3. Методи прогнозування

Прогнозування – це спосіб, при якому використовують нагромад­жений у минулому досвід та побічні припущення з метою визначення майбутнього на сучасному етапі

кількісні методи прогнозування

• аналіз минулих років. Виходить із того, що те, яке сталось у минулому, може повторитися в майбутньому;

• причинно-наслідкове (казуальне) моделювання. Використовується у менеджменті для прогнозування тих ситуацій, які залежать більше, ніж від однієї змінної величини. В статистиці цей спосіб прогнозування називають кореляцією;

якісні методи прогнозування

• думка журі – поєднання та усереднення думок експертів – членів журі (ради, комісії тощо);

• сукупна думка збутовиків. Ґрунтується на передбаченні попиту групою досвідчених торгових агентів;

• модель очікування споживача. Базується на результатах опиту­вання клієнтів;

• метод експертних оцінок – процедура, яка дає змогу групі експер­тів дійти певної згоди.

11.Поняття організаційної структури і фактори, що її визначають

Організаційна структура управління – упорядкована сукупність підрозділів, які формують рівні управління, їх взаємозв'язки й за­безпечують керівництво організацією.

Організаційна структура управління й структура орга­нізації (підприємства) – не одне й те ж. Структура організа­ції відображає розміщення організації (підприємства) на площині з урахуванням можливостей використання ба­гатоповерхових приміщень (будівель).

До організаційної структури управління належать:

• ланки управління на кожному його рівні;

• розміщення, зв'язки та підпорядкованість ланок;

• права, обов'язки, повноваження і відповідальність кожної ланки в межах виконання загальних і конкрет­них функцій менеджменту;

• чисельний і професійно-кваліфікаційний склад пра­цівників;

• ступінь централізації та децентралізації функцій менеджмент

Мал. 7.1 – Класифікація організаційних структур управління

Отже, існує дві основні структури управління – лінійна і функціональна, а все інше різноманіття існуючих структур є результатом комбінації цих двох основних типів.

Основними елементами організаційними структурами управління є:

1.склад та структура функцій управління;

2.кількість працівників для реалізації кожної управлінської функції;

3.професійно-кваліфікаційний склад праціників апарату управлінн;

4.склад самостійних структурних підрозділів;

5.кількість рівнів управління та розподіл працівників між ними;

6.інформаційні зв’язки.

12. Функція планування. Стратегічне планування.

Планування – вид управлінської діяльності (трудових процесів), який визначає перспективу і майбутній стан організації, шляхи і спо­соби його досягнення.

Беручи до уваги масштаб передбачення перспекти­ви організації, виділяють стратегічне планування (по­над 1 рік) і оперативне (поточне) планування (до 1 року) (мал. 6.1). Стратегічне планування полягає у виборі курсу розвитку організації – її стратегії. Оперативне плану­вання є одночасно логічним продовженням стратегічно­го планування і способом реалізації стратегії. Тому в американському менеджменті його часто називають пла­нуванням реалізації стратегії.

Суть планування проявляється в конкретизації цілей розвитку всієї фірми та кожного підрозділу окремо на певний період; визначенні госпо­дарських завдань, засобів їх досягнення, термінів та послідовності реалі­зації; виявлення матеріальних, трудових та фінансових ресурсів, які не­обхідні для вирішення поставлених завдань.

Таким чином, призначення планування як функції управління поля­гає в намаганні завчасно врахувати за можливістю всі внутрішні та зовнішні фактори, що забезпечують сприятливі умови для нормального функціону­вання і розвитку підприємств. Воно передбачає розробку комплексу за­ходів, які визначають послідовність досягнення конкретних цілей з ураху­ванням можливостей найефективнішого використання ресурсів кожним виробничим підрозділом і всією фірмою.