- •Курс “політологія”
- •1. Суть та природа політики, її специфіка
- •2. Суб’єкти та об’єкти політики. Критерії політичної суб’єктності
- •3. Співвідношення політики та моралі: основні підходи до вирішення проблеми
- •4. Предмет, закони та категорії політичної науки. Основні підходи до визначення предмету.
- •Основні принципи та методи політології.
- •6. Основні етапи розвитку політичної науки. Структура політології як навчальної дисципліни
- •7. Прикладна політологія: предмет, методи та сфери застосування
- •8. Конституювання та розвиток політичної науки в Україні на сучачному етапі.
- •9. Біхевіоризм та постбіхевіоризм у розвитку політичної науки
- •10. Політична антропологія
- •11. Політична гносеологія
- •12. Політична онтологія
- •13. Політична праксеологія
- •14. Політична психологія
- •15. Предмет та принципи етнополітики
- •16. Порівняльна політологія: теоретико-методологічні засади
- •17. Суть та принципи порівняльного методу аналізу
- •18. Політична влада: суть, форми, принципи реалізації. Ресурси політичної влади.
- •19. Легітимність політичної влади. Основні ознаки легітимності.
- •20. Зміст основних концепцій політичної влади.
- •21. Політичні режими: суть та типи.
- •22. Характеристика політичного режиму в Україні на сучасному етапі
- •26. Держава як політична організація суспільства: ознаки і функції. Основні теорії походження д.
- •27. Форми державного правління
- •28. Форми державного устрою. Організація державної влади в Україні
- •29. Правова держава. Розвиток теорії правової держави
- •30. Соціальна держава, її суть і структура
- •31. Громадянське суспільство: суть, структура, ознаки та перспективи розвитку в Україні
- •32. Порівняльна характеристика парламентів країн Західної Європи
- •33. Порівняльна характеристика урядів країн Західної Європи
- •34. Типологія коаліційних урядів. Основні моделі коаліційної поведінки
- •35. Порівняльний аналіз позицій глав держав
- •36. Електоральний уряд: суть, основні компоненти
- •37. Місцеве самоврядування: суть, принципи, основні теорії
- •38. Суть, зміст, структурні елементи соціального управління
- •39. Багатозначність поняття “бюрократія”. Концепція формально-раціональної бюрократії Вебера
- •40. Суть бюрократизму, його ознаки. Противаги бюрократизму в демократичному супільстві
- •41. Зміст понятт демократія. Принципи демократії, їх взаємозвязок
- •42. Сучасні теорії демократії
- •43. Історичні типи демократії, їх особливості. Й. Шумпетер – основоположник сучасних теорій демократії
- •44. Демократичні цінності, їх характеристика
- •45. Процеси демократизації в Україні: шанси та переспективи
- •46. Особливості демократизації постсоціалістичних країн. Консолідовані, перехідні та псевдодемократії
- •47. Політична опозиція: особливості функціонування в різних політичних режимах
- •48. Особливості перехідних політичних режимів. Основні моделі переходу до демократії (Хантінгтон)
- •49. Політичні партії: причина винекнення та етапи розвитку. Винекнення політичних партій
- •50. Ознаки та функції політичних партій
- •51. Типологія політичних партій
- •52. Партійні системи: суть, типологія. Особливості формування партійної системи в Україні, її ознаки
- •53. Партійні коаліції: основні теорії, механізми та принципи формування
- •54. Політичний процес: суть та закономірності розвитку
- •55. Політична діяльність: суть, структура, детермінанти. Типологія політичної діяльності
- •56. Політична участь: суть, види, форми реалізації
- •57. Теорія груп інтересів. Групи інтересів та групи тиску: ознаки, типи, функції у політ. Процесі
- •58. Політичні рішення: суть, типи та способи прийняття. Типологія політичних рішень
- •59. Політичний розвиток: суть та види. Криза політичного розвитку
- •60. Політична модернізація: суть та основні моделі
- •61. Політичні технології та їх функції у політичному процесі. Лобізм як політична технологія
- •62. Політичний маркетинг
- •63. Політичний менеджмент: поняття та функції
- •64. Політична стабільність: критерії та чинники. Механізм стабілізації укрїнського суспільства
- •65. Політичні конфлікти: ознаки, типи, технології врегулювання
- •66. Типи виборчих систем: порівняльна характеристика
- •67. Виборча система України на сучасному етапі
- •68. Соціальні групи як суб’єкти політики
- •71. Політичне лідерство: критерії та типологія.
