- •Курс “політологія”
- •1. Суть та природа політики, її специфіка
- •2. Суб’єкти та об’єкти політики. Критерії політичної суб’єктності
- •3. Співвідношення політики та моралі: основні підходи до вирішення проблеми
- •4. Предмет, закони та категорії політичної науки. Основні підходи до визначення предмету.
- •Основні принципи та методи політології.
- •6. Основні етапи розвитку політичної науки. Структура політології як навчальної дисципліни
- •7. Прикладна політологія: предмет, методи та сфери застосування
- •8. Конституювання та розвиток політичної науки в Україні на сучачному етапі.
- •9. Біхевіоризм та постбіхевіоризм у розвитку політичної науки
- •10. Політична антропологія
- •11. Політична гносеологія
- •12. Політична онтологія
- •13. Політична праксеологія
- •14. Політична психологія
- •15. Предмет та принципи етнополітики
- •16. Порівняльна політологія: теоретико-методологічні засади
- •17. Суть та принципи порівняльного методу аналізу
- •18. Політична влада: суть, форми, принципи реалізації. Ресурси політичної влади.
- •19. Легітимність політичної влади. Основні ознаки легітимності.
- •20. Зміст основних концепцій політичної влади.
- •21. Політичні режими: суть та типи.
- •22. Характеристика політичного режиму в Україні на сучасному етапі
- •26. Держава як політична організація суспільства: ознаки і функції. Основні теорії походження д.
- •27. Форми державного правління
- •28. Форми державного устрою. Організація державної влади в Україні
- •29. Правова держава. Розвиток теорії правової держави
- •30. Соціальна держава, її суть і структура
- •31. Громадянське суспільство: суть, структура, ознаки та перспективи розвитку в Україні
- •32. Порівняльна характеристика парламентів країн Західної Європи
- •33. Порівняльна характеристика урядів країн Західної Європи
- •34. Типологія коаліційних урядів. Основні моделі коаліційної поведінки
- •35. Порівняльний аналіз позицій глав держав
- •36. Електоральний уряд: суть, основні компоненти
- •37. Місцеве самоврядування: суть, принципи, основні теорії
- •38. Суть, зміст, структурні елементи соціального управління
- •39. Багатозначність поняття “бюрократія”. Концепція формально-раціональної бюрократії Вебера
- •40. Суть бюрократизму, його ознаки. Противаги бюрократизму в демократичному супільстві
- •41. Зміст понятт демократія. Принципи демократії, їх взаємозвязок
- •42. Сучасні теорії демократії
- •43. Історичні типи демократії, їх особливості. Й. Шумпетер – основоположник сучасних теорій демократії
- •44. Демократичні цінності, їх характеристика
- •45. Процеси демократизації в Україні: шанси та переспективи
- •46. Особливості демократизації постсоціалістичних країн. Консолідовані, перехідні та псевдодемократії
- •47. Політична опозиція: особливості функціонування в різних політичних режимах
- •48. Особливості перехідних політичних режимів. Основні моделі переходу до демократії (Хантінгтон)
- •49. Політичні партії: причина винекнення та етапи розвитку. Винекнення політичних партій
- •50. Ознаки та функції політичних партій
- •51. Типологія політичних партій
- •52. Партійні системи: суть, типологія. Особливості формування партійної системи в Україні, її ознаки
- •53. Партійні коаліції: основні теорії, механізми та принципи формування
- •54. Політичний процес: суть та закономірності розвитку
- •55. Політична діяльність: суть, структура, детермінанти. Типологія політичної діяльності
- •56. Політична участь: суть, види, форми реалізації
- •57. Теорія груп інтересів. Групи інтересів та групи тиску: ознаки, типи, функції у політ. Процесі
- •58. Політичні рішення: суть, типи та способи прийняття. Типологія політичних рішень
- •59. Політичний розвиток: суть та види. Криза політичного розвитку
- •60. Політична модернізація: суть та основні моделі
- •61. Політичні технології та їх функції у політичному процесі. Лобізм як політична технологія
- •62. Політичний маркетинг
- •63. Політичний менеджмент: поняття та функції
- •64. Політична стабільність: критерії та чинники. Механізм стабілізації укрїнського суспільства
- •65. Політичні конфлікти: ознаки, типи, технології врегулювання
- •66. Типи виборчих систем: порівняльна характеристика
- •67. Виборча система України на сучасному етапі
- •68. Соціальні групи як суб’єкти політики
- •71. Політичне лідерство: критерії та типологія.
