Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Управл_ння персоналом (шпоры).doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
21.04.2019
Размер:
390.14 Кб
Скачать
  1. Розкрити сутність і ме­ханізм правових методів управ­ління персоналом.

Сутність правових методів уп­равління персоналом полянає в забезпеченні дотримання трудо­вого законодавства в трудових ві­дносинах, узгодження розпоряд­чих документів з управління пер­соналом, проведення консульта­цій з правових питань. Адмініст­ративно-організаційні методи управління персоналом також зв'язані з визначенням структури, функцій, прав і відповідальності апарату управління (підбір і розс­тановка кадрів, адміністративне распорядительство, контроль ви­конання) ; СОЧИНЯЙ 

  1. Норми прац регулюють опти­мальний внесок кожного члена колективу у спільній кінцевий рез-тат д-ті організації

Норма праці – це якісно-кіль­кісна характеристика витрат жи­вої праці, на виконання конкрет­ної роботи в конкретних умовах в-ва. Різновидами норм витрат прац є норми часу , норми виробі­тку, норми обслуговування, нор­мовані завдання, норми чисельно­сті, норми підлеглих, норми спі­відношень, між кількістю раців­ників певних категорій. Норми праці встановлюються на підставі технологічних карт, креслень, па­спортних даних устаткування і трудових нормативів. Норми праці - норми виробітку, часу, об­слуговування, чисельності - вста­новлюються для працівників від­повідно до досягнутого рівня тех­ніки, технології, організації виро­бництва і праці.

  1. значення робо­чого часу як універсальної міри кі­лькості праці.

Праця люди завжди відбуває­ться в часі й просторі. Але, якщо простір є фактором нейтральним щодо кількості праці, то час, вит­рачений а виконання певної ро­боти, безпосередньо характеризує кількість праці незалежно від її змісту, складності та умов сере­довища. Отже, робочий час є уні­версальною мірою кількості жи­вої праці. Загальна тривалість ро­бочого часу визначається, з од­ного боку, рівнем розвитку виро­бництва, з іншого – фізичними і психофізіологічними можливос­тями людини. Поліпшення вико­ристання робочого часу є одним з основних шляхів підвищення продуктивності праці. Воно зале­жить від співвідношення екстен­сивного та інтенсивного факторів розвитку виробництва.

Економічний розвиток суспіль­ства, добробут людей значною мірою залежать від кількості праці кожного і загальної маси праці економічно активного насе­лення в цілому. Тому суспільство змушено певним чином обгрун­товано визначати міру кількості робочого часу. Нижня мета кіль­кості робочого часу визначається рівнем розвитку продуктивних сил суспільства, досягнутим рів­нем суспільної продуктивності праці. Загальна тривалість робо­чого часу не повинна бути мен­шою за ту, яку дозволяє досягну­тий рівень продуктивності праці, у противному разі можуть істотно уповільнитись темпи соціально-економічного розвитку суспільс­тва. Небажаним є й збільшення тривалості робочого часу понад встановлений рівень, оскільки це призводить до перевтоми працю­ючих, скорочує їх вільний чаc, негативно впливає на продуктив­ність праці та якість продукції, загрожує зростанням травмати­зму. Отже, це невигідно державі в цілому, підприємству і працівни­кові. Тому суспільство зацікав­лене у суворому додержанні встановленої міри робочого часу.

Час роботи –це сумарний час в рамках зміни, протягом якого працівник здійснює трудовий процес (працює) на своєму робо­чому місці. Праця людини завжди відбувається в часі й просторі. Але якщо простір є фактором нейтральним щодо кількості праці, то час, витрачений на ви­конання певної роботи, безпосе­редньо характеризує кількість праці незал-о від її змісту. Робо­чий час є загальною мірою кіль­кості праці. За досягнутого розви­тку прод-тивних сил сус-ва його ек-ний розвиток, добробут людей повністю залежить від кількості праці кожного і загальної маси праці ек-но активного населення в цілому. Тому сус-во змушене пе­вним чином нормувати кількість робочого часу. Робочий час регламентується і державою, і роботодавцем. Згідно з Кодексом законів про працю України (ст.50)

  1. Соціально-психологі­чні умови праці.

Людина здійснює свою трудову діяльність у виробничому середо­вищі. Воно характеризує­ться: організаційно-технічними умовами праці; санітарно-гігієні­чними умовами праці; соціально-психологічними умовами праці.

Соц.-псих-ні умови праці - це сумарний ефект від впливу бага­тьох чинників, що впливають на персонал орг-ї. Він виявляється в трудовій мотивації, спілкуванні працівників, їх міжособистих і групових зв'язках. Нормальна ат­мосфера цих відношень дає мож­ливість кожному співроб-ку по­чувати себе часткою колективу, забезпечує його інтерес до роботи і необхідний псих-ний настрій, спонукає до справедливої оцінки досягнень і невдач як власних, так і колег, орг-ї в цілому.

У стр-рі соц.-псих-ний клімат колективу взаємодіють три голо­вних компоненти: псих-на суміс­ність працівників, їхній соц-й оп­тимізм, моральна вихованість. Ці складові стосуються тонких струн людського спілкування, інтеле­кту, волі й емоцій особистості, багато в чому визначальне її пра­гнення до корисної д-ності, твор­чій роботі, співробітництву і згу­ртованості з іншими. Висловлю­ючи відношення працівників до спільної справи і друг другу, соц.-псих-на атмосфера висуває на пе­рший план такі мотиви, що не ме­нше діючі, чим матер-на винаго­рода й ек-на вигода, стимулюють працівників, викликають у нього напруга сил або спад енергії, тру­довий ентузіазм або апатія, заці­кавленість у справі або байду­жість.