- •Еволюція розвитку теорії правління
- •2.Групи та їх класифікація.
- •3.Зміст контролю як функції менеджменту, види контролю.
- •6.Методи та принципи менеджменту.
- •7.Змістові теорії мотивації.
- •9. Зовнішнє середовище менеджменту, макро- і мікрорівень.
- •10.Методи розробки і ухвалення управлінських рішень
- •Колективне обговорення проблем за умов вільного висування проектів рішення;
- •3. Методи прогнозування
- •11.Поняття організаційної структури і фактори, що її визначають
- •12. Функція планування. Стратегічне планування.
- •1. Форми планування в залежності від тривалості планового періоду:
- •13. Поняття комунікацій та комунікаційного процесу. Бар’єри комунікацій.
- •Перешкоди в комунікаціях
- •14.Суть, особливості та види управлінських рішень.
- •15 Типи адаптивних (органічних) структур …..
- •16. Способи розв’язання конфліктних ситуацій
- •17. Стреси, фактори, що їх викликають і шляхи усунення.
- •18. Природа конфлікту, його складові та види конфлікту, причини конфлікту
- •Класифікація та причини конфлікту
- •21 Теорії менеджменту
- •22. Методи менеджменту
- •1. За напрямком впливу на керований об'єкт:
- •2. За способом врахування інтересів працівників:
- •3. За формою впливу:
- •4. За характером впливу:
- •23. Характеристика внутрішнього середовища організації і його компонентів
- •24. Функція організування
- •25. 14 Принципів менеджменту:
- •26. Підходи управління:
- •27. Організація як об’єкт управління
- •28. Процес стратегічного планування
- •29. Прийняття управлінських рішень. Класифікація управлінських рішень.
- •30. Види менеджменту, їх характеристика
- •31. Мета, завдання, обєкт,предмет, субєкт контролю.
- •34. Вдосконалення організаційних та міжособистісних комунікацій
- •35. Порівняльна характеристика формальних та неформальних груп
- •36. Соціальна відповідальність та етика менеджменту
- •37. Поняття влади. Охарактеризувати сім форм влади.
- •38. Функції мотивації. Класифікація мотиваційних теорій.
- •39. Управління формальними групами. Класифікація формальних груп.
- •40. Управління змінами.
- •41. Природа конфлікту, його складові та види конфлікту.
- •42. Способи розв’язання конфліктних ситуацій
- •44. Стратегії концентрованого росту
- •Стратегії інтегрованого росту
- •45.Комунікації в організації. Вимоги до комунікації.
- •Ситуаційні підходи до до керівництвас і лідерства: модель Фідлера, теорія Херсі і Бланшара.
- •Природа та визначення керівництва, лідерства, влади.
- •Теорія “х”, “у” в управлінні
- •Делегування, відповідальність і повноваження. Матриця Ейзенхауера.
- •51 Поняття комунікацій та комунікаційного процесу
- •52 Різновиди та способи ухвалення управлінських рішень.
- •54. Основні закони управління:
- •55 Внутрішнє середовище організації
- •56 Стратегії диверсифікації та скорочення
28. Процес стратегічного планування
Стратегічне планування являє собою процес визначення цілей організації і їхніх змін, ресурсів для їхнього досягнення і політики, спрямованої на придбання і використання цих ресурсів. Стратегічне планування спрямоване на те, щоб забезпечити успіх підприємства, закріпити завойовані ним позиції на ринку збуту, визначити перспективи для подальшого росту
Стратегічний план, з одного боку, зорієнтований на віддалену перспективу, а з іншого боку – повинний бути досить гнучким, щоб при необхідності можна було внести в нього зміни. Практично це програма діяльності підприємства протягом тривалого часу; її необхідно пристосовувати до постійно мінливої ділової і соціальної обстановки.
Процес стратегічного планування можна умовно розділити на чотири фази.
Перша фаза – фінансове планування. Воно обмежується процедурою складання річного бюджету і базується на оцінках і інтуїції вищого керівництва.
Друга фаза передбачає сполучення фінансового і довгострокового планування. Фінансові результати прогнозуються звичайно на 3 – 5 років уперед, найчастіше ґрунтуючись на результатах минулої економічної діяльності.
Недолік такого підходу полягає в тому, що майбутнє важко передбачити, використовуючи тільки фінансові показники. У наш час рішення за такою схемою приймають підприємства з нескладною організаційною структурою.
Третя фаза – концентрація уваги на факторах зовнішнього оточення: новітніх технологічних розробках, демографічних, соціальних, економічних. На основі отриманих даних і заглибленого дослідження ринків збуту можуть розроблятися альтернативні стратегії.