- •72. Політичний імідж: суть, типи. Технологічні аспекти реалізації в політичному процесі України.
- •73. Політична культура: суть, структура, функції, типи. Політичні субкультури.
- •74. Політична соціалізація особи. Теорії політичної соціалізації.
- •75. Політична поведінка. Поза інституційні форми політичної поведінки. Психологічні характеристики поведінки людини в натовпі.
- •Політична свідомість: суть, структура, рівні.
- •Порівняльний аналіз основних теорій міжнародних відносин (реалізм, ідеалізм, неореалізм, неомарксизм, неоідеалізм).
- •Зовнішня політика: функції, типи, особливості аналізу.
- •Взаємозв’язок та співвідношення внутрішньої, зовнішньої та міжнародної політики.
- •80. Національний інтерес: природа, структура, місце в зовнішній та міжнародній політиці.
- •81. Геополітика: предмет та принципи аналізу. Геополітичні доктрини. Геостратегія.
- •82. Глобалізація: головні тенденції розвитку на межі XX-XXI ст..
- •83. Політичне прогнозування: суть, основні теорії.
- •84. Політичні вчення Античності та їх вплив на розвиток європейської політичної думки.
- •85. Політичні вчення Стародавнього Сходу.
- •86. Політичні Вчення Середньовіччя
- •Політичні вчення епохи Відродження та Реформації.
- •Проблеми раціоналізму у політичних теоріях Нового часу.
- •Політичні вчення європейського просвітництва.
- •90. Проблеми держави в консерватизмі та лібералізмі.
- •91. Плюралізм політико-правових ідей у Європі хіх ст.
- •92. Політико-правові та етичні вчення у Німеччині кінця XVIII – початку XIX ст.
- •93. Проблема людини та держави в політичних теоріях Нового часу.
- •94. Політична доктрина анархізму.
- •95. Політичні доктрини фемінізму та неофемінізму.
- •96. Український консерватизм.
- •97. Політична думка України XVIII ст.
- •98. Український націоналізм (Міхновський, Донцов, Сціборський)
- •99. Логіка розвитку політичних доктрин у хх ст.
- •100. Політична доктрина соціал-демократії.
- •101. Політична думка України доби визвольних змагань 1917-1921 рр.
- •102. Цінності та принципи політичної доктрини лібералізму, їх еволюція.
- •103. Теорія природних прав людини та суспільної угоди, її значення для сучасних політ. Доктрин.
- •104. Політична доктрина фашизму.
- •105. Особливості формального та традиційного етапів розвитку політичних доктрин.
- •106. Еволюція, цінності та принципи політичної доктрини консерватизму.
- •107. Політична доктрина націонал-соціалізму.
- •108. Політична доктрина комунізму: суть та еволюція.
32. Порівняльна характеристика парламентів країн Західної Європи
Австрія – національна рада; Бельгія – фолькетінг; Нідерланди – генеральні штати; Іспанія – генеральні кортеси; Норвегія – сторкінг (трактують як двопалатний); Німеччнна – бундестаг (складається з урядів земель); Португалія – асамблея республіки; Фінляндія – едускунта; Швейцарія – національна асамблея; Швеція – рікстах.
Однопалатні (унікамеральні): Данія, Греція, Норвегія, Португалія, Фінляндія, Швеція
Двопалатні (бікамеральні): всі решта країн
В Норвегії номер парламенту визначається кожного року. Цього року має № 153.
Депутатів нижніх палат обирають на загальних, вільних, прямих виборах.
В Греції (200-300), Іспанії (300-400), Португалії (230-250) існує система визначення максимальної кількості депутатів. Здійснюється за допомогою перепису населення (який здійснюється кожні 10, 20 років).
В Ірландії на одного депутата має припадати від 20 до 30 тис. виборців.
