- •Курс “політологія”
- •1. Суть та природа політики, її специфіка
- •2. Суб’єкти та об’єкти політики. Критерії політичної суб’єктності
- •3. Співвідношення політики та моралі: основні підходи до вирішення проблеми
- •4. Предмет, закони та категорії політичної науки. Основні підходи до визначення предмету.
- •Основні принципи та методи політології.
- •6. Основні етапи розвитку політичної науки. Структура політології як навчальної дисципліни
- •7. Прикладна політологія: предмет, методи та сфери застосування
- •8. Конституювання та розвиток політичної науки в Україні на сучачному етапі.
- •9. Біхевіоризм та постбіхевіоризм у розвитку політичної науки
- •10. Політична антропологія
- •11. Політична гносеологія
- •12. Політична онтологія
- •13. Політична праксеологія
- •14. Політична психологія
- •15. Предмет та принципи етнополітики
- •16. Порівняльна політологія: теоретико-методологічні засади
- •17. Суть та принципи порівняльного методу аналізу
- •18. Політична влада: суть, форми, принципи реалізації. Ресурси політичної влади.
- •19. Легітимність політичної влади. Основні ознаки легітимності.
- •20. Зміст основних концепцій політичної влади.
- •21. Політичні режими: суть та типи.
- •22. Характеристика політичного режиму в Україні на сучасному етапі
- •26. Держава як політична організація суспільства: ознаки і функції. Основні теорії походження д.
- •27. Форми державного правління
- •28. Форми державного устрою. Організація державної влади в Україні
- •29. Правова держава. Розвиток теорії правової держави
- •30. Соціальна держава, її суть і структура
- •31. Громадянське суспільство: суть, структура, ознаки та перспективи розвитку в Україні
- •32. Порівняльна характеристика парламентів країн Західної Європи
- •33. Порівняльна характеристика урядів країн Західної Європи
- •34. Типологія коаліційних урядів. Основні моделі коаліційної поведінки
- •35. Порівняльний аналіз позицій глав держав
- •36. Електоральний уряд: суть, основні компоненти
- •37. Місцеве самоврядування: суть, принципи, основні теорії
- •38. Суть, зміст, структурні елементи соціального управління
- •39. Багатозначність поняття “бюрократія”. Концепція формально-раціональної бюрократії Вебера
- •40. Суть бюрократизму, його ознаки. Противаги бюрократизму в демократичному супільстві
- •41. Зміст понятт демократія. Принципи демократії, їх взаємозвязок
- •42. Сучасні теорії демократії
- •43. Історичні типи демократії, їх особливості. Й. Шумпетер – основоположник сучасних теорій демократії
- •44. Демократичні цінності, їх характеристика
- •45. Процеси демократизації в Україні: шанси та переспективи
- •46. Особливості демократизації постсоціалістичних країн. Консолідовані, перехідні та псевдодемократії
- •47. Політична опозиція: особливості функціонування в різних політичних режимах
- •48. Особливості перехідних політичних режимів. Основні моделі переходу до демократії (Хантінгтон)
- •49. Політичні партії: причина винекнення та етапи розвитку. Винекнення політичних партій
- •50. Ознаки та функції політичних партій
- •51. Типологія політичних партій
- •52. Партійні системи: суть, типологія. Особливості формування партійної системи в Україні, її ознаки
- •53. Партійні коаліції: основні теорії, механізми та принципи формування
- •54. Політичний процес: суть та закономірності розвитку
- •55. Політична діяльність: суть, структура, детермінанти. Типологія політичної діяльності
- •56. Політична участь: суть, види, форми реалізації
- •57. Теорія груп інтересів. Групи інтересів та групи тиску: ознаки, типи, функції у політ. Процесі
- •58. Політичні рішення: суть, типи та способи прийняття. Типологія політичних рішень
- •59. Політичний розвиток: суть та види. Криза політичного розвитку
- •60. Політична модернізація: суть та основні моделі
- •61. Політичні технології та їх функції у політичному процесі. Лобізм як політична технологія
- •62. Політичний маркетинг
- •63. Політичний менеджмент: поняття та функції
- •64. Політична стабільність: критерії та чинники. Механізм стабілізації укрїнського суспільства
- •65. Політичні конфлікти: ознаки, типи, технології врегулювання
- •66. Типи виборчих систем: порівняльна характеристика
- •67. Виборча система України на сучасному етапі
- •68. Соціальні групи як суб’єкти політики
- •71. Політичне лідерство: критерії та типологія.
