29. Господарство Німеччини сер.Хvii- пер пол. Хіх

Перехід від феодального до буржуазного суспільного устрою у Німеччині проходив значно повільніше, ніж в Англії і Франції. Державні реформи не ліквідували ні феодальну монархію, ні землеволодіння феодального дворянства (юнкерів), яке лише поділилося своєю владою з німецькою буржуазією.

Німеччина, що не мала могутніх зручних портів, фактично була ізольована від морських торгових шляхів. Знаходячись в центрі Європи, вона в першій половині XIX ст., як аграрна країна, фактично грала роль крупного придатка промислових капіталістичних країн – Англії, Голландії і навіть Франції. Вивозячи у західні країни сільськогосподарську сировину і ліс, німецькі купці ввозили до Німеччини дешеві іноземні промислові товари. Німецька мануфактура, що зародилася тільки у кінці ХVIII ст., була дуже слабка, переважну більшість промислових виробів виробляли ремісничі цехи, що тягнули жалюгідне існування, але у той же час перешкоджали раціоналізації виробництва. В середині XIX ст. чисельність промислових робочих (1,5 млн.) поступалася чисельності ремісників (2 млн.).

Впровадження перших парових двигунів у німецькій промисловості почалося лише у 30-40-х рр. XIX ст., але про промисловий переворот ще не могло бути і мови. Так, на всіх підприємствах землі Сілезії у 1837 р. працювало 8 парових двигунів загальною потужністю 158 л. с., а на бавовняних фабриках англійського графства Ланкашир – 714 парових машин загальною потужністю 20 тис. л. с.

30. Основні положення та представники Історичної школи

Історична школа була особливим феноменом, бо жоден з її прихильників не зробив навіть спроби, користуючись своїм методом, побудувати якусь завершену політекономічну доктрину, що могла б замінити класичну. Однак саме ця школа привернула увагу до конкретних проблем і тим самим сприяла розширенню предмета дослідження політичної економії.

Лідером історичної школи був Вільгельм Рошер, Іншим німецьким адептом історичного методу був професор-економіст Бруно Гільдебранд, Третій представник історичної школи Карл Кніс.

Критичне ставлення до класичної школи об’єднує їхні теорії, але головне — це намагання визначити й простежити тенденції суспільного розвитку, а потім вплинути на нього, не обмежуючись теоретичними узагальненнями. На їхній погляд, саме пасивність є головним недоліком класичної політекономії.

Історичний метод дослідження представників цієї школи характеризується аналізом економіки й економічної поведінки з погляду всіх історичних аспектів людського життя: історії розвитку культури, науки, мистецтв, індустрії, релігії, моралі, державних інституцій і т.д., тобто кожен елемент цивілізаційного процесу стає предметом уваги. З цього методу скористались і камералісти, наприклад Гегель і Савіньї, котрі сприймали історичний розвиток суспільства як позитивну практику, культуру і мораль — як прояви гуманістичного духу, а державу — як найголовніше в ієрархії суспільних явищ.

31. Основні пол. Марксистської економічної теорії (Вчення про капітал, Додаткова вартість, Відтворення)

Марксизм виник у 40-х рр. ХІХ ст. як напрям класичної політекономії, що претендував на вдосконалення методу теоретичних досліджень і створення нової соціальної картини світу.

Засновники марксизму Карл Маркс та Фрідріх Енгельс були сучасниками і свідками утвердження капіталістичних відносин, отже формування марксистського економічного вчення відбувалося тоді, коли поступальний розвиток капіталізму зазнав перших глибоких криз. Цей процес супроводжувався загостренням суспільних суперечностей, проявом яких були заворушення, повстання, соціальні потрясіння.

Вчення про капітал

Праця над цим фундаментальним твором тривала понад п’ятнадцять років. Її було задумано як критичний огляд поширених у ті часи економічних теорій. Кілька рукописних варіантів «Капіталу» (1857—1865) у вигляді нарисів та закінчених теоретичних викладок давно були готові до друку, однак Маркс намагався надати цьому твору характеру вичерпної, логічно закінченої теорії. Головною метою дослідження, за словами Маркса, було «відкриття економічного закону руху сучасного суспільства». Перший том «Капіталу» вийшов з друку 1867 р., і йому Маркс дав заголовок — «Процес виробництва капіталу».

Центральною проблемою цього тому є проблема виробництва додаткової вартості як основи розвитку й виразника відносин між капіталом та працею. Теза, з якої виходить Маркс у своєму аналізі, — це визначальна роль виробництва щодо розподілу, обміну та споживання.

Другий том «Капіталу». Другий та третій томи «Капіталу» вийшли в світ завдяки Фрідріху Енгельсу, що, виконуючи заповіт Маркса, доопрацював його рукописи і забезпечив їх видання. Вони були логічним продовженням та розвитком ідей першого тому.