Вимоги щодо депутатів:
громадянин країни
віковий ценз
в Данії не може бути депутатом той хто отримує соціальну допомогу
в Норвегії кандидат має проживати не менше 10 років
заборона для державних службовців
заборона імперативного мандату
депутатська недоторканість
правило ідемнітету (дії пов’язані з виконанням депутатських повноважень)
привілеї депутатам
зарплата. Італія – 10000, Австрія – 7500, Німеччина – 7000, Бельгія – 5750, Іспанія – 2818
відтермінування від військової служби
вільний прозд (крім таксі)
безплатний закордонний паспорт
гарантія держави щодо повернення тої роботи, яку він займав до депутатства.
Бельгія – голова парламенту на кожну сесію.
Швейцарія – голова парламенту на один рік.
Австрія – президент національної ради.
Сполучене Королівство – спікер. Правила спікера.
Швеція – тальман (має багато повноважень президента)
Компетенція голів парламенту:
ведуть засідання
спікер в Сполученому Королівстві має право трактувати діючий регламент і традиції, які склались (форма прециденту)
спікер відкриває та закриває обговорення питань
спікер зобов’язаний підтримувати партійний баланс між виступаючими
спікер парламенту оголошує результати голосування
спікер розподіляє законопроекти між партійними комісіями
спікер візує рішення парламенту і відправляє президенту
спікер підписує протокол засідань
спікер підтримує організаційний порядок в сесійній залі
спікер відповідає за роботу внутрішніх, допоміжних служб парламенту
голос спікера є вирішальним
В Греції, Португалії, Італії, Німеччині, Франції – спікер (голова парламенту) заміняє президента в разі його відсутності чи не змозі виконувати свої повноваження.
Регламент затверджується кожною новою каденцією. Є процедура проведення закритих пленарних засідань. Кворум визначається парламентом.
Види комісій:
комісії цілої палати (в Сполученому Королівстві та Ірандії)
постійні комісії парламенту (Португалія)
постійні та тимчасові комісії (майже у всіх парламентах)
спільні комісії палат (в двопалатних парламентах, для узгодження протиріч між палатами)
Тимчасові – для розгляду певного питання. Очолюється переважно представниками опозиції.
Іспанія має постійну депутатську комісію, такі самі функції як в постійної комісії Португалії.
В палаті громад Сполученого Королівства існують палати які займаються Шотландією та Ірландією.
В Іспанії комісії можуть приймати деякі законодавчі акти.
Фракції. В Бельгії від 2-ох депутатів, в Італії від 20-ти. Тільки в Швейцарії депутати обох палат можуть створювати одну фракцію. В Іспанії фракції називаються групами.Фракція має право на інтерпеляцію.
Симетричний бікамералізм – рівні повноваження. Бельгія, Італія, Німеччина, Швейцарія.
Всі федеральні держави мають двопалатний парламент + Італія, Іспанія (унітарні; обласні держави). Ірландія – продовжує традицію Великобританії; Нідерланди – також традиція. Данія і Швеція – відмовились від двопалатного парламенту. Потім Греція та Португалія.
Верхні палати відрізняються від нижніх палат за багатьма параметрами:
вибори до палат
депутати верхніх палат мають більший віковий ценз
термін повноважень у депутатів верхніх палат більший
верхні палати менш чисельні
нижні палати мають менші повноваження
верхні палати уповільнюють (гальмують) законодавчий процес; = стримання радикалізму;
сприяє компромісу
Трьохпалатний парламент був в ПАР (політика апартеїду).Шестипалатний парламент був у Югославії.
Функції Парламентів:
законодавча. Прийняття законів, які є обов’язковими для всіх. Уряд розробляє законопроекти. Законопроект переважно проходить 3 слухання (4 в двопалатних)
формуваня виконавчої влади
контрольна.
вотум недовіри – механізм контрою уряду. Вотум недовіри вноситься опозиційними силами. Вотум довіри вноситься урядом.
затвердження діяльності уряду на наступний рік
дебати з актуальних питань внутрішньої та зовнішньої політики (20 днів протягом однієї сесії в Великобританії для дебатів)
прийнятт державного бюджету (підготовка проекту бюджету, прийняття бюджетної резолюції, контроль за виконанням бюджету)
через письмові та усні запити депутатів. Інтерпеляція – письмовий запит який як правило стосується найбільш резонансних суспільних проблем. Відповідь на інтерпеляію на пленарному засіданні; передбачає дебати. В Сполученому Королівстві члени уряду протягом однієї години кожного понеділка відповідають на питання. У вівторок і четвер 15 хвилин відповідає на питання прем’єр-міністр.