54. Основні закони управління:

1. Закон спеціалізації-передбачає розподіл управлінської діяльності на засадах застосування конкретних функцій менеджменту і категорій, такі як повноваження, компетентність, відповідальність, тошо.

2. Закон інтеграції управління – спрямований на досягнення єдності зусиль усіх підрозділів, служб, працівників для виконання завдань організації шляхом застосування правил, процедур ієрархії управління, особистих зв’язків.

3. Закон оптимального поєднання централізації і децентралізації – покликаний сформувати оптимальний рівень делегування вищим керівництвом нижчим рівням своїх повноважень з метою досягнення високих результатів і сприятливого психологічного клімату і організації.

4. Закон демократизації управління – акцентє свою увагу на участі працівників в управлінських процесах, забезпеченні двохстороннього спілкування, розвитку особистих і професійних якостей підлеглих.

5. Закон економії часу в управлінні – спрямований на підвищення ефективності управлінської праці, зменшення трудомісткості.

6. Закон пропорційності розвитку систем управління – передбачає послідовну та постійну еволюцію свіх управлінських систем організації( виробничої, фінансової, соціальної, інформаційної).

55 Внутрішнє середовище організації

Згідно із системним підходом до управління кожна організація — це

відкрита система, цілісність і життєздатність якої забезпечується

завдяки елементам, з яких вона формується. Сукупність цих елементів

становить внутрішнє середовище організації. Його проектування і

створення відбувається з огляду на специфіку діяльності організації,

кола споживачів, ринкової кон'юнктури, умов господарювання тощо. Система

менеджменту при формуванні внутрішнього середовища організації має

забезпечити відповідність характеристик його найважливіших складових

умовам зовнішнього середовища, в яких організація функціонує.

2. Складові внутрішнього середовища організації

Внутрішнє середовище організації формується керівниками відповідно до їх

уявлень про те, які саме елементи забезпечать її ефективне

функціонування і розвиток. Цим зумовлене існування різних підходів до

структурування внутрішнього середовища організацій. Найчастіше в ньому

виділяють п'ять складових: цілі, структура, технологія, завдання і

персонал, який виконує ці завдання з допомогою відповідної технології.

Деякі представники сучасної російської школи управління вважають, що

внутрішнє середовище — це структура організації, її ресурси та культура;

інші до внутрішнього середовища відносять структуру, рівень розподілу

праці та організаційні комунікації, а також кадровий склад організації,

трудові й технологічні процеси, що використовують для перетворення

ресурсів на необхідний суспільству продукт.

56 Стратегії диверсифікації та скорочення

Диверсифіковане зростання вибирають за умови, що організація не може розвиватися на певному ринку з освоєним товаром, тому вона проникає у нові галузі й сфери шляхом розширення асортименту аж до перетворення її у багатоцільові комплекси. Стратегія диверсифікованого зростання доцільна, якщо ринки, на яких діє певна організація, перебувають на стадії насичення або ж скорочення попиту; антимонопольне регулювання гальмує подальше розширення діяльності в межах галузі. Ідея диверсифікації має багатолітню історію. В сучасних умовах чимало організацій, які володіють значними капіталами, розглядають диверсифікацію як найпривабливіший шлях для інвестування капіталу та зменшення рівня ризику, особливо якщо подальша експансія в основних сферах діяльності є обмеженою.Розрізняють такі види стратегії диверсифікації: концентрична, горизонтальна, конгломератна. Концентрична (центрована) диверсифікація передбачає доповнення номенклатури виробами, які з технічних чи маркетингових позицій подібні на товари організації. При цьому можна використати спеціалізовану систему розподілу. Основна мета полягає в тому, щоб домогтися ефекту синергії та розширити потенційний ринок організації. Наприклад, виробник тракторів може додатково випускати вантажні автомобілі чи комбайни.Горизонтальна диверсифікація передбачає доповнення асортименту виробами, які не властиві для організації, але можуть викликати інтерес у її клієнтів.

Конгломератна (багатогалузева) диверсифікація — це доповнення асортименту виробами, які технічно не пов'язані з продукцією організації та реалізуються на нових ринках.Стратегії диверсифікації вважають найбільш складними та ризикованими, тому що вони передбачають освоєння нових видів продукції чи видів діяльності для нових ринків.

Стратегію скорочення вибирають тоді, коли організація має перегрупувати сили після тривалого періоду зростання чи з'являється необхідність підвищити ефективність. Реалізувати її здебільшого складно. Вона зумовлює скорочення частки ринку для збільшення прибутку внаслідок поступового виходу з ринку чи ліквідації певного виду діяльності.Розрізняють такі види стратегії скорочення: "збір урожаю", скорочення витрат, скорочення та ліквідація організації "Збір урожаю" передбачає відмову від довгострокових цілей і отримання доходів у короткостроковій перспективі. Цю стратегію застосовують здебільшого до безперспективних видів діяльності, щоб одержати максимальний сукупний дохід за період, протягом якого відбувається скорочення їх випуску.Скорочення витрат передбачає пошук можливостей, які сприятимуть зменшенню витрат виробництва, підвищенню продуктивності праці тощо Скорочення організації вимагає закриття або продажу одного з її підрозділів заради досягнення довгострокових цілей. Здебільшого цю стратегію вибирають диверсифіковані організації, щоб узгодити види діяльності або підтримати найперспективніші з них. Вважають, що стратегія скорочення витрат переходить у стратегію скорочення, коли відмовляються від окремих підрозділів чи реалізують основні фонди в значному обсязі.