Другий том «Капіталу» має заголовок «Процес обігу капіталу».

Розглянувши проблеми виробництва капіталу, Карл Маркс, визначаючи його суть, указував, що капітал виникає в обігу та поза обігом одночасно. Обіг зумовлюється виробництвом і набирає тих форм, які відповідають вимогам виробництва.

Проблема, що її Маркс намагається вирішити в другому томі «Капіталу», — це визначення ролі обігових форм у створенні додаткової вартості та капіталу, а також дослідження суперечностей обігу за капіталізму.

Третій том «Капіталу». Процес руху капіталу, що розглядається Марксом як єдність процесу виробництва та обігу, не може дати повного уявлення про всі форми капіталу, що забезпечують су­спільне відтворення. Тому Маркс повертається до аналізу процесу капіталістичного виробництва, взятого у єдності всіх його сторін. Він намагається знайти і показати ті форми, що виникають з процесу руху капіталу, що проявляються на поверхні економічних явищ унаслідок взаємовпливу різних капіталів та конкуренції між ними. Саме цим проблемам присвячено III том «Капіталу», що вийшов у світ 1894 р. під назвою «Процес капіталістичного виробництва, узятий в цілому».

Четвертий том «Капіталу» — «Теорії додаткової вартості» —вийшов у світ в 1905—1910 рр. за редакцією К. Каутського, якому Енгельс заповів видання цієї праці. Цей том відповідає тій частині «Економічних рукописів 1861—1863 рр.», що в ній Маркс викладає майже двохсотрічну історію пошуків джерел додаткової вартості буржуазною політичною економією. На відміну від «Критики політичної економії» (інша назва «Капіталу») ця частина є оглядом розвитку теорії і коментарем до спроб проаналізувати механізми руху капіталістичного виробництва з позицій обігу та теорії вартості.

Додаткова вартість

Марксова теорія доданої вартості ґрунтується на гіпотезі, згідно з якою вартість товару, представленого на ринку визначається обсягом суспільно необхідної [людської] праці витраченої на його виробництво. Згідно з Марксом вартість товару і є нічим іншим як реалізованою опредмеченою працею, людська праця являється єдиним джерелом ринкової вартості. По-перше я арґументуватиму, що як марксова теорія детермінованості ринкової вартості товару витраченою на його виробництво [людською] працею, так і побудована на ній теорія доданої вартості, являються по-суті хибними. По-друге, я арґументуватиму, що передумови марксової теорії вартості належать до чогось, що можна назвати “гуманістичною ідеологією”, а також, що описана Марксом модель утворення вартості внаслідок людської праці є по-суті метафізичною теорією “відчуження сутності”, як ми її знаємо з робіт Геґеля. В зв’язку з цим, я робитиму наголос на тому, що вартість товару не є виключно продуктом людини. По-третє, на мою думку, антикапіталістична теорія ринкових та виробничих відносин не потребує теорії доданої вартості, а швидше чогось на кшталт елементарного аналізу владних відносин, які спричиняють до розподілу власності, як передумову обміну на ринку. Боротьба проти поневолення та вимоги соціальної справедливості є в цьому сенсі самодостатніми та не потребують подальшого теоретичного обґрунтування.

Відтворення

К. Маркс стверджує, що нормальний процес відтворення суспільного капіталу може відбуватися лише тоді, коли товарний капітал усіх капіталістів набере грошової форми. Головна проблема будь-якого товарного виробництва — це перетворення товару на гроші. Тому основна умова відтворення суспільного капіталу — вирішення проблеми реалізації сукупного суспільного продукту, величезної маси різнорідних товарів. З важливих припущень, необхідних для теоретичного аналізу умов відтворення суспільного продукту, можна також назвати: поділ суспільного продукту на два великі підрозділи — засоби виробництва (I) та предмети споживання (II) і співвіднесення їх із вартісною формою; відповідність цін і вартостей; існування лише двох класів у капіталістичному суспільстві — капіталістів та найманих робітників; постійна величина норми прибутку; незмінність органічної будови капіталу; абстрагування від різниці між основним та оборотним капіталом та від кредитних грошей, міжнародної торгівлі, невиробничої сфери, оподаткування, земельної ренти.

Крім того, Маркс спочатку аналізує умови реалізації суспільного продукту за простого відтворення і лише потім будує схему обміну за розширеного відтворення.

Він доводить, що помилкою Адама Сміта було зведення всього суспільного продукту лише до нової створеної вартості (чистого продукту, чи національного доходу), що призвело до ігнорування фактора виробничого споживання. На думку Маркса, саме цей вид споживання відіграє вирішальну роль у формуванні пропорцій су­спільного відтворення.