¬ви. У виступах, статтях, брошурах С. Косіора, О. Шліхтера, Д. Мануїльського та ін. методи продрозкладки розглядалися не лише як зумовлені поточними завданнями,а й як пов'язані із програмни¬ми настановами радянської влади у сфері соціалістичного будів¬ництва. Украй негативно ставилися до економічної програми більшо¬виків В. Косинський, В. Левитський, К. Воблий та інші провідні українські вчені-економісти. Вони попе¬реджали, що націоналізація чи соціалізація землі може спричини¬ти небувалі потрясіння, позбавить краї¬ну останніх продуктів.М. Волобуев усе ж чітко висловив думку: автаркістський колоніальний характер економічної по¬літики щодо України, який за умов Російської імперії призвів до нераціонального розвитку економіки республіки, перетво¬рюючи її на сировинний придаток центральної Росії, не тільки зберігся за умов СРСР, а Й запроектований на далеку перспек¬тиву.

В українській економічній літературі з'яв¬лялися праці, в яких критикувалися економісти, що обстоювали необхідність розроблення плану на основі врахування ринкових закономірностей. Так, на сторінках часопису «Господарство України» були піддані критиці погляди Л. Н. Юровського на проблему плану в радянському господарстві, концепції В. П. Аку-ленка стосовно темпів і типів індустріалізації в СРСР, перспектив¬ного планування тощо. У грудні 1929 р. И. В. Сталін виступив із промовою ,яка послугувала сигналом до розправи із багатьма економістами, які мали власну принци¬пову позицію, чим було завдано відчутного удару по економічній науці. «Економісти відтепер відштовхувалися не від практики, а від «теорії», точніше — від політичних установок.

57. Колективізація та індустріалізація- досягнення, проблеми та наслідки. Колективіза́ція — створення великих колективних господарств на основі селянських дворів. Передбачалося, що результатом колективізації стане ріст виробництва сільськогосподарської продукціїна 150%. Колективізація мала охопити майже всі селянські господарства, відтак, ліквідувавши «шкідливий буржуазний вплив» приватної власності. Фактично, метою було перетворення всієї робочої сили села, а також міста, на робітників державних підприємств. Це встановлювало повний економічний контроль держави над громадянами, значно розширювало її політичне панування над самостійним до цього селянством. Було відомо, що реалізація плану зустріне певний опір, особливо з боку селян, яких мали позбавити землі, проте партійне керівництво приймало його як належне. Найрадикальніше колективізація відбувалася у сільській місцевості, де вона нагадувала війну режиму проти селянства. Історики називають колективізацію однією з причин Голодомору 1932—1933 років в Україні. Більшовики доводили, що рано чи пізно колективне сільське господарство має замінити дрібні селянські господарства. Однак, переконати селян погодитися з таким поглядом буде непросто й довго, особливо після тих поступок, що їх за НЕПу отримали селяни. Реакція селян на створення в 1920-х роках колгоспів та радгоспів була малообнадійливою — до них вступило лише 3% усіх сільськогосподарських робітників СРСР. Тому, опрацьовуючи перший п'ятирічний план, більшовики розраховували, що в кращому разі вони зможуть колективізувати 20% селянських дворів (для України це завдання виражалося в 30%). Зосередивши увагу на індустріалізації, радянське керівництво, в очевидь, вирішило не брати на себе величезний тягар, пов'язаний із докорінним перетворенням сільського господарства. Індустріалізація —комплекс заходів з прискореного розвитку промисловості, вжитих ВКП(б) у період другої половини 20-х до кінця 30-х років^. Здійснювана, головним чином, за рахунок перекачування коштів із сільського господарства: спочатку завдяки «ножицям цін» на промислову і сільськогосподарську продукцію, а після проголошення курсу на форсування індустріалізації (1929 р.) — шляхом продрозкладки. Особливістю радянської індустріалізації був пріоритетний розвиток важкої промисловості та воєнно-промислового комплексу. Всього в СРСР споруджено 35 індустріальних гігантів, третину з яких — в Україні. Серед них слід назвати Запоріжсталь, Азовсталь, Краммашбуд, Криворіжбуд, . Позитивні наслідки Почали давати промислову продукцію гіганти металургії: «Запоріжсталь», «Азовсталь» і «Криворіжсталь».Кількість промислових підприємств за роки довоєнних п'ятирічок зросла в 11 разів. В Україні було побудовано 100 нових шахт. Республіка стала важливою металургійною, вугільною, машинобудівною базою СРСР.У 1930-х pp. в Україні змінилася структура господарства: зросла частка промисловості у порівняні з часткою сільського господарства в загальному обсязі валової продукції республіки.Україна випередила за рівнем розвитку галузей важкої промисловості деякі західноєвропейські країниЗа роки перших п'ятирічок удвічі зросла чисельність робітників. Негативні наслідки індустріалізації Економічна могутність держави була спрямована не на задоволення насущних потреб людей, а на зміцнення тоталітарного режиму і затвердження у свідомості людей ідеологічних норм більшовизму.Посилилася централізація управління промисловістю, утвердилися командно-адміністративні методи управління. Держава відмовилася від непу і почала примусовими засобами визискувати із селян додаткові кошти на форсуваня індустріалізації. У перші п'ятирічки ставку було зроблено на підприємства-монополісти , які згодом фактично підім'яли під себе всю