13. Політична праксеологія

14. Політична психологія

Особливе місце в політичній свідомості займає|позичає| політична психологія, під якою зазвичай|звично| розуміється сукупність відчуттів|почуттів|, емоцій, переживань|вболівань|, настроїв, пов'язаних з політичними явищами.

Психологічні моменти характеризують важливі|поважні| сторони політики: механізми політичної активності, спрямованість політичної поведінки, ірраціональність політичного вибору, настрої мас і тому подібне|тощо| Більш того|більше того|, політична ідеологія робить активний вплив на політичні вчинки суб'єктів, лише|тільки| з'єднуючись з|із| психологією людей. Політична психологія, отже, є практична свідомість, ту сукупність духовних утворень, які сприяють виробленню у людини безпосередніх мотивів і установок політичної поведінки. Якщо ідеологія є продуктом спеціалізованої свідомості, теоретичній діяльності групи, то психологія формується в процесі безпосередньої активності громадян, на підставі їх практичної взаємодії між собою і з|із| інститутами влади. Тому у вмісті|змісті| політичної психології домінуючу роль грають плотські|чуттєві| і емоційні|емоціональні| елементи свідомості, які орієнтують її, як правило, на віддзеркалення|відбиття| не стільки перспективних, скільки насущних інтересів людей.

Проте|однак| політична психологія — не просто важлива|поважна| і впливова форма політичної свідомості, вона своєрідний універсальний вимірник всієї політики в цілому|загалом|.

Політична психологія може виражатися|виказувати| як в стійкіших формах (здоровий глузд, психологічний склад нації, вдачі), так і в рухливіших|жвавих|, динамічніших (переживання|вболівання|, настрої).

Елементи політичної психології:

— відчуття|почуття| і емоції людей, що створюють певні мотиви їх політичної діяльності;

— індивідуально-психічні| властивості (воля, пам'ять і тому подібне|тощо|);

— фізіологічні механізми, обумовлені природженими|вродженими| якостями людини (спадковістю) і що виявляються в психофізичних властивостях, регулюючих темперамент, демографічні і статевовікові| межі|риси| і так далі

Таким чином, політичну психологію складають і раціональні, і ірраціональні духовні елементи, тобто в ній з'єднується логіка соціальної взаємодії і логіка інстинктів. При такому поєднанні людина може орієнтуватися в політичному житті, використовуючи не лише|не тільки| придбані|набуті| соціально-психологічні властивості, але і могутні ірраціональні механізми, первинні плотські|чуттєві| реакції (В.П. Пугачов, А.І. Солов'їв).

15. Предмет та принципи етнополітики

Етнополітологія – це наука, що вивчає роль і місце етнічного фактору в політичних процесах. Шляхи і способи участі в політичному житті суспільства різних етнічних груп. Від нації до найменших етнічних груп зі спільною мовою, походженням.

Вивчає політичні аспекти міжетнічних відносин на всіх рівнях суспільної структури; починаючи від політики держави і політичної культури як складової буття нації до вивчення політичної поведінки окремої особи залежно від її етнічного походження.

Важливим об’єктом вивчення етнополітології є етнополітика ( один з предметів політології, яка досліджує політику держави, різних політико-громадських організацій, що діють в галузі етнічних та міжетнічних норм).

Питання етносу і політики між собою тісно пов’язані, бо політична активність проявляється по певній етнічній лінії з одного боку, а з іншого – етноси так чи інакше втягуються в політику.

Етнополітика — це система тактико-стратегічних дій, заходів та програм пев­ного політичного об'єкта (насамперед держави, політичних партій, громадсько-політичних рухів тощо) в галузі взаємовідносин етнонаціональних спільностей між собою та їхніх стосунків з державою. Отже, головним суб'єктом етнополітики є держава. Але і етносоціальні спільності з точки зору етнополітики також є об'єктом останньої. У ширшому розумінні об'єкт етнонаціональної політики складає уся су­купність етнополітичних явищ:

• політичне життя етнічних груп, до яких належать громадяни держави (вибор-чі компанії, референдуми, місцеве самоврядування тощо);

• розселення етносів на території, на яку поширюється суверенітет держави,

• соціально-економічні та політико-культурні взаємини етносів між собою та державою;

• стосунки етнічних груп, що проживають на території даної держави, з їхніми етнородичами в інших державах.

Однією з головних категорій стнонаціональноі політики є етнічний інтерес. Ет­нічний інтерес — це інтерес етнічної спільноти чи групи, яка об єднується специ-фічними зв'язками, це об'єктивно зумовлені мотиви діяльності етнічної спільноти, які складаються з усвідомлення ними власних потреб та з'ясування и пошуку засо­бів та умов їх задоволення. Цей інтерес пов'язують з пошуком і усвідомленням найбільшої вигоди для себе у співпраці з державою, іншими етнічними спільностя­ми націями, класами тощо. Етнічний інтерес виникає навколо різноманітних про­блем суспільно-політичного життя: матеріальних (економічна діяльність, соціальна мобільність, проблеми демографічного розвитку тощо), політичних (участь у здійс­ненні владних рішень, правові гарантії від утисків), духовних (збереження ідентич­ності, розвиток мови та культури). Тому етнонаціональна політика тісно пов'язана із соціальною, демографічною, економічною, екологічною політикою. Такі інтереси можуть полягати як у врівноваженні прав усіх етносів, так і в прагненні забезпечи­ти панівне становище певній етнічній групі.

Узгодження етнічних інтересів та досягнення міжетнічного й міжнаціонального порозуміння — одна з головних умов реалізації національних інтересів. Національ­ний інтерес — це уявлення нації, національної держави про найоптимальніші умо­ви свого самозабезпечення та розвитку. Політичними умовами забезпечення цього інтересу є суверенітет, територіальна цілісність, політична стабільність і т. ін. Зміст етнополітики — застосування системи державних засобів для створення оп­тимальної, з точки зору національних інтересів, системи етнонаціональних відно­син. У цьому й полягає її основна мета.