- •Еволюція розвитку теорії правління
- •2.Групи та їх класифікація.
- •3.Зміст контролю як функції менеджменту, види контролю.
- •6.Методи та принципи менеджменту.
- •7.Змістові теорії мотивації.
- •9. Зовнішнє середовище менеджменту, макро- і мікрорівень.
- •10.Методи розробки і ухвалення управлінських рішень
- •Колективне обговорення проблем за умов вільного висування проектів рішення;
- •3. Методи прогнозування
- •11.Поняття організаційної структури і фактори, що її визначають
- •12. Функція планування. Стратегічне планування.
- •1. Форми планування в залежності від тривалості планового періоду:
- •13. Поняття комунікацій та комунікаційного процесу. Бар’єри комунікацій.
- •Перешкоди в комунікаціях
- •14.Суть, особливості та види управлінських рішень.
- •15 Типи адаптивних (органічних) структур …..
- •16. Способи розв’язання конфліктних ситуацій
- •17. Стреси, фактори, що їх викликають і шляхи усунення.
- •18. Природа конфлікту, його складові та види конфлікту, причини конфлікту
- •Класифікація та причини конфлікту
- •21 Теорії менеджменту
- •22. Методи менеджменту
- •1. За напрямком впливу на керований об'єкт:
- •2. За способом врахування інтересів працівників:
- •3. За формою впливу:
- •4. За характером впливу:
- •23. Характеристика внутрішнього середовища організації і його компонентів
- •24. Функція організування
- •25. 14 Принципів менеджменту:
- •26. Підходи управління:
- •27. Організація як об’єкт управління
- •28. Процес стратегічного планування
- •29. Прийняття управлінських рішень. Класифікація управлінських рішень.
- •30. Види менеджменту, їх характеристика
- •31. Мета, завдання, обєкт,предмет, субєкт контролю.
- •34. Вдосконалення організаційних та міжособистісних комунікацій
- •35. Порівняльна характеристика формальних та неформальних груп
- •36. Соціальна відповідальність та етика менеджменту
- •37. Поняття влади. Охарактеризувати сім форм влади.
- •38. Функції мотивації. Класифікація мотиваційних теорій.
- •39. Управління формальними групами. Класифікація формальних груп.
- •40. Управління змінами.
- •41. Природа конфлікту, його складові та види конфлікту.
- •42. Способи розв’язання конфліктних ситуацій
- •44. Стратегії концентрованого росту
- •Стратегії інтегрованого росту
- •45.Комунікації в організації. Вимоги до комунікації.
- •Ситуаційні підходи до до керівництвас і лідерства: модель Фідлера, теорія Херсі і Бланшара.
- •Природа та визначення керівництва, лідерства, влади.
- •Теорія “х”, “у” в управлінні
- •Делегування, відповідальність і повноваження. Матриця Ейзенхауера.
- •51 Поняття комунікацій та комунікаційного процесу
- •52 Різновиди та способи ухвалення управлінських рішень.
- •54. Основні закони управління:
- •55 Внутрішнє середовище організації
- •56 Стратегії диверсифікації та скорочення
Ситуаційні підходи до до керівництвас і лідерства: модель Фідлера, теорія Херсі і Бланшара.
а) Ситуаційна модель керівництва Фідлера.
Він рахує що кожній ситуації відповідає свій стиль керівництва. В той же час людина не може пристосувати свій стиль керівництва до ситуації. Тому для забезпечення балансу між вимогами які виникають в ситуації і особистими якостями керівника, Фідлер пропонує розташовувати керівника в такі ситуації, які найкраще підходять до стабільного стилю керівництва.
У результаті такого підходу для моделі Фідлера характерні два параметри:
а) характеристика ситуації;
б) особисті якості та властивості керівника.
Характеристика ситуації формується з урахуванням трьох факторів, які впливають на поведінку керівника:
взаємовідношення між керівником і членом колективу;
структура завдань, тобто чіткість формування завдань і структуризація, стандартність завдання;
посадові повноваження керівника, тобто обсяг законної влади який пов’язаний з посадою керівника і яка являється рівнем підтримки з сторони формальної організації.
В результаті автором розроблено вісім ситуацій – стилів керівництва.
Характеристика особистих якостей керівника формується на понятті «найменш бажаного колеги»(НБК), яке було введено Фідлером за допомогою опитувань. Керівники, які мають НБК у несприятливому вигляді, тримають кермо правління в своїх руках, контролюють процес виконання завдання і мало занепокоєні людськими стосунками. Такі менеджери працюють «на задачу» і турбуються про виробництво і навпаки, які мають (дають) НБК у позитивному вигляді, як правило дуже лояльні, орієнтовані на «людські стосунки» та чуйні до настрою колективу.
Б) Ситуаційна теорія життєвого циклу Хорсі і Бланшера.
Згідно з цією теорією стилі керівництва залежать від «зрілості» виконавців (колективу), яка означає:
здібність нести відповідальність за свою поведінку;
бажання досягти поставленої мети;
досвід і певна освіта по відношенню до конкретного завдання, яке необхідно виконувати.
«Зрілість» не є характеристика якості особи чи групи; скоріше це є характеристика ситуації. Тобто в залежності від завдання окремі виконавці проявляють різний рівень «зрілості» - знаходяться у певній ситуації.
Керівник може міняти свою поведінку в залежності від відносної «зрілості» підпорядкованого, чи групи підпорядкованих. Керівник відчуває цю зрілість і дає свою суб'єктивну оцінку.
Відповідно з теорією життєвого циклу існують чотири рівні зрілості виконавців і відповідно чотири стилі лідерства.
А) давати вказівки (S1)
Б) продавати (S2)
В) брати участь (S3)
Г) делегувати (S4)
Перший стиль S 1 потребує щоб керівник поєднував велику ступень орієнтованості на завдання і малу – на людські відносини.
Стиль «давати вказівки» придатний для виконавців з низьким рівнем зрілості. У даному випадку виконавці не хочуть, чи не можуть відповідати за конкретні завдання і тому потребують відповідних інструкцій, керівництва і контролю з сторони керівника.
Стиль S 2 орієнтований в рівній ступені як на завдання так і на людські стосунки. В цій ситуації виконавці хочуть прийняти відповідальність на себе, але не можуть саме тому, що мають середній рівень зрілості. І як результат керівник вибирає поведінку, орієнтовану на завдання щоб давати конкретні інструкції; в той же час він підтримує бажання і ентузіазм підлеглих виконувати завдання під свою відповідальність.
Стиль S 3 характеризується помірковано(стримано) високою ступеню зрілості: підлеглі можуть, але не хочуть відповідати за виконання завдань.
В цій ситуації керівник разом з підлеглими приймає рішення, допомагає їм, підвищує мотивацію і при цьому не нав’язує своїх вказівок.
Стиль S 4 характеризується високою ступеню зрілості. В цій ситуації підлеглі можуть і хочуть нести відповідальність. Тут найбільш підходить стиль «делегування», а поведінка керівника може вбирати в себе як низько ступень орієнтації як на завдання так і на людські стосунки. Цей стиль має місце в ситуації з зрілими виконавцями, в результаті чого керівник дозволяє їм діяти самостійно без підтримки і вказівок.