14.Суть, особливості та види управлінських рішень.

Управлінське рішення — це вибір альтернативи, речове відбиття власне управління (менеджменту), певною мірою його підсумок. Воно є результатом обдумувань, дій та намірів, висновків, міркувань, обго­ворень, постанов тощо, спрямованих на реалізацію цілей управ­ління.

Рішення вимагають відповідальності, систематизації дій, організова­ності тощо. Їх можна класифікувати за певними ознаками:

За сферою охоплення:

• загальні (стосуються всієї організації);

• часткові (стосуються конкретних підрозділів, служб, проблем тощо);

за тривалістю дії:

• перспективні;

• поточні;

за рівнем прийняття:

• на вищому рівні управління;

• на середньому рівні управління;

• на нижчому рівні управління;

за характером розв'язуваних завдань:

• організаційні запрограмовані (їх виділяти у менеджменті запро­понував американський науковець Герберт Сайман на основі залучення комп'ютерної термінології). Це певний відомий перелік кроків, тут мало альтернатив;

• організаційні незапрограмовані, викликані новими або невідомими факторами та ситуаціями. Це можуть бути рішення з реалізації цілей організації, поліпшення якості продукції, вдосконалення структури управління, методів мотивації тощо;

• компромісні, які повинні врівноважувати протиріччя, що виника­ють (обґрунтував американський фахівець Роберт Кац);

за способом обґрунтування:

• інтуїтивні, тобто ті, які базуються на відчуттях менеджера у пра­вильності вибору. Зрозуміло, що обґрунтованість визначається особисти­ми якостями менеджера;

• які базуються на судженнях (думках, міркуваннях, висновках). Це вибір, зумовлений знаннями, досвідом, стажем, кваліфікацією. Оскільки такі рішення безпосередньо приймає менеджер, то вони фор­муються швидко і без значних витрат. Але такі рішення можуть призвес­ти до несприйияття нової альтернативи;

• раціональні, обґрунтовані об'єктивними аналітичними проце­сами;

за способом прийняття:

• одноособові;

• колегіальні (розробляє група фахівців, а приймає відповідна гру­па менеджерів);

• колективні (приймаються загальними зборами).

Для того, щоб управлінське рішення досягло своєї мети, воно має відповідати ряду вимог:

Наукова обґрунтованість передбачає розробку рішень з врахуванням об'єктивних закономірностей розвитку об'єкта управління, які знаходять своє відображення у технічних, економічних, організаційних та інших аспектах його діяльності. Цілеспрямованість зумовлена самим змістом управління і передбачає, що кожне управлінське рішення повинно мати мету, чітко пов'язану із стратегічним планом розвитку об"єкта управління. Кількісна і якісна визначеність. Вимога кількісної визначеності управлінських рішень задовольняється встановленням конкретних, виражених у кількісних показниках, результатів реалізації рішення, яке розробляється. Правомірність. Будь-яке управлінське рішення повинне випливати з правових норм та виходити з компетенції структурного підрозділу управління чи посадової особи. Оптимальність. Вимога оптимальності зумовлює потребу в кожному конкретному випадку вибору такого варіанту рішення, який відповідав би економічному критерію ефективності господарської діяльності, максимум прибутку при мінімальних витратах. Своєчасність рішень означає, що вони повинні прийматися у момент виникнення проблеми, порушень, відхилень у перебігу господарських процесів. Комплексність управлінських рішень передбачає врахування всіх найважливіших взаємозв'язків та взаємозалежностей діяльності підприємств. Гнучкість. Будь-яке всебічно обгрунтоване рішення в управлінській динамічній системі може потребувати коректив, а інколи і прийняття нового рішення. Повнота оформлення. Необхідно, щоб форма викладу рішення виключала непорозуміння або двозначність у розумінні завдань. Рішення слід формулювати чітко, лаконічно.