48. Особливості перехідних політичних режимів. Основні моделі переходу до демократії (Хантінгтон)

Теорія переходу до демократії, поза сумнівом|безсумнівно|, найбільш популярна в поясненні політичних змін, що відбуваються|походять| в посткомуністичних суспільствах|товариствах|.

Модель, запропонована Ростоу, інтегрує в собі історичну зміну і заснована на авторській інтерпретації історичного досвіду|досліду| переходу до демократії в Швеції в: 1890-1920 рр. і Туреччині|Турції| починаючи|зачинати| з|із| 1945 р. Учений виділив чотири основні фази демократизації.

На першій фазі формуються передумови переходу, важлива|поважна| з|із| яких - досягнення національної єдності, яка, на думку Ростоу, найчастіше складається стихійно і недостатньо вербалізовано|. У одних випадках економічні чинники|фактори|, як, наприклад, низький рівень розвитку економіки, вносять помітний вклад|внесок| до формування національної єдності, в інших опиняються малоістотними.

Друга фаза демократизації проходить| під знаком підготовки до зміни існуючого типа|типу| режиму і характеризується, на відміну від першою, тривалою і безперервною політичною боротьбою. Сенс|зміст| цієї боротьби - виникнення і затвердження нової еліти, що спирається|обпирається| на репресовані і потребуючі керівництва соціальні сили. Неверно вважати|гадати|, запобігав|попереджав| Ростоу, що демократія проектується заздалегідь|наперед|. Найчастіше вона народжується як побічний продукт боротьби між правлячим режимом і контреліти|, яка може приймати вельми|дуже| гострі форми і навіть граничити|межувати| з|із| політичною поляризацією, не ставлячи при цьому під сумнів вже досягнута на першій фазі національна єдність. Лише|тільки| така, досить|достатньо| жорстка по своїй формі боротьба політичних сил має шанси дійсно сформувати нову структуру інтересів і зробити їх конфлікт майбутньою силою суспільного|громадського| розвитку. Проте|однак| і збереження|зберігання| основ національної єдності виступає|вирушає| чинником|фактором| фундаментальної значущості. У відсутність такої єдності замість демократії виникне абсолютно інший політичний результат - поляризація приведе до дезинтеграції і розколу по регіональному, етнічному або якому-небудь іншій ознаці.

Процес переходу до демократії надзвичайно складний і може, на думку Ростоу, зажадати декількох десятиліть. Для його успіху істотно|суттєвий|, щоб|аби| на підготовчій стадії не репресувалися ні свобода опозиції, ні виборче|вибіркове| право. В цьому випадку поступово політичні лідери можуть прийти до свідомого рішення|вирішення| прийняти існуюче різноманіття в умовах єдності нації як реальність і институциализировать| деяку важливі|поважні| аспекти демократичної процедури. Фактично це означає настання|наступ| третьої фази - фази рішень|вирішень|. Як приклад|зразок| Ростоу називає «Великий компроміс», досягнутий в 1907 р. шведськими політиками і що базувався на адаптації виборчого|вибіркового| права і пропорційного|пропорціонального| представництва. Звичайно, вирішення про институциализации| базових демократичних процедур - лише одне з можливих рішень|вирішень|, що народжується як результат гри цілого ряду|низки| різних політичних сил і зовсім не виключає, а навпроти|напроти|, що передбачає|припускає| подальшу|наступну| запеклу політичну боротьбу. Істотна|суттєва| особливість полягає, проте|однак|, в тому, що ця боротьба ведеться віднині|відтепер| в рамках|у рамках|, а не за межами встановлених|установлених| правил і процедур, в результаті на світло народжується четверта фаза, фаза того, що звикається|звикає|, коли демократія починає|зачинає| працювати як відносно відлагоджений|відладжувати| і цілісний механізм. Це фаза навчання для громадян і політичних еліт, фаза освоєння техніки демократії і придбання|надбання| необхідних для її функціонування навиків|навичок| і позицій.

У останнє десятиліття Хантінгтон додав|добавляв| до осмислення процесів демократизації зовнішній вимір|вимірювання|. У своїй книзі «Третя хвиля» (1991) він доводив, що демократизація є міжнародним процесом і здійснюється хвилями, захоплюючи|захвачувати| відразу декілька країн і роблячи на них як позитивний, так і негативний вплив. Залежно від того, наскільки сприятливою виявляється|опиняється| дія зовнішнього чинника|фактору|, внутрішня демократизація виявляється|опиняється| більш менш успішною. Така демократизація може привести до зависання країни між авторитаризмом і демократією, не даючи можливості|спроможності| зробити певний вибір на користь якого-небудь з|із| режимів; до нових спроб демократизуватися; до переривання демократичних процесів; до прямого переходу від стабільного авторитаризму до стабільної демократії (як це може бути типовим, вважає|лічить| Хантінгтон, для третьої хвилі, що почала|зачинала| свою дію в 1974 р.); нарешті|урешті|, до затвердження демократії в результаті|внаслідок| деколонізації і успішного запозичення досвіду|досліду| демократичного правління країн-метрополій|.