- •Курс “політологія”
- •1. Суть та природа політики, її специфіка
- •2. Суб’єкти та об’єкти політики. Критерії політичної суб’єктності
- •3. Співвідношення політики та моралі: основні підходи до вирішення проблеми
- •4. Предмет, закони та категорії політичної науки. Основні підходи до визначення предмету.
- •Основні принципи та методи політології.
- •6. Основні етапи розвитку політичної науки. Структура політології як навчальної дисципліни
- •7. Прикладна політологія: предмет, методи та сфери застосування
- •8. Конституювання та розвиток політичної науки в Україні на сучачному етапі.
- •9. Біхевіоризм та постбіхевіоризм у розвитку політичної науки
- •10. Політична антропологія
- •11. Політична гносеологія
- •12. Політична онтологія
- •13. Політична праксеологія
- •14. Політична психологія
- •15. Предмет та принципи етнополітики
- •16. Порівняльна політологія: теоретико-методологічні засади
- •17. Суть та принципи порівняльного методу аналізу
- •18. Політична влада: суть, форми, принципи реалізації. Ресурси політичної влади.
- •19. Легітимність політичної влади. Основні ознаки легітимності.
- •20. Зміст основних концепцій політичної влади.
- •21. Політичні режими: суть та типи.
- •22. Характеристика політичного режиму в Україні на сучасному етапі
- •26. Держава як політична організація суспільства: ознаки і функції. Основні теорії походження д.
- •27. Форми державного правління
- •28. Форми державного устрою. Організація державної влади в Україні
- •29. Правова держава. Розвиток теорії правової держави
- •30. Соціальна держава, її суть і структура
- •31. Громадянське суспільство: суть, структура, ознаки та перспективи розвитку в Україні
- •32. Порівняльна характеристика парламентів країн Західної Європи
- •33. Порівняльна характеристика урядів країн Західної Європи
- •34. Типологія коаліційних урядів. Основні моделі коаліційної поведінки
- •35. Порівняльний аналіз позицій глав держав
- •36. Електоральний уряд: суть, основні компоненти
- •37. Місцеве самоврядування: суть, принципи, основні теорії
- •38. Суть, зміст, структурні елементи соціального управління
- •39. Багатозначність поняття “бюрократія”. Концепція формально-раціональної бюрократії Вебера
- •40. Суть бюрократизму, його ознаки. Противаги бюрократизму в демократичному супільстві
- •41. Зміст понятт демократія. Принципи демократії, їх взаємозвязок
- •42. Сучасні теорії демократії
- •43. Історичні типи демократії, їх особливості. Й. Шумпетер – основоположник сучасних теорій демократії
- •44. Демократичні цінності, їх характеристика
- •45. Процеси демократизації в Україні: шанси та переспективи
- •46. Особливості демократизації постсоціалістичних країн. Консолідовані, перехідні та псевдодемократії
- •47. Політична опозиція: особливості функціонування в різних політичних режимах
- •48. Особливості перехідних політичних режимів. Основні моделі переходу до демократії (Хантінгтон)
- •49. Політичні партії: причина винекнення та етапи розвитку. Винекнення політичних партій
- •50. Ознаки та функції політичних партій
- •51. Типологія політичних партій
- •52. Партійні системи: суть, типологія. Особливості формування партійної системи в Україні, її ознаки
- •53. Партійні коаліції: основні теорії, механізми та принципи формування
- •54. Політичний процес: суть та закономірності розвитку
- •55. Політична діяльність: суть, структура, детермінанти. Типологія політичної діяльності
- •56. Політична участь: суть, види, форми реалізації
- •57. Теорія груп інтересів. Групи інтересів та групи тиску: ознаки, типи, функції у політ. Процесі
- •58. Політичні рішення: суть, типи та способи прийняття. Типологія політичних рішень
- •59. Політичний розвиток: суть та види. Криза політичного розвитку
- •60. Політична модернізація: суть та основні моделі
- •61. Політичні технології та їх функції у політичному процесі. Лобізм як політична технологія
- •62. Політичний маркетинг
- •63. Політичний менеджмент: поняття та функції
- •64. Політична стабільність: критерії та чинники. Механізм стабілізації укрїнського суспільства
- •65. Політичні конфлікти: ознаки, типи, технології врегулювання
- •66. Типи виборчих систем: порівняльна характеристика
- •67. Виборча система України на сучасному етапі
- •68. Соціальні групи як суб’єкти політики
- •71. Політичне лідерство: критерії та типологія.