- •72. Політичний імідж: суть, типи. Технологічні аспекти реалізації в політичному процесі України.
- •73. Політична культура: суть, структура, функції, типи. Політичні субкультури.
- •74. Політична соціалізація особи. Теорії політичної соціалізації.
- •75. Політична поведінка. Поза інституційні форми політичної поведінки. Психологічні характеристики поведінки людини в натовпі.
- •Політична свідомість: суть, структура, рівні.
- •Порівняльний аналіз основних теорій міжнародних відносин (реалізм, ідеалізм, неореалізм, неомарксизм, неоідеалізм).
- •Зовнішня політика: функції, типи, особливості аналізу.
- •Взаємозв’язок та співвідношення внутрішньої, зовнішньої та міжнародної політики.
- •80. Національний інтерес: природа, структура, місце в зовнішній та міжнародній політиці.
- •81. Геополітика: предмет та принципи аналізу. Геополітичні доктрини. Геостратегія.
- •82. Глобалізація: головні тенденції розвитку на межі XX-XXI ст..
- •83. Політичне прогнозування: суть, основні теорії.
- •84. Політичні вчення Античності та їх вплив на розвиток європейської політичної думки.
- •85. Політичні вчення Стародавнього Сходу.
- •86. Політичні Вчення Середньовіччя
- •Політичні вчення епохи Відродження та Реформації.
- •Проблеми раціоналізму у політичних теоріях Нового часу.
- •Політичні вчення європейського просвітництва.
- •90. Проблеми держави в консерватизмі та лібералізмі.
- •91. Плюралізм політико-правових ідей у Європі хіх ст.
- •92. Політико-правові та етичні вчення у Німеччині кінця XVIII – початку XIX ст.
- •93. Проблема людини та держави в політичних теоріях Нового часу.
- •94. Політична доктрина анархізму.
- •95. Політичні доктрини фемінізму та неофемінізму.
- •96. Український консерватизм.
- •97. Політична думка України XVIII ст.
- •98. Український націоналізм (Міхновський, Донцов, Сціборський)
- •99. Логіка розвитку політичних доктрин у хх ст.
- •100. Політична доктрина соціал-демократії.
- •101. Політична думка України доби визвольних змагань 1917-1921 рр.
- •102. Цінності та принципи політичної доктрини лібералізму, їх еволюція.
- •103. Теорія природних прав людини та суспільної угоди, її значення для сучасних політ. Доктрин.
- •104. Політична доктрина фашизму.
- •105. Особливості формального та традиційного етапів розвитку політичних доктрин.
- •106. Еволюція, цінності та принципи політичної доктрини консерватизму.
- •107. Політична доктрина націонал-соціалізму.
- •108. Політична доктрина комунізму: суть та еволюція.
94. Політична доктрина анархізму.
Критиками політичних доктрин лібералізму (окрім соціалістів і комуністів) були й представники політичних концепцій анархізму, з-поміж яких найпомітнішими є постаті М. Штірнера, П. Прудона, М. Бакуніна і Ж. Сореля.
Макс Штірнер (справжнє ім'я Шмідт Каспар) (1806-1856) виступав з крайніх ідеалістичних та егоїстичних позицій. Він називав себе "смертельним ворогом держави", в якої є лише альтернатива: "вона або я". Власність для нього лише те, що в його владі. Отже, основне кредо М. Штірнера: "Для мене немає нічого вищого за Мене".
