1. Форми планування в залежності від тривалості планового періоду:

• перспективне планування (прогнозування);

• середньострокове планування;

• поточне (бюджетне, оперативне) планування.

Планування містить у собі визначення:

• кінцевої та проміжної мети;

• завдань, вирішення яких необхідне для досягнення мети;

• засобів та способів їх вирішення;

• необхідних ресурсів, їх джерел і способу розподілу.

Стратегічне планування має на меті дати комплексне наукове обґрунтування проблем, з якими може зіткнутися фірма в майбутньому, і на цій основі розробити показники розвитку фірми на плановий період.

За основу при розробці стратегічного плану беруть:

• аналіз перспектив розвитку фірми, завданням якого є виявлення тенденцій і факторів, що впливають на розвиток відповідних тенденцій;

• аналіз позицій у конкурентній боротьбі, завдання якого полягає у визначенні, наскільки конкурентоспроможна продукція фірми на різних ринках і що фірма може зробити для поліпшення результатів роботи в конкретних напрямах;

• вибір стратегії на основі аналізу перспектив розвитку фірми в різних видах діяльності та визначення пріоритетів з конкретних видів діяльності з точки зору її ефективності й забезпечення ресурсами;

• аналіз напрямів диверсифікації видів діяльності, пошук нових, більш ефективних її видів і визначення результатів, що очікуються.

13. Поняття комунікацій та комунікаційного процесу. Бар’єри комунікацій.

Комунікації – це обмін інформацією, на основі якої керівник отримує дані, необхідні для прийняття рішень і доводить їх до працівників організації.

Комунікаційний процес – це обмін інформацією між двома або більше людьми. Основна мета комунікаційного процесу – забезпечення розуміння інформації, яка є предметом обміну, тобто повідомлень. Однак сам факт обміну інформацією не гарантує ефективності спілку­вання людей, які беруть участь в обміні. Кожен з нас мав справу з випадками малоефективного обміну ін­формацією. Щоб краще зрозуміти процес обміну інфор­мацією і умови його ефективності, потрібно мати уяв­лення про стадії процесу, в якому беруть участь двоє або більше людей.

У процесі обміну інформацією можна виділити чоти­ри базових елементи:

1. Відправник, особа, яка генерує ідеї або збирає інформацію і передає її.

2. Повідомлення, власне інформація, закодована з допомогою символів.

3. Канал, засіб передавання інформації.

4. Одержувач, особа, якій призначена інформація і яка інтерпретує її.

5. Зворотній зв’язок.

До взаємопов'язаних етапів належать:

• зародження ідеї;

• кодування і вибір каналу;

• передавання;

• декодування.

Перешкоди в комунікаціях

1. Конкуренція між повідомленнями (коли до отримувача одночасно надходить інформація із кількох джерел, адресат надає перевагу тому, яке на даний момент є найбільш важливим для нього)

2. Сприйняття повідомлення адресатом (інформація відправника по іншому інтерпретується адресатом)

3. Мова, логіка, абстракція (менеджер повинен пристосовувати свої повідомлення до рівня аудиторії, вміло добирати словник, конструкцію своїх повідомлень і пропозицій)

4. Статус особи, яка надсилає повідомлення (особа, яка має вищий статус порівняно з адресатом, оцінюється останнім як така, що заслуговує довіри. З іншого боку, повідомлення осіб з нижчим статусом вважається менш достовірним)

5. Опір змінам (люди як правило чинять опір змінам, керівник шляхом пояснення працівникам організації доцільності запланованих змін вирішує комунікативну проблему)