- •72. Політичний імідж: суть, типи. Технологічні аспекти реалізації в політичному процесі України.
- •73. Політична культура: суть, структура, функції, типи. Політичні субкультури.
- •74. Політична соціалізація особи. Теорії політичної соціалізації.
- •75. Політична поведінка. Поза інституційні форми політичної поведінки. Психологічні характеристики поведінки людини в натовпі.
- •Політична свідомість: суть, структура, рівні.
- •Порівняльний аналіз основних теорій міжнародних відносин (реалізм, ідеалізм, неореалізм, неомарксизм, неоідеалізм).
- •Зовнішня політика: функції, типи, особливості аналізу.
- •Взаємозв’язок та співвідношення внутрішньої, зовнішньої та міжнародної політики.
- •80. Національний інтерес: природа, структура, місце в зовнішній та міжнародній політиці.
- •81. Геополітика: предмет та принципи аналізу. Геополітичні доктрини. Геостратегія.
- •82. Глобалізація: головні тенденції розвитку на межі XX-XXI ст..
- •83. Політичне прогнозування: суть, основні теорії.
- •84. Політичні вчення Античності та їх вплив на розвиток європейської політичної думки.
- •85. Політичні вчення Стародавнього Сходу.
- •86. Політичні Вчення Середньовіччя
- •Політичні вчення епохи Відродження та Реформації.
- •Проблеми раціоналізму у політичних теоріях Нового часу.
- •Політичні вчення європейського просвітництва.
- •90. Проблеми держави в консерватизмі та лібералізмі.
- •91. Плюралізм політико-правових ідей у Європі хіх ст.
- •92. Політико-правові та етичні вчення у Німеччині кінця XVIII – початку XIX ст.
- •93. Проблема людини та держави в політичних теоріях Нового часу.
- •94. Політична доктрина анархізму.
- •95. Політичні доктрини фемінізму та неофемінізму.
- •96. Український консерватизм.
- •97. Політична думка України XVIII ст.
- •98. Український націоналізм (Міхновський, Донцов, Сціборський)
- •99. Логіка розвитку політичних доктрин у хх ст.
- •100. Політична доктрина соціал-демократії.
- •101. Політична думка України доби визвольних змагань 1917-1921 рр.
- •102. Цінності та принципи політичної доктрини лібералізму, їх еволюція.
- •103. Теорія природних прав людини та суспільної угоди, її значення для сучасних політ. Доктрин.
- •104. Політична доктрина фашизму.
- •105. Особливості формального та традиційного етапів розвитку політичних доктрин.
- •106. Еволюція, цінності та принципи політичної доктрини консерватизму.
- •107. Політична доктрина націонал-соціалізму.
- •108. Політична доктрина комунізму: суть та еволюція.
59. Політичний розвиток: суть та види. Криза політичного розвитку
Якщо йдеться про прогресивний характер політичних процесів, що відбуваються в суспільстві, умотивованим є введення ще й такого терміна до нашого політологічного словника, як "політичний розвиток".
Політичний розвиток — це перехід від певного політичного стану до якіснішого на базі вдосконалення політичних інститутів і підвищення рівня політичної культури суспільства.
Якщо суспільство в політичному плані не розвивається, це призводить до політичної стагнації — застою, відсутності змін, окостенінню організаційних форм, розпаду політичних структур, а внаслідок цього — до краху політичної системи суспільства або ж політичного регресу загалом.
