34. Передумови виникнення та основні методологічні принципи маржиналізму

Поява маржиналізму (marginal — гранич­ний) була об'єктивно зумовлена глибокими якісними змінами на мікро- та макрорівнях, а саме: все більшою монополізацією економіки, формуванням складні­ших форм господарювання та взаємовідносин між виробником і споживачем, інтенсивним процесом інтернаціоналізації ринків та ін.За­сновниками маржиналізму вважаються австрієць К. Менгер (1840—1921), англієць В. С. Джевонс (1835—1882) і француз Л. Вальрас (1834—1910).

Основна ідея маржиналізму — це до­слідження граничних економічних величин як взаємозв'язаних явищ економічної системи на рівні фірми, галузі (мікроекономіка) та національної економіки (макроекономіка). З погляду мето­дології головними принципами маржиналізму є: 1) ідеологічна нейтральність аналізу, тобто звільнення його від впливу ідеології та відокремлення від конкретно-економічних дисциплін для з'я­сування універсальних закономірностей, незалежних від місця і часу; 2) перегляд предмета дослідження: провідною стає проблема раціонального розподілу обмежених ресурсів; 3) ме­тодологічний індивідуалізм, тобто пояснення економічних явищ поведінкою окремих індивідівекономіки як системи взаємозалежних суб'єктів господарювання, а економічних закономірностей як на­слідку взаємодій індивідуальних рішень, основаних на вільному виборі суб'єктів; 4) статичний підхід,; 5) рівноважний підхід; 6) економічна раціональність, яка означає максимізацію суб'єкта­ми господарювання своїх цільових функцій (корисності для спо­живачів і прибутку для виробників); 7) граничний аналіз; 8) ма­тематизація, тобто широке використання математичних методів, зокрема диференціального числення.

Знання основної ідеї та методологічних принципів маржиналі-зму необхідне для розуміння, чому перехід в останній третині XIX ст. від цінностей класичної школи (загального бачення, ме­тоду і навіть предмета) до теоретико-методологічних цінностей маржиналізму було визнано «маржинальною революцією» в еко­номічній теорії.

35.Австрійська школа граничної корисності (Видатні представники – Карл Менгер, Фрідріх Візер, Ойген фон Бем –Баверк).

Першим категорію «гранична корисність» увів в науковий обіг Ф.Візер, обґрунтуванню якої приділялася велика увага.

Ціни залежать не від вартості, яка зумовлена витратами праці, і не від споживчої вартості(корисності), а виключно від суб’єктивних оцінок цієї корисності, точніше від г.к. Під граничною корисністю розуміють суб’єктивну оцінку корисності останньої одиниці запасу певного споживача блага.

На думку К.Менгера г.к.блага визначають 2-ома чинниками-інтенсивністю індивідуальної потреби й рідкістю цього блага. Чим більша інтенсивність потреби при певному обсязі запасу, тим більша оцінка блага індивідом, тим більша його г.к., і навпаки.

К.Менгер не визнавав будь-який вплив цін на г.к. Ціну диктує попит, який ставиться в залежності від граничної корисності.

Концепція ціноутворення О.Бем-Баверка.

Г.к. визначає ціни не опосередковано(через попит), а прямо, встановлюючи межі їх коливань. Верхня, максимальна, межа зміни ринкової ціни будь-якого товару залежить від суб’єктів його корисності покупцем; нижня, мінімальна,-корисність вказаного товару, яка є в продавця.

Теорія відсотків Бем-Баверка.

Для раціоналізації суб’єкта певне благо має велику г.к. тепер, у порівнянні з майбутнім.

Індивідум розраховує на те, що в перспективі запас блага збільшиться, а тому прогнозує зменшення своєї оцінки його г.к.

Нове в дослідженні капіталу- це оцінка теперішньої цінності майбутніх благ, необхідність якої спричиняється розривом у часі між авансуванням коштів на виробництво і ториманням кінцевого продукту.Чим довший цей період, тим більша різниця в оцінках блага «тепер і вмайбутньому», тим усвідомленішою стає потреба проведення цих оцінок до одного моменту часу. Бем – Баверк визничв відсоток на капітал, як частину цінності майбутнього граничного продукту, що виробляється із застосуванням теперішніх засобів виробництва.

Ф.Візер ввів поняття –альтернативні витрати.-Виробляючи(купуючи)певний продукт, підприємець(споживач) ураховує цінність усіх альтернативних шляхів застосування матеріальних або грошових ресурсів, від яких потрібно відмовлятися у разі їх використання обраним шляхом.

Будь-який ресурс може використовуватися в різних виробництвах, тобто мати альтернативні витрати.Витрати на виробництво цього продукту залежать від альтернативних можливостей, якими нехтують внаслідок його виробництва. Поняття альтернативних витрат втрачають свій економічний зміст і роль регулятора споживчого блага тоді, коли кількість блага необмежена.