2. Культура духовна і матеріальна.

Поняття «культура» охоплює як духовні, так і матеріальні цінності, вироблені народом упродовж його історії. До духовної культури належать досягнення в галузі науки, мистецтва, літератури, філософії, моралі, освіти тощо. Матеріальна культура охоплює всі матеріальні цінності, створені народом. Часом не можна провести чіткої межі між духовними і матеріальними цінностями: скажімо, книги, картини, скульптура чи ювелірні вироби — це водночас пам'ятки і матеріальної, і духовної культури, тому часто вони розглядаються у взаємозв'язку.

Духо́вна культу́ра — складова культури, що охоплює мистецтво та філософію.

Духовна культура – багатошарове утворення, що включає в себе пізнавальну, моральну, художню, правову й ін. культури; це сукупність нематеріальних елементів: норми, правила, закони, духовні цінності, церемонії, ритуали, символи, міфи, мова, знання, звичаї. Будь-який об'єкт нематеріальної культури має потребу в матеріальному посереднику, наприклад – книга.

Духовна культура – сфера людської діяльності, що охоплює різні сторони духовного життя людини і суспільства. Духовна культура містить у собі форми суспільної свідомості і їхнє втілення в літературні, архітектурні й інші пам'ятники людської діяльності. Виступаючи якісним показником духовного життя суспільства, духовна культура по своїй суті структурі духовної сфери громадського життя, що як систему являє собою єдність таких компонентів, як духовна діяльність, духовні потреби, духовне споживання, соціальні інститути, духовні відносини і спілкування.

Духовна культура суспільства включає:

- відтворення індивідуальної і суспільної свідомості;

- народну художню культуру;

- мистецтво як професійний вид художньої творчості;

- естетичну культуру;

- культуру наукового життя;

- культуру утворення;

- культуру виховання;

- культуру волі совісті;

- культуру морально-духовного життя;

- інформаційну культуру.

Матеріальна культура — сукупність усіх матеріальних цінностей створених певною культурою, її уречевлена складова. Оскільки для різних суспільств характерні різні культури то відповідно до рівня узагальнення розглядають матеріальну культуру людства, окремого народу чи окремого регіону.

Під матеріальною культурою розуміють сукупність предметів, пристроїв, споруд, тобто штучно створений людиною предметний світ.

Виділяють:

• продуктивно-предметну складову матеріальної культури (власне артефакти) - штучно створені людиною і використовувані нею природні об'єкти);

• технологічну складову матеріальної культури - процеси, засоби і способи створення і використання предметного світу.

3. Дослідження української культури вченими.

Відомий дослідник української культури Іван Огієнко зазначав, що українській культурі з самого початку були властиві відвертість світу, відсутність ксенофобії (хворобливий стан, що виявляється у нав'язливому страху стосовно чужинців чи просто чогось незнайомого, чужоземного) і гуманізм. Говорячи про гуманістичну суть української культури, потрібно відзначити і те, що сама система цінностей даної культури в період її активного розвитку (XVII — XIX ст.) була досить специфічною. Багатий матеріал для такого висновку дає творча спадщина Григорія Сковороди, Феофана Прокоповича, Пантелеймона Куліша, Тараса Шевченка. У своїх філософських творах вони вирішували питання про сутність та умови людського щастя, про значення людського існування.

Дмитро Володимирович Антонович

Праці

Українське мистецтво, 300 років українськог