Такі негативні процеси супроводжуються політичною нестабільністю, соціальними конфліктами, кризами тощо.
Традиційні суспільства (переважно в країнах, що розвиваються) мають жорстко регламентоване традиціями та звичками політичне життя. Водночас функції політичних інститутів недостатньо диференційовані, що є передумовою неадекватного реагування на економічні, соціальні та технологічні зміни в суспільстві.
60. Політична модернізація: суть та основні моделі
Найбільший внесок у цю теорію зробили праці Г.Алмонда і Д. Пауелла "Порівняльна політологія. Підхід з позиції "концепції розвитку" (1966), Д.Ептера "Політика модернізації" (1965), Л. Пая "Аспекти політичного розвитку. Аналітичне дослідження" (1966), С. Ейзенштадта "Модернізація: протест і вимір" (1966), С Хантінгтона "Політичний порядок у суспільствах, що змінюються" (1968).
На думку представників цієї течії, політична модернізація є процесом зміни системних якостей політичного життя й функцій політичних інститутів з переходом від традиційного суспільства до сучасного.
Г.Алмонд і Л. Пай, яких вважають найбільшими авторитетами серед прихильників теорії політичної модернізації [61], на основі функціонального підходу встановили, що зміни системних якостей і функцій політичних інститутів охоплюють три процеси:
1) структурну диференціацію інститутів політичної системи і спеціалізацію їхніх функцій;
2) підвищення здатності політичної системи до мобілізації й виживання (Л. Пай);
3) тенденцію до рівноправ'я.
Структурна диференціація інститутів політичної системи потрібна для здійснення "розподілу праці" між політичними структурами (законодавчою, виконавчою, судовою гілками влади). У політично нерозривних суспільствах цього немає.
Мобілізаційні можливості політичної системи розглядаються як здатність до мобілізації ресурсів для забезпечення порядку соціального прогресу, врегулювання конфліктів. У традиційних суспільствах це здійснюється через насильство.
Про здатність політичної системи до виживання свідчить її намагання модернізуватися. Системи з різними формами комунікації та соціалізації (мас-медіа, школи, вузи, церкви, армія тощо) культивують певні зразки політичної поведінки, підтримують віру в легітимність влади, її справедливість і т. ін.
Тенденція до рівноправ'я полягає у знятті будь-яких обмежень (партійних, кастових, племінних, релігійних) щодо участі в політичному житті.
Але С. Хантінгтон додержується іншої думки. Він вважає, що тільки сильні й стабільні державні інститути, а також правовий порядок можуть забезпечити адекватність реагування політичної системи на зміну ситуації (тобто потрібні інституціоналізація та відповідні процедури).
Для вимірювання ступеня модернізованості політичної системи Г. Алмонд та Д. Пауелл запровадили такі критерії:
• диференціацію політичних ролей — інтереси кожної соціальної групи мають лобіюватися;
• спеціалізацію політичних інститутів — лобіюють інтереси своїх груп на основі взаємодії;
• культурну секуляризацію — перехід від ірраціональних (емоції, традиції, звички) чинників політичної поведінки до раціональних (право, факти, точна інформація).
На думку В. Горбатенка політична модернізація як процес суспільної трансформації розвивається у двох основних вимірах :
спонтанно (стихійно) через поступове нагромадження передумов у певних царинах суспільного життя , вдале поєднання яких у певний історичний час , у межах того чи іншого суспільно-політичного простору , дає якісно новий поштовх ;
свідомо (цілеспрямовано) завдяки вольовим зусиллям впливових соціальних груп або правлячих еліт .
Успіх модернізації , зазначає вчений , в обох випадках залежить від ступеня органічності її перебігу співвідносно з реально існуючими національними інститутами та ментально-психологічними орієнтаціями населення .
C. Блек поділяє процес модернізації на декілька стадій :
усвідомлення мети ;
консолідація зорієнтованої на мету еліти ;
період трансформації ;
інтеграція суспільства на новій основі .