- •72. Політичний імідж: суть, типи. Технологічні аспекти реалізації в політичному процесі України.
- •73. Політична культура: суть, структура, функції, типи. Політичні субкультури.
- •74. Політична соціалізація особи. Теорії політичної соціалізації.
- •75. Політична поведінка. Поза інституційні форми політичної поведінки. Психологічні характеристики поведінки людини в натовпі.
- •Політична свідомість: суть, структура, рівні.
- •Порівняльний аналіз основних теорій міжнародних відносин (реалізм, ідеалізм, неореалізм, неомарксизм, неоідеалізм).
- •Зовнішня політика: функції, типи, особливості аналізу.
- •Взаємозв’язок та співвідношення внутрішньої, зовнішньої та міжнародної політики.
- •80. Національний інтерес: природа, структура, місце в зовнішній та міжнародній політиці.
- •81. Геополітика: предмет та принципи аналізу. Геополітичні доктрини. Геостратегія.
- •82. Глобалізація: головні тенденції розвитку на межі XX-XXI ст..
- •83. Політичне прогнозування: суть, основні теорії.
- •84. Політичні вчення Античності та їх вплив на розвиток європейської політичної думки.
- •85. Політичні вчення Стародавнього Сходу.
- •86. Політичні Вчення Середньовіччя
- •Політичні вчення епохи Відродження та Реформації.
- •Проблеми раціоналізму у політичних теоріях Нового часу.
- •Політичні вчення європейського просвітництва.
- •90. Проблеми держави в консерватизмі та лібералізмі.
- •91. Плюралізм політико-правових ідей у Європі хіх ст.
- •92. Політико-правові та етичні вчення у Німеччині кінця XVIII – початку XIX ст.
- •93. Проблема людини та держави в політичних теоріях Нового часу.
- •94. Політична доктрина анархізму.
- •95. Політичні доктрини фемінізму та неофемінізму.
- •96. Український консерватизм.
- •97. Політична думка України XVIII ст.
- •98. Український націоналізм (Міхновський, Донцов, Сціборський)
- •99. Логіка розвитку політичних доктрин у хх ст.
- •100. Політична доктрина соціал-демократії.
- •101. Політична думка України доби визвольних змагань 1917-1921 рр.
- •102. Цінності та принципи політичної доктрини лібералізму, їх еволюція.
- •103. Теорія природних прав людини та суспільної угоди, її значення для сучасних політ. Доктрин.
- •104. Політична доктрина фашизму.
- •105. Особливості формального та традиційного етапів розвитку політичних доктрин.
- •106. Еволюція, цінності та принципи політичної доктрини консерватизму.
- •107. Політична доктрина націонал-соціалізму.
- •108. Політична доктрина комунізму: суть та еволюція.
33. Порівняльна характеристика урядів країн Західної Європи
Поняття виконавча влада визначають через функції, які вона виконує – виконання законів, які прийняті парламентом.
Виконавча владаскладається із сукупності інститутів, які ……………………………………………………
Не відноситься місцеве самоврядування.
Існує виконавча влада: моністична та дуалістична. Моністична виконавча влада властива президентській формі правління; глава держави є головою виконачвої влади. Дуалістичний тип виконавчої влади властивий двом рештам формам правління.
