52.Неокейнсіанські теорії економічного зростання.

Послідовник Кейнса англійський економіст Рой Харрод у спробі подолати кейнсіанську статичну модель розробив динамічний варі­ант теорії економічного зростання. «Динаміка», за Харродом, перед­бачає стійкий темп зростання протягом тривалого часу на відміну від «статики», що передбачає просте відтворення.

Ха­ррод виходить з того, що підставою економічного зростання є три фактори: робоча сила, випуск продукції або дохід на душу населен­ня, розмір наявного капіталу. Для розробки своєї моделі він запро­вадив такий показник науково-технічного прогресу, як капіталоміс­ткість, тобто відношення величини капіталу до обсягу випуску продукції.

Р.Харрод запро­понував своє рівняння «гарантованого зростання».

де Gn — темп зростання валового національного продукту;

S — відношення чистих заощаджень до сукупного доходу, або норма нагромадження;

Cr — маржинальний коефіцієнт капіталомісткості, або відно­шення капіталу до випуску продукції.

визнання постійності в тривалому періоді норми нагрома­джень (частка нагромаджень у доходах) і граничної ефективності інвестицій (маржинальний коефіцієнт);

пояснення того, що динамічна рівновага і сталі темпи еко­номічного зростання досягаються не автоматично, а є результа­том активного державного регулювання економіки;

визнання вирішальної ролі інвестицій у забезпеченні зро­стання доходу, що сприяє розширенню зайнятості, яка, своєю чер­гою, запобігає виникненню недовантаження підприємств і безро­біття;

визнання кейнсіанської концепції про залежність характеру і динаміки економічних процесів від пропорцій між інвестиціями і заощадженнями, а саме: випереджувальне зростання інвестицій є причиною інфляції, а заощаджень — причиною неповної зайня­тості. Звідси — лише рівність Інвестицій і заощаджень забезпе­чує економічну рівновагу без інфляції й за повної зайнятості.

53. Теорії конкуренції е. Чемберлена, Дж. Робінсона,Шумпетра.

Ефективна конкуренція, за Шумпетером, можлива тільки за умов економічної динаміки.

Цей стан забезпечується якісно новим рівнем виробництва, що базується на безперервному запроваджуванні нововведень, новаторстві.

Вона не зв’язана з традиційним ціноутворенням, з досягненням верхньої межі рентабельності, а означає змагання в усіх сферах діяльності. Ціноутворення більше не обмежується впливом самих тільки попиту і пропозиції.

Головним агентом ефективної конкуренції є підприємець-новатор, а її важливою умовою — монополізація виробництва, яка дає змогу нагромаджувати кошти для впровадження інноваційних програм.

Будь-яка успішна інновація веде до монополії, а будь-яка монополія сприяє інновації.

Конкуренція стимулюється тяжінням підприємця-новатора до отримування надприбутків за рахунок переваг, набутих не зменшенням витрат, а внаслідок повного усунення конкурента з ринку.

За умов досконалої конкуренції стимул до технічного прогресу стає дуже слабким, бо надприбуток від інновацій швидко ліквідується конкурентами, які не витрачаються на розробки та впровадження нововведень, але негайно їх переймають. Досягнуті переваги перетворюються на втрати. Для економічного розвитку все більш необхідними стають великі капітали.

У теорії недосконалої конкуренції Дж.Робінсон намагалася встановити механізм формування цін в умовах, коли кожний виробник може бути монополістом своєї продукції.

Зростання цін, на думку Робінсон, вимагає обов'язкового втручання держави в економіку за допомогою заходів податкової і бюджетної політики.

У недосконалій конкуренції Дж.Робінсон бачила порушення рівноважного стану конкурентної господарської системи й експлуатацію найманої праці.

За недосконалої конкуренції, продукції випускається менше, ніж за досконалої конкуренції. У результаті відбувається зростання цін, яке є наслідком:

• домовленості між фірмами;

• обмеження доступу в галузь сторонніх фірм.

Під монопсонією мається на увазі тип ринкової структури, за якої є монополія єдиного покупця певного товару. Робінсон стверджувала, що монопсоністом може бути велика фірма, яка використовує працю робітників за нав'язаними нею умовами.

Е.Чемберлін у своїй праці показав існування спеціального виду монополії, яка є необхідною складовою конкурентної ринкової системи. Він вказав на два способи поєднання монополії з конкуренцією:

• створення ринку ймовірно рідкісних товарів — цей варіант можливий за наявності двох або невеликого числа продавців;

• ринок диференційованих продуктів — контроль продавців над товарами, що мають особливі ознаки.

Запропонований ним варіант монополістичної конкуренції має такі характерні ознаки:

• число продавців досить велике;

• кожна фірма діє на ринку, не враховуючи свого впливу на поведінку конкурентів;

• товар якісно різнорідний, тому покупці віддають перевагу товарам із торговою маркою конкретних продавців.