П'ер Жозеф Прудон (1809-1865), депутат Національних зборів Франції, заперечував будь-яку державність як основне суспільне зло, не схвалював ідею класової боротьби, а найважливішою умовою свободи особи вважав дрібну власність. Його ідеал — суспільна асоціація дрібних власників, які б мали рівну за розмірами власність. П. Прудон заперечував комуністичне і капіталістичне суспільство, обстоюючи "третю форму суспільства" як синтез спільності й власності. Цей ідеальний стан він і називав анархією.
На думку П. Прудона, треба повалити буржуазну державу, ліквідувати центризм і загальнонаціональну владу, замінивши їх федерацією самостійних територіальних одиниць на основі угод між ними. Такі територіальні одиниці можуть утворювати будь-які групи населення: раси, національності, міста тощо.
Організація суспільства на принципах комунального устрою повинна мати "аполітичний" характер і не передбачати поділу на володарів і підлеглих. А замість політики має з'явитися наукова організація суспільства, де законодавча влада повинна належати розуму, а виконавча — народу як охоронцеві закону. Саме тому П. Прудон писав про "науковий соціалізм", який має перемогти ненасильницьким шляхом за умови становлення робітничого класу як рушійної сили прогресу.
Російський теоретик анархізму Михайло Бакунін (1814-1876) закликав до повного знищення держави, церкви та приватної власності, встановлення "колективної й невидимої диктатури", створення комітетів громадського порятунку. Основні положення його концепції викладено в творі "Державність і анархія" (1873). Намагався втілити свої ідеї в життя, беручи участь у кількох збройних повстаннях, а на схилі віку переконався в утопічності своїх ідей.
Французький анархіст Жорж Сорель (1847-1922), захопившись марксизмом, поступово перейшов до його критики. Сформулював політичну доктрину синдикалізму (від фр. syndicat — профспілка) і став визнаним лідером та ідеологом однойменного руху, співпрацюючи із Всезагальною конфедерацією праці, заснованою 1895 р.
Він заперечував демократію, парламентаризм, соціалізм — усе, що мало відбиток державності, вважав, що після смерті К. Маркса і Ф. Енгельса та утвердження ліберальної демократії марксизм перебуває в кризовому стані, а наступники К. Маркса та Ф. Енгельса спотворили їхнє вчення. Головним методом революційної боротьби вважав насильство, засобом перманентної мобілізації мас — загальний страйк, чинником об'єднання їх — революційні міфи, ентузіазм, нову революційну мораль. Однак результати Жовтневої революції в Росії зробили його песимістом. А в історію Ж. Сорель увійшов як засновник доктрини анархо-синдикалізму, з якою, безперечно, треба ознайомитись, аби мати уявлення про повний спектр та еволюцію політичної думки світу.
Наостанку зазначимо, що анархізм є сукупністю доволі різнобарвних політичних течій, настроїв та орієнтацій, які суттєво впливають на політичні процеси, особливо в переломні моменти історії. Анархічні течії та пов'язана з ними практика ґрунтуються на культі індивідуалістичного бунтарства.
Проте анархізм загалом нездатний до масштабних політичних дій, не кажучи вже про тривале здійснення влади у суспільстві.
Основними принциповими і суттєвими недоліками анархізму є такі: розмитість уявлень майбутнього суспільства, до якого за-кликають анархісти; невміння організовувати свої дії та управляти ними відпо-відно до умов, що динамічно змінюються; наявність гострих суперечностей усередині анархічних течій, що знекровлює їх і робить нереальним досягнення їхніх політичних цілей. Проте соціальна й політична нерівність, бюрократизм, об-меження соціальної поведінки постійно створюють ґрунт для бажання перерозподілу майна та туги за індивідуальною свободою.