Четверта фаза – стратегічний менеджмент. Крім дій, що відносяться до попередніх фаз, тут підприємства основну увагу приділяють збереженню і зміцнення позицій на ринках. В даний час усі ведучі корпорації розвинутих країн в області планування використовують стратегічний менеджмент.
Процес стратегічного планування можна представити у виді схеми:
Основною ідеєю, як видно зі схеми, є місія організації. Відповідно до обраної місії вищим керівництвом ставиться мета. Для реалізації цілей необхідно досліджувати усі фактори зовнішнього і внутрішнього оточення для того, щоб згодом сформулювати можливі стратегії. Аналіз розроблених стратегій і вибір оптимальної виробляється з урахуванням можливостей фірми і факторів зовнішнього оточення. Вибором стратегії в основному закінчується процес планування. На етапах реалізації і наступної оцінки прийнятої стратегії виявляються її сильні і слабкі сторони, при необхідності вносяться відповідні корективи. Багато підприємств після аналізу реалізації розроблених планів коректують і місію організації.
29. Прийняття управлінських рішень. Класифікація управлінських рішень.
Прийняття управлінських рішень — це визначальний процес управлінської діяльності, оскільки формує напрямки діяльності організації та її окремих працівників. Робота з прийняття управлінських рішень вимагає від менеджерів високого рівня компетентності, значних затрат часу, енергії, досвіду. Вона передбачає і високий рівень відповідальності, оскільки для втілення прийнятих рішень у життя необхідно забезпечити ефективну та злагоджену роботу всього організаційного механізму.Отримані в процесі управлінської діяльності методи менеджменту зможуть впливати на керовану систему тільки після її офіційного визнання, тобто після прийняття управлінського рішення.Управлінське рішення — результат альтернативної формалізації економічних, технологічних, соціально-психологічних, адміністративних методів менеджменту, на основі якого керуюча система організації безпосередньо впливає на керовану.
Сформувавшись у процесі вибору альтернативи, управлінське рішення є певним підсумком управлінської діяльності, результатом обмірковувань дій і намірів, висновків, обговорень, прогнозувань, спрямованих на реалізацію цілей управлінняПрийняття оптимального управлінського рішення можливе внаслідок всебічного аналізу процесів і проблем виробничо-господарської, збутової, фінансової та інших видів діяльності з орієнтацією на інтереси, стратегічні цілі організації. Не менш важливим є врахування чинників, пов'язаних з економією матеріальних, фінансових і трудових ресурсів, отриманням оптимального прибутку тощо.
Класифікація управлінських рішень
Управлінські рішення здебільшого класифікують за кількома ознаками.
1. За сферою охоплення:
загальні рішення — стосуються всієї організації;
часткові рішення — стосуються конкретних підрозділів, служб, проблем тощо.
2. За тривалістю дії:
перспективні рішення — реалізуються протягом тривалого терміну (понад 1 рік);
поточні рішення — реалізуються у короткотерміновому періоді для забезпечення поточної роботи організації.
3. За рівнем прийняття:
рішення на вищому (інституційному) рівні управління;
рішення на середньому (управлінському) рівні управління;
рішення на нижчому (технічному) рівні управління.
4. За особливостями вирішуваних організацією завдань:
організаційні запрограмовані рішення — характеризуються незначною кількістю альтернатив або одноваріантністю; приймаються періодично у стандартних ситуаціях;
організаційні незапрограмовані рішення — спричинені новими факторами та ситуаціями; такими можуть бути рішення щодо реалізації цілей організації, поліпшення якості продукції, вдосконалення структури управління, методів мотивації тощо;
компромісні рішення — покликані врівноважувати протиріччя, що виникають.
5. За способом обґрунтування:
інтуїтивні рішення — ґрунтуються на відчуттях менеджера у правильності вибору; їх обґрунтованість, оптимальність залежить від особистих якостей менеджера;
рішення, які ґрунтуються на судженнях (думках, міркуваннях, висновках); їх передумовою є знання, досвід, стаж, кваліфікація; формуються швидко, але часто не беруть до уваги нових альтернатив;
раціональні рішення — мають у своїй основі науково обґрунтовані аналітичні процеси; здебільшого бувають найоб'єктивнішими.
6. За способом прийняття:
одноособові рішення;
колегіальні рішення — готуються групою фахівців, а приймає їх відповідна група менеджерів;
колективні рішення — приймаються загальними зборами, відповідним колективом.
7. За характером:
економічні рішення;
технологічні рішення;
соціально-психологічні рішення;
адміністративні рішення.