44. Демократичні цінності, їх характеристика

45. Процеси демократизації в Україні: шанси та переспективи

Щоб демократія стала у суспільстві новою діючою системою влади, важливо щоб люди не тільки розуміли сутність її основних принципів, а й були згідні жити згідно з цими принципами – самостійно, без постійної опіки, всесильної влади, з усією повнотою відповідальності.

Наша країна не дуже багата демократичними традиціями. По суті, протягом всього періоду радянського тоталітаризму в Україні не розвивалися елементи особистих свобод і правової держави, демократичної свідомості суспільства та особистості. На сьогоднішньому етапі важливо не прискорювати штучними засобами процес демократизації суспільного життя, проте не варто і гальмувати його схожими методами. Демократія має визрівати на національному грунті поступово і послідовно, її межі повинні бути обумовлені логікою розвитку посткомуністичного суспільства, його трансформацією.

Основними передумовами формування демократичного суспільства в Україні є:

• розширення економічної свободи;

• радикальна зміна інститутів суспільства, усієї системи цінностей й психології людей, які породила тоталітарна система;

• підвищення рівня політичної дисципліни і політичної культури громадян;

• встановлення ефективного контролю суспільства над політикою можновладців;

• подолання економічних проблем.

Динамізм демократичних процесів в Україні залежить від рівня:

• політичної активності громадян;

• економічної, соціальної й політичної стабільності суспільства;

• співвідношення політичних сил;

• розвитку національної ідеї та правосвідомості.

Сучасна модель демократії – плюралістична. Це система представницького правління, за якою парламентарі обираються народом і є відповідальними перед ним.

Сучасною політичною наукою та всією громадсько-політичною думкою сформовано чіткі засади демократичної політики:

• оптимальне поєднання класового й загальнолюдського, універсального й національного;

• гуманістична спрямованість, подолання технократизму, насильства, злочинності;

• демократизм і моральність у здійсненні політики;

• громадянськість і патріотизм.

Під час вироблення та реалізації політики важливо враховувати такі основні чинники:

• конкретно історичні умови розвитку соціуму, геополітичні умови й географічне розташування держави;

• рівень участі чи відчуження населення щодо влади й державно-суспільних справ;

• спрямованість національної ментальності, рівень розвитку політичної та правової свідомості;

• етнонаціональний і демографічний чинники суспільного розвитку;

• відповідність політичних ідеалів і завдань історичній традиції, політичним цінностям певного суспільства, а також принципам гуманізму й соціальної справедливості;

• реальна міжнародна ситуація і ставлення до держави світової громадськості.

46. Особливості демократизації постсоціалістичних країн. Консолідовані, перехідні та псевдодемократії

47. Політична опозиція: особливості функціонування в різних політичних режимах

Невід'ємним компонентом, нормою демократичного суспільства є політична опозиція.

Політична опозиція — легальна форма протистояння, протидії певної соціальної або політичної групи чи партії офіційному курсові.

Вона бореться або за владу, або за вплив на неї, за симпатії виборців.

Опозиція — це й угруповання партій, парламентських фракцій, які протистоять правлячим політичним силам.

Загалом вона обмежує монополію влади, є необхідною противагою їй, своєрідним контролем за нею з боку суспільства, здійснюваним із допомогою критики, гласності. Опозиція стимулює політичну діяльність влади в інтересах усього суспільства.

Політична опозиція буває конструктивною і деструктивною. Конструктивна критикує помилки правлячої партії, владних структур і пропонує ефективніші рішення, нерідко співпрацює з владою в загальнонаціональних інтересах. Деструктивна перетворює критику влади на мету, на засіб дискредитації влади, перших осіб держави, правлячої партії, відмовляється від співробітництва з владою.

У демократичній політичній системі відкривається|відчиняє| можливість|спроможність| співіснування, конструктивної взаємодії як політичних сил, що володіють державною владою, так і тих, хто|КТО| їй протистоїть, оспорює|заперечує| — опозиції. Опозиція може використовувати різні форми взаємодії з|із| владою і впливу на неї.

Лояльна опозиція діє як частка політичної системи, дотримуючи її основні закони і принципи, відмовляється від використання сили у взаємодії з владою. Її представники входять у всі елементи політичної структури демократичного суспільства, відкрито і активно беруть участь в політичному житті. Форми участі можуть бути достатньо багатообразні: вибіркова діяльність, критика уряду і його дій, різноманітні форми впливу на ухвалення політичних рішень, інколи навіть участь представників опозиції у владних структурах (конструктивна опозиція). Влада і опозиція в цьому випадку, не дивлячись на наявність очевидних суперечностей, готові до діалогу, співпраці, особливо в складних, кризисних умовах життя суспільства.

Нелегальна опозиція через різноманітні причини, залежні як від уряду, так і від неї самої, виключається з політичної системи, а її права і домагання не признаються, а пригнічуються владними структурами. Нелегальна опозиція здійснює приховану політичну діяльність, часто використовує (або її вимушують використовувати) насильницькі засоби боротьби.

Напівлегальна опозиція включає політичні сили, які утримуються від відкритого виклику і протистояння по відношенню до влади, але і не співробітничають з нею, терпимо відносяться до дій інших політичних сил, що виходять за рамки дозволеного в даному суспільстві законом.

Всі політичні партії в парламентській системі приймають участь у виборах для того, щоб виграти. Однак з поміж всіх учасників виборчих змагань переможцем виходить лише одна партія або коаліція партій. Партії, які програли на виборах і не ввійшли до урядової коаліції, не приймають участі в процесі державного керівництва безпосередньо – виконують вони функції опозиції.

Роль опозиції в парламентській системі трактується як явище тимчасове. Опозиційні партії завжди мають надію (і не безпідставну) що їм вдасться або здобути перемогу на наступних виборах або ввійти до складу правлячої коаліції. Дана можливість відіграє важливу роль у діяльності партії в стані опозиції.

Опозиційну діяльність партії можна поділити на дві частини. Перша – це підготовка до наступних виборів і друга – співучасть у здійсненні керівництва державою.