Політична та неполітична складова. Політична складова – вищі державні посади призначаються внаслідок виборів, або внаслідок переформування коаліції. Неполітична складова – це державна бюрократія.
В Європі “приз” після виборів складає тільки 120 місць. Дерслужбовці йдуть від клерка до заступника міністра, дальше вже політична складова. Державна бюрократія є захищеною.
Адміністрація президента в президентській формі правління є урядом. Партійний характер уряду.
Голова уряду. В більшості країн – прем’єр-міністр. Уряди називають за особами, які очолюють його.
Австрія, Німеччина – канцлер, Італія – голова уряду, Іспанія – голова ради, Люксембург – герцог.
Голова уряду є головою виконавчої влади. В Ізраїлі прем’єр-міністр обирається шляхом прямих виборів. В Сполученому Королівстві лідер партії – голова уряду. В ФРН голову уряду назначає президент ФРН, до 2005 він назначав лідера партії, яка перемогла. Партія яка збільшує свою підтримку має перевагу, тому коли було рівність голосів президент обрав Ангелу Меркель. В Греції – прем’єр-міністр стає лідер партії, який має абсолютну більшість.
Іспанія, Італія, Нідерланди, португалія, Франція – прем’єр-міністр обирається через багатопартійні домовленості – через коаліції. Нестабільність урядів. В Італії до 90-их років уряди мінялись щороку. В Німеччині та Франції голови урядів відомі ще до виборів. Сильні прем’єр-міністри – Сполучене Королівство, Німеччина, Греція, Ірландія, Іспанія, Португалія. Слабкі – Італія, Нідерланди, Норвегія.
Швейцарія. Федеральна рада. Уряд складається з 7 осіб. Магічна формула щодо формування уряду (Радикальна, Соціал-демократична, Християнсько-демократична по 2, Народна партія – 1 місце). Серед 7 осіб обирають президента, який є головою уряду.
Найбільш сильний прем’єр-міністр Сполученого Королівства, який має свй титул. Лідер партії, яка має більшість в парламенті, він одноособово призначає 120 представників в уряді; визначає структуру уряду; самостійно відправляє у відставку міністрів; зовнішня політика та економіка – головні його галузі.
Найслабший прем’єр-міністр – Нідерландів через специфіку формування уряду. Партії за домовленістю розподіляють міністерства між собою. Прем’єр-міністр не призначає міністрів. Міністерства належать партіям = незалежність міністерств = міністерства сильніші за уряд. Подібна ситуація і в Норвегія.
Традиція.Сильний голова уряду в Німеччині – Бісмарк, Гітлер; Іспанія, Португалі, Греція – пов’язано з фашистським режимом чи військовим урядом.
Інтеграційні процеси сприяють переходу слабких прем’єр-міністрів до сильних = помякшення позиції парламенту, партій.
Типологія урядових кабінетів. Доктрина Бейджот. 1867 “про англійську конституцію”. Члени уряду – громадяни країни (в Швеції – не менше 10 років).
Два варіанти формування уряду:
з числа депутатів парламенту (Сполучене Королівство, Греція, Ірландія, Іспанія, Німеччина, Фінляндія, Швейцарія)
заборонено бути членами парламенту (Франція, Австрія, Нідерланди). В Бельгії члени королівської родини не можуть бути членами уряду.
Поняття кабінет є вужчим від поняття уряд. Кабінет – політична частина уряду. В Сполученому Королівстві існує 4 категорії міністрів:
міністри, які очолюють міністерства (від 21 до 24)
міністр без портфеля (без міністерств)
державні міністри (заступники перших міністрів)
молодші міністри
В Сполученому Королівстві весь уряд 120 чоловік, а члени кабінету – 22. Кабінет міністрів засідає щотижня, а уряд – ні. Внутрішній кабінет (з 22 міністрів туди входить 3-4 міністри – найбільш серйозні посади чи найближчі до прем’єр-міністра)